23. Методи реструктуризації банківської системи

Реструктуризація комерційного банку – це сукупність заходів, спрямованих на стабілізацію, оздоровлення фінансового стану банку (підвищення рівня ліквідності, платоспроможності й прибутковості банку, зниження ризиковості діяльності банку) для забезпечення подальшого зростання та розвитку банківської установи. Це відбувається шляхом: змін в активах і пасивах банку (фінансова реструктуризація); організаційно-правових змін банку (корпоративна реструктуризація – злиття, поділ, приєднання, виділення, поглинання); змін у структурі банківських послуг (виробнича реструктуризація); змін у структурі керівництва, управлінсько-виконавчого персоналу, а також змін організаційної структури банку – внутрішніх підрозділів і системи організації регіональних управлінь, філій та відділень банку (управлінська та внутрішня організаційна реструктуризація).

Основними методами фінансового регулювання реструктуризації банків в Україні є такі: рефінансування банків; капіталізація банків (зокрема націоналізація); рекапіталізація банків (реінвестиція дивідендів, приватизація); введення тимчасової адміністрації (санація, мораторій на задоволення вимог кредиторів); сек’юритизація; субординований борг; зниження обов’язкових резервних вимог; процедура банкрутства банку (його ліквідація); маркетингова політика банку; реструктуризація боргу та ін. З’ясування цих методів дає змогу ефективніше провадити фінансове регулювання реструктуризаційних процесів у банківництві України.

Найбільш поширеною формою реорганізації і реструктуризації банків є процес злиття та поглинання комерційних банків Органи банківського нагляду більшості зарубіжних країн одностайно визнали доцільним оздоровлення „хворих” банків шляхом їх приєднання до фінансово стійких банків, які виступили з такою ініціативою.

24. Вплив капіталізації банків на результат їх фінансової діяльності.

Одним із важливих чинників, котрі забезпечують можливість нашої банківської системи здійснювати значний позитивний вплив на економіку, розширювати банківські послуги, не допускаючи при цьому значних ризиків і відповідно зберігаючи надійність системи, є капіталізація.

Чим вищий капітал, тим вища стійкість банку, тобто власний капітал банку слугує забезпеченням за всіма операціями – від видачі кредитів до купівлі цінних паперів. При цьому незначний обсяг власного капіталу помітно знижує інвестиційні можливості кредитної установи.

Проблема капіталізації - це проблема загальної фінансової стабільності та автономності банківської системи, а отже, проблема належного обслуговування банками прийнятих на себе грошових зобов'язань. Проблема капіталізації - це проблема формування фінансового фундаменту банківської системи. Від його якості залежить надійність всієї економічної системи та динаміка подальшого розвитку.

Зростання капіталізації — головна передумова широкомасштабної участі українських банків у соціально-економічному розвитку країни. Підвищення рівня капіталізації вітчизняних банків посилить їх конкурентоспроможність на світовому фінансовому ринку і забезпечить стабільність та надійність усієї економіки України на шляху інтеграції у світове господарство.

Рівень капіталізації – один із визначальних факторів, що впливає на фінансовий стан комерційних банків та перспективи їхнього розвитку, визначає надійність і конкурентоспроможність фінансових установ, захищеність вкладів населення, підприємств і держави. Сьогодні процеси капіталізації відбуваються повільніше ніж того потребують тенденції руху капіталу в глобальному масштабі. Серед причин такої ситуації – відсутність послідовної державної політики регулювання капіталу, низький рівень корпоративного управління в банківській сфері, ігнорування ризиків корпоративного управління у системах ризик-менеджменту, низька якість структури капіталу банків через урахування його фіктивної вартості. До того ж низький рівень розвитку фондового ринку, малодоступність достовірних оцінок надійності банків та результатів їх діяльності, низька ліквідність і незначна кількість їхніх акцій, а також корпоративні стратегії не заохочують малі підприємства і населення до участі в акціонерному капіталі банків.

В умовах обмеження кількості зовнішніх джерел капіталізації банків особливу увагу необхідно приділяти розробленню внутрішніх інноваційних фінансових та організаційних інструментів, здатних задовольнити вимоги як власників банків, так і інвесторів.