13. Укр культ.-нац. Видродження 16-17 ст

Освіта і культура

 

Розвиток української культури проходив в складних суперечливих умовах, коли Україна знаходилась під владою іноземних держав і до середини XVII ст. не мала власної державності. Але І в цей час українська культура мала тісні взаємозв'язки з культурою Польщі. Росії. Чехії, зазнала активних впливів європейських культурних процесів, пов'язаних з добою Відродження, але оберігала власну самобутність та неперервність у розвитку з давньоруською культурою.

Здавна в Україні існувало домашнє (сімейне) виховання та навчання дітей, зароджуються школи початкової грамоти при церквах та монастирях, В 1546 р у м. Львові виникає перша приватна школа, а в 1578 р. в м. Острог була заснована перша вища школа, відома під назвою Острозька академія (греко-слов'янська школа). Ця школа існувала на кошт князя Констянтина Острозького. Першим ректором цієї школи став учений і просвітитель Герасим Смотрицький.

Навчання тут здійснювалося за поширеною в Європі системою "семи вільних мистецтв", яка поділялася на граматику, риторику, діалектику, арифметику, геометрію, музику, астрономію. Особлива увага приділялася вивченню слов'янської мов. Старослов'янська мова утверджувалася як засіб боротьби проти національно-релігійного гноблення, запорука чистоти православної віри й самозбереження національної культури.

В кінці XVІ - на початку XVII ст. в Україні православними братствами засновується велика кількість братських шкіл, в яких навчаються діти не тільки шляхти, а й діти міщан та козаків. Найбільш відомими були братські школи у Львові (1586) та у Києві (1615), де в різний час ректором був Іван Борецький.

У1632 р. за ініціативою архімадрида Києво-Печерської Лаври Петра Могили при монастирі було відкрито школу, котра після об'єднання з київською братською школою була перетворена на Київський колегіум, що згодом отримав назву Києво-Могилянської академій, впродовж десятиліть залишався єдиним вищим закладом в східнослов'янських землях.

Видатним українським вченим 15 ст. був Ю. Котермак. доктор філософії і медицини. Народився в м.Дрогобичі. Навчавсь у Краківською університеті, де йому в 1470 р. було присвоєно ступінь бакалавра, а в 1473р. магістра. Викладав медицину, філософію і астрономію в Будонському університеті. В 1483 р. в Римі вийшла книга Ю.Дрогобича "Прогностичні судження..." - перший друкований твір українця, виданий за кордоном.

Острозька школа. Київський колегіум, братські школи були й центрами боротьби проти наступу/ католицизму та уніатства. Православні школи відстоювали право українського народу на свою власну мову, культуру, духовне життя. В Україні засновувались католицькі та уніатські школи з метою поширення серед населення католицизму й уніатства. Зокрема, єзуїтські колегіуми існували у Львові. Луцьку. Вінниці, Києві та інших містах. Вони сприяли не лише поширенню освіти, а й ополяченню насамперед української шляхти й магнатів.

Першими шкільними підручниками на Україні були "Адельоротес", "Граматика словенская", "Адельфотес" - граматика грецької мови видана 1591 р. у Львові. Поруч з грецьким матеріалом дає слов'янські паралелі і спричинилася до розвитку граматичної термінології на Україні.

Найважливішою подією XVI ст. був початок книгодрукування в Україні. Першодрукарем був Швайпольт Фйоль. В 1491 р. надрукував перші видання кириловського шрифту – релігійні книги "Октоих" і "Часослов". У 1573 р. тікаючи від переслідувань, в Україну прибуває з Москви до Львова книгодрукар Іван Федоров і його помічник Петро Мстиславець, де за допомогою братства засновує книгодрукарню і вже наступного 1574 р. видає перші в Україні друковані книги "Апостол", "Буквар". Книгодрукування почало поширюватись в Україні: книгодрукарні виникають в Острозі при Києво-Печерській Лаврі. Саме в м. Острог було вперше видано слов'янською мовою "Біблію".

