Орфоепічні вимоги до мовлення педагога

Мовлення є одним із найважливіших елементів педагогічної майстерності сучасного учителя, інструментом його професійної діяльності, показником педагогічної культури, засобом самовираження і самоутвердження його особистості. Змістовність, правильність, комунікативна доцільність, багатство, точність, виразність, стилістична вправність, грамотність визначають культуру мовлення педагога. Функції мовлення учителя в педагогічній діяльності різноманітні і важливі. Зневажливе ставлення до виконання функцій мовлення може призвести до негативних наслідків у спілкуванні учителя зі школярами. Головна умова виразності мовлення – досконале володіння голосом, правильне дихання, відпрацьована дикція. Досягти мовленнєвої майстерності можна шляхом саморозвитку мовлення і на основі оволодіння методами комунікації.

Мовлення учителя – це мовлення, пристосоване для розв’язання специфічних завдань, що виникають у педагогічній діяльності і спілкуванні. Вислів "мовлення учителя”, як правило, використовують, коли говорять про усне мовлення. Факторами, які складають основу мовленнєвої майстерності учителя є культура мовлення, дикція, володіння технікою мовлення, начитаність, вербальна пам’ять, здатність до імпровізації. Аналізуючи мовлення педагога, часто використовують також вираз "комунікативна поведінка”. Методами професійної комунікації педагога є: метод рольової гармонізації (це метод комунікації, яка здійснюється на основі свідомого вибору ролі гармонічної ролі партнера по спілкуванню); метод "золотої середини” (метод комунікації на основі довіри, на основі образу розуміння іншої людини); метод зміни тактики (метод ділової комунікації, який враховує індивідуальні комунікативні особливості партнера по спілкуванню).

Для того, щоб сприяти успішному виконанню педагогічних задач, мовлення учителя повинно відповідати певним вимогам (або володіти необхідними комунікативними якостями). Основні вимоги до культурного мовлення учителя: змістовність, правильність, точність, стилістична вправність, комунікативна доцільність, багатство, виразність, грамотність.

Вимоги до комунікативних якостей мовлення педагога зумовлені передусім його педагогічними функціями. Основні функції мовлення учителя: 1) комунікативна – встановлення і регуляція взаємовідносин між учителем і учнями, забезпечення гуманістичної спрямованості розвитку учнів; 2) психологічна – створення умов для забезпечення психологічної свободи учнів, прояву індивідуальної своєрідності його особистості; 3) пізнавальна – забезпечення повноцінного сприймання навчальної інфор-мації учнями, формування в них особистісного, емоційно-ціннісного ставлення до знань; 4) організаційна – забезпечення раціональної організації навчально-практичної діяльності учнів. Особливості мовлення педагога: професійне мовлення учителя повинно відповідати вимогам культури мови; професійне мовлення учителя має бути своєрідною "словесною дією”; професійне мовлення має вирізнятися спрямованістю, зверненістю до учнів.

Обов’язковою передумовою ефективності професійного мовлення учителя є також володіння його технікою. До технічних показників виразного мовлення належать: дихання, голос, дикція (вимова), інтонація (тон), темп, жест і міміка. Лише добре оволодіння кожною складовою техніки виразності мовлення може гарантувати його високу якість. Дихання – це один з головних життєдіяльних актів людського організму. В процесі дихання активну участь беруть: носоглотка, бронхи, легені, грудна клітка, діафрагма. Звучання, "голос” мовлення починається з вдихання повітря у легені. Розрізняють чотири типи дихання: верхнє дихання, грудне дихання, діафрагмальне дихання, діафрагмально-реберне дихання (таке дихання вважається правильним і його застосовують як основу для мовленнєвого дихання). Голос – це сукупність різних щодо висоти, сили, тембру звуків, які видає людина за допомогою голосового апарату; це дієвий компонент звукового мовлення. Особливості голосу: сила, полетність, гнучкість, висота, тривалість, діапазон, тембр, мелодійність. Одним з найважливіших елементів мовної культури педагога є дикція. Дикція, як і голосові властивості, зумовлюється фізіологічними причинами, вольовою спрямованістю звука, етикою і добрим знанням орфоепічних норм, які діють у конкретний час. До орфоепічних норм прийнято зараховувати норми вимови звуків і наголошування складів у слові, оскільки на характер вимови звука впливає його наголошена чи ненаголошена позиція.

Шляхи вдосконалення мовлення майбутнього учителя: самоконтроль і розвиток культури мовлення, створення установки на оволодіння літературною мовою в різних ситуаціях спілкування; самоконтроль і розвиток умінь виразного мовлення; самоконтроль і розвиток комунікативних умінь, здібностей, соціальних установок у спілкуванні; розвиток загальних психофізичних особливостей своєї особистості, які є передумовою оволодіння вміннями професійно-педагогічного мовлення.

Семінар 8