Особливості вживання прикметників у професійній мові.

1. Перевага надається прикметникам книжного походження: абстрактний, адресний, базовий, буферний, графічний, доменний, індексний, ітеративний, командний, константний, локальний, прикладний та ін.

Отже, треба уникати вживання прикметників із розмовної, зниженої лексики, двозначним змістом, суфіксами збільшеності, зменшеності й пестливого забарвлення, стягнених повних та усічених форм, замінюючи їх однозначними, неемоційними прикметниками або розгорнутими пояснювальними конструкціями з інших частин мови.

2. У використанні ступенів порівняння окремих якісних прикметників перевага надаєтьсяаналітичним формам, які утворюються за допомогою прислівників: дуже, надто, більш, менш та ін.

3. Складена форма вищого й найвищого ступенів порівняння утворюється за допомогою слів: більш, найбільш, менш, найменш, але слід уникати вживання суфікса -іш- : менш оптимальний, а не менш оптимальніший; найменш продуктивний, а не найменш продуктивніший.

4. Прикметник двосторонній уживається тільки тоді, коли стосується двох сторін у значенні – особа, група осіб, організація, яка представляється в певному відношенні іншій особі, особам, організації. Поєднується зі словами: договір, угода, домовленість, співробітництво, відносини, взаємини, стосунки, зустрічі, зв’язки, обов’язки, переговори.

5. У формах М. відмінка однини чоловічого та середнього роду варто використовувати закінчення -ому: на старому обладнанні, на попередньому комп'ютері.

6. Не використовувати розмовні форми, а тільки слова з конкретним визначенням: дуже великий, більший за, дуже довгу, надзвичайно довгу.

7. Уникати вживання присвійних прикметників, замінюючи їх іменниками або відповідними прикметниковими формами. Якщо потрібне точне означення, іменник-прізвище (посада, звання тощо) ставлять у Р. в., це ж стосується тих випадків, коли є кілька однорідних членів. Наприклад: досягнення студента або студентські досягнення, але не студентові досягнення; розпорядження директора, а не директорові розпорядження.

8. Уникати вживання прикметників, що походять від географічних назв із додатковим роз’яснювальним іменником, наприклад: житель м. Краматорськ, а не краматорський житель; адреса в м. Донецьк, а не донецька адреса.

Але усталеним є вживання подібних прикметників, які означають географічні назви, що походять:

а) від топонімів та інших географічних назв: Одеська область, Ізмаїльський район, Київський проспект, Керченська протока, Дніпровський лиман та под.;

б) від імен, прізвищ чи псевдонімів: Соломонові острови, Магелланова протока, Баренцове море, місто Корсунь-Шевченківський, селище Гоголеве, селище Кіровське та под.

9. Прикметник узгоджується з іменником на означення певних професій, посад та звань жінок лише в чоловічому роді: старший викладач, досвідчений програміст, новий професор.

10. Усі прикметники (у ролі означень), що вживаються у сполуках із числівниками два, три, чотири, стоять у Н.в. та З.в. множини й мають переважно закінчення -і, а не -их. Це ж стосується і прикметника останній із числівником п’ять та більше. Наприклад: два нестандартні сервіси, останні десятеро працівників, чотири великі контейнери.

11. Слід дотримувати узгодження прикметникових закінчень з іменниками на позначення невизначеної кількості однорідних предметів, що існують у певній сукупності: комп'ютерне приладдя, величезне переривання [2 c.198-201].

Висновок до розділу

Для підвищення грамотності професійного спілкування в технічній сфері необхідно дотримуватися ряду особливостей вживання іменників та прикметників у діловому мовленні, що описані у тексті курсової роботи, а також стежити за контекстом, в якому вживаються ті чи інші слова. Треба уникати двозначності і багатозначності понять при вживанні ділової термінології. У професійному листуванні необхідно намагатися дотримуватися використання книжкової лексики. В офіційно-діловому стилі використовуються форми кодифікований письмовій мові , так як тільки дотримання їх може забезпечити точність передачі інформації.