Література, музика, архітектура і мистецтво

 

У XVI - першій половині XVII ст. набуває поширення полемічна література, що виникає в умовах боротьби проти католицького наступу на права православ'я. Відомо близько 60 полемічних творів. Політичним явищем у розвитку літератури в Україні стало літописання. При монастирях виникли Густинський, Острозький. Львівський. Хмельницький, Межигірський літописи. У цих творах проводилась патріотична ідея соборної єдності українських земель, засуджувалось загарбання їх іноземними державами, підтримувалося прагнення народних мас до визволення України і створення власної незалежної держави.

Поряд з церковно-літературними творами в Україні розповсюджувалася перекладна література.

Найбільш видатними діячами полемічної літератури були Іван Ви-шенський. Герасим та Мелетій Смотрицькі. Іов Борецький. Петро Могила, С. Зизаній (Тустановський). З.Копистянський.

Полемічна література ідейно обґрунтовувала й духовно освячувала визвольний рух в Україні.

Основою українського театру стали народні ігри й обряди. В Острозькій школі, Київському колегіумі, братських школах влаштовувалися свої театралізовані вистави – так звані шкільні драми. В антрактах драм ставилися комедійні інтермедії (п'єси-вставки) на побутові теми.

У той час виник і вертеп - ляльковий театр. Українська музика розвивалася на народній пісенній основі. Скрипалі, лірники, бандуристи. кобзарі користувалися в народі глибокою пошаною. Професійна музика залишалася виключно церковною. У школах, маєтках власників створювались хорові капели.

Історичні пісні та думи славили героїчну боротьбу українського народу. Пісні й думи виконували лірники й кобзарі.

В Україні широкого розмаху набуло будівництво оборонних споруді (замків, фортець, валів). Зводяться нові монастирі та церкви, палаци магнатів, розбудовуються міста. За проектом видатного архітектора італійського походження П. Барбона у Львові на національній основі і з врахуванням стилю Відродження споруджень будинок відомого діяча братства К. Корнятка (1580р.) і Успенську церкву.

Церкви і палаци прикрашалися різьбою по дереву, настінним живописом, кам'яними і дерев'яними структурами. Поширюється книжкова графіка, техніка художнього лиття й обробки металів та Інкрустація виробів золотом, сріблом і коштовним камінням.

Архітектура і образотворче мистецтво в Україні набували національних рис і були невід'ємними здобутками суспільного побуту українців. Після тривалого періоду занепаду, розвиток культури в Україні набуває характеру національного відродження.

 

Церковне життя

 

Берестейська унія 1596 р. - одна з найважливіших подій в історії церковного життя в Україні. Укладена у 1596. внаслідок чого утворилась Українська Греко-Католицька Церква. Була викликана необхідністю виправити наслідки церковного розкол) між Римським Престолом та Константинопольським патріархом, який відбувся у 1054. Кроки до цього робилися не один раз. але реальні можливості полагодження цього питання склалися лише в XVI ст. Сприяла цьому кризова ситуація, у якій перебувала православна церква в Україні. Проявами її були занепад церковної дисципліни, непорозуміння між церковними братствами та ієрархією, зазіхання новоствореного (1589) Московського патріархату, непродумані кроки Константинопольського та ін. східних патріархів, тощо. Важливим фактором, що спонукав до укладення унії з Апостольською столицею, була необхідність протистояти подальшій латинізації та полонізації української світської еліти, а також добитися зрівняння в правах українського духовенства з латинським.

Згідно з умовами Берестейської унії українська церква зберігала східний обряд, церковнослов'янську літургійну мову, право на заміщення митрополичої та єпископських кафедр, вживання старого календаря нижче духовенство і надалі зберегло право одружуватись. Одночасно визнавалась зверхність Римського Папи як першоієрарха всієї Хрестиянської Церкви та були прийняті догми католицької церкви.

Внаслідок укладення Берестейської унії православне духовенство, що визнало її рішення, було урівняне в правах з католицьким, звільнилося від сплати податків та виконання інших повинностей. Єпископам були обіцяні місця у Сенаті Речі Посполитої, але ця обіцянка не була виконана. Шляхта і міщани, що прийняли унію, також урівнювались у правах з католиками латинського обряду і одержали право займати посади у державних та міських урядах. З восьми єпархій Київської митрополії унію прийняли шість.

