18. Необхідність і завдання управління банківською діяльністю.

Регулювання діяльності банків — це важлива функція держави, яку вона виконує з метою забезпечення стабільності банківської системи.

Під регулюванням діяльності банків розуміють насамперед створення відповідної правової бази. По-перше, це розроблення та ухвалення законів, що регламентують діяльність банків (наприклад, закон про центральний банк країни, закон про банки і банківську систему). По-друге, це ухвалення відповідними установами, уповноваженими державою, положень, що регламентують функціонування банків, у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив. Вони базуються на чинному законодавстві і конкретизують, роз’яс­нюють основні положення законів. Законодавчі і нормативні положення визначають такі межі поведінки банків, які сприяють надійному й ефективному функціонуванню банківської системи.

Важливою і специфічною складовою процесу регулювання діяльності банків є нагляд за банками, під яким розуміють насамперед моніторинг процесів, що мають місце у банківській сфері на різних стадіях функціонування банків, а саме:

створення нових банків та їхніх установ;

діяльності банків;

реорганізації та ліквідації банків.

З метою здійснення банківського нагляду регулятивно-наглядові органи, уповноважені державою, мають широкі повноваження, а саме:

отримання необхідної інформації про стан як окремого банку, так і всієї банківської системи;

перевірка дотримання банками законодавчих і нормативних актів, що регламентують їхню діяльність;

оцінювання якості управління банківськими ризиками;

застосування до банків адекватних заходів реагування.

У країнах з ринковою економікою держава в особі центрального банку та відповідних уповноважених органів ставить за мету впровадження пруденційного[1] регулювання діяльності банків, тобто регулювання, спрямованого на забезпечення стабільності та надійності банків, їхньої обачливої та розважливої поведінки, виконання банками вимог фінансової безпеки.

18. Світовий досвід реструктуризації банківських систем.

Загальною ознакою реструктуризації банківських систем Франції,

Італії, Німеччини, Швейцарії було стимулювання розвитку регіональної

банківської системи з боку держави та створення регіональних банків.

У Швейцарії регіональні банки створювались історично для

обслуговування клієнтів, які живуть на території відповідних кантонів. Ці

банки контролюються державою (частково або повністю належать

кантональній владі) і забезпечені гарантіями. Спочатку кантональні банки

приймали вклади й надавали іпотечні кредити. Сьогодні регіональні банки

цієї держави – це невеликі універсальні банки, які діють в межах одного

регіону.

Метою створення регіональних банків у Франції було акумулювання

фінансових ресурсів у регіони, де базових галузей промисловості не існувало.

Спочатку це були депозитні банки, діяльність яких обмежувалась певною

територією. З часом за підтримки держави депозитні регіональні банки

почали кредитувати дрібних виробників.

В Італії також велику роль у розвитку банківської системи відіграють

регіональні банки, у створенні яких активну участь бере держава з метою

стимулювання розвитку відсталих регіонів.

У Німеччині існує безліч універсальних регіональних банків, сфера

діяльності яких обмежена певним регіоном. Вони були створені з метою

зниження рівня монополізації ринку банківських послуг, наближення банків

до економіки регіонів, а їхні операції були чітко обмежені кордонами земель,

в яких вони функціонували. Сьогодні найбільші регіональні банки

обслуговують своїх клієнтів – юридичних осіб – і за межами регіону.

Щодо України, Законодавчим підґрунтям щодо визначення конкретних шляхів реорганізації та реструктуризації комерційних банків вважається Закон України „ Про банки і банківську діяльність”. Ним визначено, що метою реструктуризації та реорганізації насамперед є фінансове оздоровлення проблемних банків, підвищення рівня капіталізації та ліквідації окремих комерційних банків, запровадження для банків у стані фінансової скрути тимчасової адміністрації, вдосконалення банківського менеджменту, статистичної і фінансової звітності, для попередження банкрутства банків. Законом вперше у вітчизняній практиці врегульовано питання реорганізації банків, зокрема у ньому зазначено, що чітке врегулювання цих процесів на сучасному етапі розвитку банківської системи України покликано сприяти забезпеченню стабільного фінансового стану банків і проведенню ефективної політики їх реструктуризації та реорганізації.

Першочерговими цілями реструктуризації банківської системи України в нинішніх умовах є:

1. посилення здатності банківської системи запобігати

банкрутству окремих її установ;

2) збільшення капіталу банківської системи насамперед за рахунок покращання якості активів великих банків,формування надійної ресурсної бази, що дозволить створити фінансову основу для виконання банками своїх основних функцій;

3) реструктуризація окремих неплатоспроможних банків з групи „малих” і „середніх”, ліквідація яких може спричинити серйозні соціальні й економічні наслідки;

4) проведення комплексу заходів для посилення довіри до банків з боку приватних вкладників, кредиторів, клієнтів, у тому числі іноземних партнерів;

5) підвищення рівня банківського управлінського персоналу, покращання банківських технологій.

Найбільш поширеною формою реорганізації і реструктуризації банків, як свідчить зарубіжний досвід, є процес злиття та поглинання комерційних банків як закономірне явище у світовій банківській конкуренції, що започаткований ще на початку XX століття. Органи банківського нагляду більшості зарубіжних країн одностайно визнали доцільним оздоровлення „хворих” банків шляхом їх приєднання до фінансово стійких банків, які виступили з такою ініціативою.

Залежно від мети виділимо три основні напрями оздоровлення банків: рекапіталізація (націоналізація); впровадження нової системи менеджменту; залучення нових вкладників через відновлення довіри до банків.

Враховуючи, що становлення банківської системи України відбувається у складних макроекономічних умовах, не позбавлених ознак періодичної економічної кризи в Україні та світової фінансової кризи, особливого значення набуває створення динамічної, гнучкої банківської системи, яка б завчасно реагувала на негативні зміни в макроекономічному середовищі країни і в світовій фінансовій системі. Ефективне використання основних форм реструктуризації банківського сектора є запорукою зростання ефективності роботи банківської установи. Мобілізація внутрішніх резервів за рахунок зростання ефективності банківської діяльності та продуктивності праці і збільшення на цій основі прибутку стануть основним джерелом підвищення рівня капіталізації банківської системи.