32. Модерна українська література. І. Франко. Неоромантики. Український літературний експресіонізм.

Модерн в українській літературі зародівся в 1890-х рр.. и перебував у інтелектуальній опозіції до т. зв. соціальної прози (реалізму), видатних Представникам якої булі Марко Вовчок, А.Свідніцькій, Панас Мирний, І.Нечуй-Левицький, І.Франко. Література модернізму сповідувала нову естетики, Нові Художні прийому и манеру творчості. Основними відпо Нової естетики виступали естетизм ("мистецтво для мистецтва"), інтелектуалізм, європеїзм, Що межував з космополітізмом, глибокий псіхологізм, Інтерес до внутрішнього життя и світогляду індівідуума. Важливим рісою літературного модерну в Україні Як культурного явищем Було Створення Жіночої мистецької Традиції. Пісьменніці-модерністкі гостріце відчувалі застійність українського літературного процесу та усієї духовної атмосфери в суспільстві, Що пояснювалася "більшою залежністю жінки, тіснішімі рамками, в які Завжди заганяє жінку патріархальне суспільство". Напрікінці XIX ст.постає ціла плеяда українських авторок: Наталя Кобрінська, Наталка Полтавка (Надія Кибальчич-Симонова), Любов Яновська, Уляна Кравченко, Дніпрова Чайка (Людмила Васілевська), Грицько Григоренко (Олександра Судовщікова-Косач), Людмила Старицький-черняхівська, Надія Кибальчич, Христина Алчевська .Культовими постаті в жіночій Традиції української модерної літератури виступали Леся Українка та Ольга Кобилянська.

Перший з українських модерністів можна назваті Михайла Коцюбинського. Як письменник ВІН формувався под впливим українського реалізму (творів І.Нечуя-Левицького, П.Мирного) та французькою натуралізму Гі де Мопассана. Для творчої манери М.Коцюбінського характерний БУВ тонкий псіхологізм у відображенні соціальніх конфліктів.

Леся Українка Виступає фундатором інтелектуального напряму українського літературного модерну. Філософічність, раціоналізм, висока абстрактність образів та символіка мови, псіхологізм, модерну лексика, Якою вон збагачувала українську літературу, ціну неповні РІСД її творчої манери.

Незважаючі на ідеологічні розходження, І.Франко в 1898 р. змушеній БУВ Визнати, що »від часу Шевченкового" Поховайте та вставайте ... ", Україна НЕ чула такого сильного, гарно та поетичного слова ...!"

На початку XX ст. український модерн почав оформлюватіся організаційно Як Певний літературний рух. Неформальні гуртка однодумців и послідовніків утворюваліся Навколо М.Коцюбінського, Лесі Українки, В.Стефаника. Перше Формальне об'єднання українських модерністів - товариство "Молода муза" вінікає у Львові в 1906 р., До Якого увійшлі письменники и поети М.Яцків, В.Пачовського, Б.Лепкий, П.Карманській, композитор СЛюдкевіч, критик М.Євшан. Смороду Свідомо проголошувалися "нове мистецтво", Свої естетичні принципи "нової краси", мистецтва для мистецтва, сповідуючі містіцізм, естетизм та натуралізм. "Українська муза" відавала Свій журнал "Світ". У 1909 р. товариство "Молода муза" Припін існування.

Сімволічно, Що естафету нового літературного руху підхопілі літературні діячі Наддніпрянської України. У 1909 р. в Кієві БУВ заснованій Перший журнал українського модерну "Українська хата", Що проіснував до 1914 р. Організаторамі йо ставши співає Микита Шаповал.

Неоромантизм (грец. neos - новий, молодий и франц. Romantisme) - стільова течія модернізму, Яка вінікла в українській літературі на початку XX Століття. Леся Українка називана йо новоромантізмом. Неоромантизм яскраво віявівся у ліріці та драматичних творах Лесі Українки, прозі О. Кобилянської, Миколи Хвильового, О. Довженка, Ю. Яновського, поезії Олександра Олеся, Є.. Плужника, Б.-І.Антонича. Ця течія Була, Мабуті, найсільшою в Новітній українській поезії.Неоромантизм зберіг РІСД класично романтизму, зокрема Конфлікт з дійсністю, Який породжував гострий напруження сюжет. Неоромантики відкінулі раціоцентрізм, матеріалістічне сприйнятті світу, на перше Місце поставили чуттєву сферу людини, емоційно-інтуїтівне пізнання. Неоромантики вікорістовувалі засоби сімволікі, гіперболізацію, гру кольорів и півтонів, дбало про багатство рітмікі и строфікі. На відміну від класичних романтіків, які освоювалі Переважна сільську тематику, передавали переживання робітніка, інтелігента ("Червона зима" В. Сосюри), смороду поетізувалі революційні Події ("Залізниця" В. Сосюри, "Повстання" В. Еллана-Блакитного, "Слово о полку "М. Бажана), історічніх ОСІБ (" Тарас Трясило "В. Сосюри," Галілей "Є. Плужника," На Ігоревім полі "Т. Осьмачки," Бондарівна "Марка Вороного), вісловлювалі тугу за духовними и моральними цінностямі ( "дев'ята сімфонія" О. Влизько, "Нічний рейс" М. Бажана, "деспота" Т. Осьмачки, "Діалог з мужністю" Ю. Яновського), почуття зневірі й розпачу в непівській и передкультівській періоді ("Місто" В. Сосюри, "Сліпці" М. Бажана).Творимо неоромантіків властівій дінамізм, драматизм, вольове начало, загостреній патріотизм, УВАГА до національно-суспільних проблем, різке заперечення комуністічного тоталітаризму, туга за героїзмом, уславлення актівної людини, "великого чину". Неоромантічна Стихія захопіла ранніх футуристів (М. Бажана, О. Влизько), сімволістів (П. Тичину, М. Терещенка, Я. Савченка).Творчість неоромантіків окрілювала національна ідея. У середіні 20-х РОКІВ у творах неоромантіків з'являються мотиви розпачу, зневірі. Внутрішнє роздвоєння добро передає герой новели Миколи Хвильового "Я (Романтика)". Неоромантічні Тенденції булі у Б.-І. Антонича, Б. Кравціва, поетів "Празької школи" (О. Теліги, Олега Ольжича, І. Ірлявського).