Братства, православне духовенство, шляхта, козацтво міщани домагалися відновлення діяльності незалежної православної церкви, фактично ліквідованої після Брестської церковної унії. У 1620 р. з Москви в Єрусалим повертався патріарх (глава) православної церкви Феофан. У Києві він висвятив митрополитом Київським і галицьким ректора Київської братської школи Іова Борецького, а також шістьох єпископів та православні кафедри України і Білорусі. Польський уряд, католики і уніати не змогли перешкодити діяльності православної ієрархії.

Митрополит Іов Борецький склав від імені "народу руського" трактат "Протестація" (1621 p.). де обстоював права українського і білоруського православного населення на свою церкву і віру, засуджував насильницьке запровадження унії. "Протестація" освячувала визвольний рух українського народу.

Після смерті Іова Борецького (1631 р.) православну церкву в Україні очолив Петро Могила (1596 - 1647). Він дбав про зміцнення православної церкви, і повернення їй маєтків, приділяв значну увагу по реформуванню церковного життя, зокрема провів рух змін, в обрядовій справі. За його ініціативою будувалися церкви, засновувалися школи, У 1640 р. київський собор схвалив перший православний катехізис, підносились традиції православ'я, систематизувались православні догми та обряди.

Визнаючи формальну залежність від константипольського патріарха; українська православна церква протягом 65 р. (1620-1685) вела самостійне духовне життя. Вона рішуче виступала проти унії з католицькою церквою і не бажала зверхності Московської православної патріархії, духовно підтримувала боротьбу українського народу за незалежність і власну державність. Нижче православне духовенство взяло активну участь у визвольному русі.

У 1632 р. польський уряд нав'язав компроміс між православними та греко-католиками. Православна ієрархія отримувала офіційне визнання, а власність. До викликала суперечки, ділилася між двома церквами.

Уніатство (греко-католики) певною мірою перешкоджало утвердженню польських порядків на Україні, адже уніати підпорядковувались римському папі, з чим змушена була рахуватися королівська влада при проведенні політики, полонізації в Україні. Уніатська церква знаходилась у кращому становищі ніж православна. Але і вона зазнавала різних утисків і переслідувань з боку Варшавського двору - на уніатів накладалися нові податки і запроваджувалася панщина.

Уніатське духовенство порівняно з православним було краще організоване. Його представники, здобувши на Заході освіту, переносили знання на українські землі, прагнули піднести культурно-освітній рівень своїх прихожан.

Реформація, впливи якої стали помітними в Речі Посполитій в середині XVI ст.. принесла нові струмені творчого збудження. Протестанти створили свої невеликі, але впливові парафії по всій Польщі. Литві. Волині. З метою поширення своїх ідей протестанти заснували вищі школи, друкарні, закріплюючи у літературному вжитку польську мову.

14. Пересопницьке Евангелие та Острозька Библия.

Пересо́пницьке Єва́нгеліє — визначна рукописна пам'ятка староукраїнської мови та мистецтва XVI століття. Один із перших українських перекладів канонічного тексту Четвероєвангелія. Один із символів української нації.

 Появу книги фундувала волинська княгиня Анастасія Юріївна Заславська Гольшанська Дубровицька. Відомо, що над перекладом і переписуванням євангелія працював Михайло Василієвич зі Сянока (Лемківщина). Крім нього, в записі до книги згадується ще архімандрит Пересопницького монастиря Григорій, щоправда його роль у створенні книги залишається нез'ясованою. 

Роботу над Євангелієм розпочали 15 серпня 1556 р. у Свято-Троїцькому монастирі (Заслав на Волині, нині місто Ізяслав Хмельницької області), завершили — 29 серпня 1561 р. в Пересопницькому монастирі (тепер Рівненський район Рівненської обл.). 

Вага книги — 9 кг 300 г. 

Матеріал, виконання

 Важливим аспектом цінності книги є художнє оформлення. Її орнаментація, створена в народному українському стилі, розміщення тексту, виписування кожної літери чітким гарним уставом свідчить про високий рівень майстерності українських переписувачів. Євангеліє написане пізнім уставом на пергаменті чорним чорнилом і циноброю (червоною фарбою). У рукописі є ще «дробне» письмо, яким виписані всі приписки, післямови тощо. У 2011 р. мистецтвознавець та художник Лев Скоп у своїй монографії, приписав авторство мініатюр і орнаментального оздоблення «Пересопницького Євангелія» майстру Федуска зі Самбора. 

