23

I розділ. Теоретичні основи вивчення іменника і прикметника

1.1 Загальні питання використання іменників та прикметників у діловій мові

Серед класу імен основною частиною мови є іменник – самостійна частина мови, яка має значення предметності, вираженої граматичними категоріями роду, числа, відмінка і відповідає на питання хто?, що? [5 c.112].

Іменники мають рід і змінюються за числами й відмінками. Вимова й правопис відмінкових закінчень в українській мові мають важливе значення, бо порівняно з російською вони можуть мати паралельні варіанти й виконувати функцію розрізнення значень того самого слова. Від правильності їх уживання іноді залежить юридична й професійна точність документа. Ось чому практика професійного спілкування передбачає обов’язкову обізнаність зі специфікою відмінювання іменників[3 c.76].

Категорії іменників:

1.Рід – це одна з найважливіших категорій. Належність до конкретного роду визначається:

а) за закінченням – архівування, групування;

б) за зв’язком з іншими словами – приїхала Ткаченко, приїхав Ткаченко;

в) іменники, що означають назви осіб як чоловічої, так і жіночої статі, за професією чи родом діяльності – викладач, інженер належать до іменників чоловічого роду, тому відхиленням від норми є: інженерка, керівничка.

Іменниками спільного роду слід уважати українські прізвища: Головко, Краля. Зазначають кілька груп іменників, у морфологічній формі яких не закладене розмежування за статтю:

1. Назви наукових ступенів і звань: доктор, професор.

2. Офіційні, адміністративні, посадові назви: президент, посол.

3. Назви осіб за військовими спеціальностями: воїн, боєць.

4. Інші найменування соціально-оцінного типу: інженер, лауреат.

2.Число– однина, множина.

За відношенням до числа іменники поділяються на :

1 Іменники, що мають і однину, і множину – програміст, програмісти;

2 Тільки однину:

- збірні (студентство);

- назви речовин (вода);

- власні назви (Краматорськ).

3 Тільки множину:

- назви сукупності людей, істот, предметів: комп'ютери, дискети;

- назви часових понять, свят, ігор, побутових обрядів:канікули, вибори;

- назви предметів парної чи симетричної будови:окуляри;

- назви речовин: дріжджі, парфуми;

- власні назви: Черкаси, Лубни [3 c.76-77].

3. Відмінок – це словозмінна категорія іменника, яка служить для вираження синтаксичного відношення іменника до інших пов'язаних з ним слів[4 c.175].

За характером відмінкових закінчень іменники поділяють на:

1відміну – чол., жін., спільний рід – закінчення -а, -я: автоматизація, адреса,верифікація, збірка, ієрархія, команда, лексема;

2 відміну – середній рід – закінчення -о, -е, -я , чоловічий рід – закінчується на - о, та приголосний: вікно, впровадження, тіло;

3 відміну – жіночий рід – нульове значення: річ, ніч;

4 відміну – середній рід – мають флексію -а(-я) і при відмінюванні приймають суфікси -ат-, -ят-, -ен-: ім'я - імені, дівча - дівчати.

Прикметник - самостійна частина мови, що вказує на ознаку предмета і відповідає на питання який? яка? яке? чий? чия? чиє? [7 c.117].

Ця частина мови пояснює іменник, узгоджуючись із ним у роді, числі й відмінку: кваліфікований спеціаліст [3 c.79].

За лексичним значенням та граматичними властивостями прикметники поділяють на:

- якісні - називають ознаки, властивості предмету більшою або меншою мірою: простий – простіший - найпростіший;

- відносні - називають ознаки предмета за його відношенням до інших предметів, дій, обставин: кваліфікований спеціаліст, телефонний дзвінок;

- присвійні - вказують на приналежність предмета людині і відповідають на питання чий? чия? чиє?: Шевченкова поезія, братів комп’ютер, материнська плата [7 c.117].