Історична реліквія

 Сторінка з орнаментними прикрасами Пам'ятка містить унікальний матеріал для вивчення історії української мови на всіх її рівнях та взаємодії народнорозмовних і книжних елементів в українській літературно-писемній мові XVI ст.

 У ній чітко проступають риси живої народної мови. На фонетичному рівні це наявність народнорозмовної фонеми і переднього ряду високого підняття, українські рефлекси ятя, перехід о, е в і в новозакритому складі тощо. 

На морфологічному рівні засвідчено велику кількість варіантів за рахунок закінчень, властивих живомовній практиці. Синтаксична структура виразно українська.

Мовознавче значення Євангелія

Книга свого часу стала дорогоцінним чинником утвердження живої української мови, бо з'явилась тоді, коли католицизм, що послуговувався латиною, підтримував колонізацію, тобто польське панство і короля, а православ'я з церковнослов'янською мовою, доповненою українськими народними елементами, стало релігією пригноблених верств українського народу. Боротьба між цими релігійними напрямами була, по суті, ідеологічною боротьбою. Для пригнобленої ідеології представники українського суспільства відчували потребу утверджувати живу українську мову в релігійних текстах. У той час здійснено чимало таких перекладів: Четія — 1489 р., Волинське Євангеліє — 1581 р., Крехівський апостол —XVI ст. та ін. Але найвизначнішою пам'яткою з мовного погляду став переклад канонічного Пересопницького Євангелія. 

Найбільш цінним виданням серед вищевказаних стала Острозька Біблія, що побачила світ у 1581 р. Хоча це досить велике за обсягом видання, однак завдяки майстерності набору та застосуванню дрібного шрифту книга не видається масивною. Вона надрукована форматом у аркуш, двома шпальтами, в два кольори й містить 1256 сторінок. На повній сторінці міститься 50 рядків. При друкуванні Біблії використовувалося 6 різних за розміром та графікою шрифтів (4 кириличні та 2 грецькі), спеціально виготовлених для цієї книги.

Ілюстративне оформлення видання вирізняється стриманістю, продуманістю композиції, художнім смаком. У книзі використано 81 заставку з 16 дощок, 70 кінцівок з 17 дощок, 1384 гравійованих ініціалів, а також численні композиції з виливних прикрас. Щоправда, Біблія майже не ілюстрована, якщо не брати до уваги гравійовану рамку на титулі, герб Василя-Костянтина Острозького на звороті титулу й друкарську марку Івана Федоровича (Федорова) в кінці книги. Раніше, коли мова йшла про Острозьку Біблію, дослідники (особливо радянські) концентрували увагу на особі Івана Федорова. Дійсно, його заслуга в появі цього видання дуже велика. Не треба забувати, що він виконував переважно технічну роботу. А щоб це видання побачило світ, треба було здійснити велетенську науково-дослідницьку й перекладацьку роботу. В Острозі за сприяння князя Василя-Костянтина був створений науковий осередок, який, власне, й займався цими питаннями. Ймовірно, його очолював Герасим Смотрицький — перший ректор Острозької академії; він же й автор передмов.

В Острозі вдалося зібрати різноманітні списки біблійних книг. Серед них особливі надії покладалися на отриманий з великими труднощами в царя Івана Грозного рукопис, т. зв. Геннадіївської Біблії. Цей рукопис зробили під керівництвом новгородського архієпископа Геннадія в 1499 р., й він був відносно повним зібранням біблійних книг. У літературі можна зустріти думку, що в основі Острозької Біблії лежить саме Геннадіївська Біблія. Насправді це далеко не так. У Геннадіївській Біблії було чимало неточностей та помилок, які не залишилися непоміченими острозькими книжниками. Останні використовували різноманітні церковнослов’янські біблійні тексти, частина з яких була отримана у південних слов’ян (болгар та сербів). Користувалися вони чеськими й польськими рукописами біблійних книг, а також протестантськими й католицькими виданнями.

Але в основу старозавітного тексту Острозької Біблії була покладена «Септуагінта» — грецький переклад із староєврейської, здійснений ще в елліністичному Єгипті (III ст. до Р.Х.). Всі зібрані староєврейські біблійні тексти порівнювалися й коректувалися відповідно до «Септуагінти». Цей момент викликав критику з боку окремих дослідників, наприклад Івана Огієнка. Адже між грецькою «Септуагінтою» і єврейським старозавітним текстом є певні розходження. Та все ж треба враховувати, що в той час авторитет «Септуагінти» в православному світі був надзвичайно високим, а сама вона трактувалася як богонатхненне джерело. Тому зрозуміло, чому ж острозькі книжники звернулися до неї.

Аналіз мови Острозької Біблії дає підстави зробити висновок про те, що окремі її книги перекладалися з текстів різних часів, виконаних у багатьох країнах. Широко використовувалися південнослов’янські списки, що відобразилося на правописі та мові перекладу. Деякі книги Острозької Біблії були перекладені безпосередньо з «Септуагінти». А книгу Єздри, якої не було в грецькому тексті, переклали безпосередньо з «Вульгати» — латиномовного перекладу Біблії. Загалом острозькі книжники виконали величезну текстологічну роботу.

Хоча на кінець ХVI ст. існувала певна традиція перекладу Священного письма українською розмовною мовою (Пересопницьке євангеліє та ін.), однак у Острозі при виданні Біблії використовувалася церковнослов’янська мова. Це було викликано рядом обставин. У той час насичення православно- слов’янського культурного простору біблійною і богослужбовою літературою не було ще достатньо великим.

Досвід Заходу показав, що перша друкована література виходила сакральною (латинською) мовою. І лише тоді, коли відбулося відповідне насичення такою літературою, почали з’являтися друковані переклади біблійних книг простонародними мовами. У тому сенсі видання біблійних книг «руською мовою» Ф.Скориною було явно передчасним. Також варто враховувати, що православна церква в східно- й південнослов’янських регіонах дуже боляче реагувала на зменшення сфери впливу церковнослов’янської мови. Це було викликано не лише консерватизмом цієї інституції. У той час православні зазнавали значного тиску з боку католиків, протестантів і мусульман. Причому наступ конфесійних противників вівся й на тлі використання церковнослов’янської мови. Треба мати на увазі й те, що церковнослов’янська мова, яка сформувалася лише в IX столітті, залишалася близькою та зрозумілою для багатьох слов’янських народів. До того ж, на той час не було якісних перекладів біблійних книг народними слов’янськими мовами.

Церковнослов’янська мова Острозької Біблії була далеко не останнім фактором, завдяки якому ця книга вийшла далеко за межі України. Її наклад для того часу був досить великий (орієнтовно 1500 примірників). До нашого часу дійшло майже 300 екземплярів, які зберігаються не лише в бібліотеках України, але й у Росії, Білорусі, Польщі, Литві та Великій Британії.

Острозька Біблія завдяки високій якості перекладів довгий час не мала конкурентів у православно-слов’янському світі й фактично стала канонічним текстом. Коли московський цар Олексій Михайлович задумав видати Біблію, звірену з грецьким текстом, московські книжники із цим завданням не впоралися. Тому було вирішено перевидати Острозьку Біблію, виправивши деякі орфографічні помилки й змінивши українські наголоси на російські. Навіть передмову до цього видання Біблії склали на зразок Острозької, замінивши вислови «народ руський» на «народ всеросійський». Так з’явилася Московська Біблія 1663 р., яка в Росії отримала назву «первопечатной». Тут цей текст використовували без змін до 1712 р., коли Петро I наказав його виправити у відповідності до грецькго тексту вихідцю з України, волинянину Феофілакту Лопатинському. Виправлена цим книжником Біблія так і не була надрукована. Потім уже цариця Єлизавета Петрівна залучила до правки двох викладачів Києво-Могилянської академії Варлаама Лащевського й Гедеона Слонімського. Виправлений ними текст був затверджений синодом Російської православної церкви.

Так з’явилася Єлизаветівська Біблія 1751 року, в основі якої все ж таки лежав острозький текст. Ця Біблія стала канонічною для православних й практично без змін передруковується до сьогоднішнього дня. Таким чином, текст Острозької Біблії (хай навіть із деякими змінами) продовжує й сьогодні служити православному світові.