51. Вивчення теми « Голосні звуки і позначення їх буквами »

Під час вивчення цієї теми учнімають одержати знання про те,що в українській мові шість голосних звуків: [а], [о], [у], [е], [і] ,[и]і що на письмі вони познача­ються десятьма буквами: а, о, у, е, і, и, я, ю, є, ї.

Цей матеріал є чи не найскладнішим у початкових класах.

Під час опрацювання цього матеріалу найдоцільнішим буде прийом евристичної бесіди, яка проводиться на основі спостережень за мовним матеріалом, звукобуквеного ана­лізу, зіставлення голосних звуків і букв, якими вони по­значаються.

Засвоєння цього матеріалу умовно можна поділити на кілька етапів.

На першому проводиться зіставлення голосних звуків і букв, якими вони позначаються:звук [а] [о] [у] [е] [и] [і] ;буква а о у е и і

Чи всі букви, які позначають голосні звуки, ми за­писали? — веде бесіду вчитель. Учні пригадують, що є ще букви я, ю, є, ї.

Учитель записує букви, які залишились, до ряду букв і ставить знак питання в ряду звуків. Учням треба на ос­нові спостережень прийти до висновку про те, яке звукове значення мають ці букви.Отже, на наступному етапі проводяться спостереження над звуковим значенням букв я, ю, є, ї.

Учням поступово пропонуються — для звукобуквеного аналізу слова, де зазначені букви знаходяться: а) на почат­ку слова, складу (яма, Юра, білів, їду)’, б) в середині скла­ду (люк, ляк, сине).

У результаті спостережень за вимовою і звукобукве­ного аналізу учні повинні вирішити поставлену перед ни­ми проблему. Над буквами я, ю, е, ї в ряду звуків має з’я­витися такий запис:[йа] [‘а] [йу] [‘у] [йе] [‘е] [йі]

я ю є ї

Під час вивчення теми «Голосні звуки і позначення їх буквами» важливо запобігти помилкам, які є наслідком змішування звуків і букв. Так, досить часто на уроці можна почути таке: Буква я вживається для пом’якшення попе­реднього приголосного (наприклад, у слові ляк).

По-перше, слід пам’ятати, що буква аж ніяк не може впливати на м’якість звука, оскільки звук сам по собі м’я­кий (прислухайтесь: [л’ак]). По-друге, буква — це лише графічний знак, який вживається на письмі, щоб передати (позначити) м’якість у даному випадку звука [л’]перед [а].Таким чином, м’якість звука не залежить від букви, яка його позначає, а навпаки — вживання тієї чи іншої букви залежить від звука, його якості.

4.Зміст і побудова курсу методики навчання української мови.

Програма курсу складається з таких розділів: Метод. Навч. Укр.. м., як пед.. наука; метод. Навч. Грамати; метод. Розвитку мовлення; метод. Вивч. Елементів граматики; метод. Вивч. Граматики; метод. Вивч. Основ фонетики, графіки; метод формування орфографічних навичок; метод. Класного і позакласного читання. Шкільна освіта в Укр. розвивається й оновлюється.

Щоб успішно навчати дітей, треба: 1) визначити зміст навчання,2) мати матеріал для роботи з уч­нями, 3) розробити методи (тобто способи досягнення певних результатів у вивченні навчальної дисципліни) і прийоми викладання предмета.

У яких документах усе це втілюється і в межах якої науки вони опрацьовуються?1. Зміст навчання дітей української мови у кожному з чотирьох класів визначає програма з української мови. 2. Наповнення цього змісту конкретним навчальним матеріалом представлене в букварі, читанках, підручни­ках з української мови і в книгах для поза класного чи­тання.3. Рекомендації і вказівки, як працювати на уроках з цими матеріалами, які методи і прийоми раціонально ви­користовувати в навчальному процесі для досягнення ос­вітньої і виховної мети, викладаються у посібниках для вчи­телів.Усе це: зміст навчання, втілення його у підручниках і форми організації навчального процесу в 1—4 класах опрацьовує методика викладання української мови у по­чаткових класах як одна із дисциплін.

Білет № 12

19. Робота над реченнями і зв’язними висловлюваннями  Робота над реченням проводиться у зіставленні зі словами. Першокласники дізнаються, ще речення складаються із слів, що до скла¬ду речення може входити одне і більше слів. За допомогою спеціальних вправ в учнів формується уявлення про те, що речення висловлює закінчену думку, що для нього ха¬рактерна не тільки смислова, а й інтонаційна заверше¬ність. Важливе завдання полягає в тому, щоб навчити учнів будувати речення, правильно пов'язуючи в них слова граматично і за змістом, розташовуючи їх у такий спо¬сіб, щоб речення звучало природно, як у живому мов¬ленні. Наприклад, складене учнем речення «У саду роз¬цвіла вишня навесні» вимагає корекції щодо порядку слів. Зміни в порядку слів у реченні зможуть за вимогою вчителя здійснити самі учні. Аналітико-синтетична робота з реченням у букварний період здійснюється в двох напрямках: складання речень за сюжетними малюнками, добір речень, які б відповідали заданим схематичним зображенням, і навпаки — побудова схем за реченнями, складеними учнями або даними вчите¬лем. Робота над реченням становить основу для навчання школярів будувати зв'язні висловлювання, які в період навчання грамоти створюються передусім на основі про¬читаного тексту (переказування), спостережень у нав¬колишньому середовищі, зокрема на екскурсіях, за зміс¬том картин, ілюстрацій, на основі вражень від телепере¬дач, творчого уявлення. 54. Прийоми звукового аналізу 1. Підкреслене вимовляння одного звуків у слові. В деяких випадках виділення звука може здій¬снюватись силою голосу, в інших — протяжністю вимови, наприклад: с-с-син, с-и-и-ин, си-н-н-н. Цей прийом вико-ристовується під час виділення із слів голосних, особливо тоді, коли вони утворюють склад (оси, акула, одуд), фри¬кативних та проривних приголосних, коли вони стоять за межами злиття (лі-с, ду-б). 2. Впізнавання і виділення із слів вірша, скоромовки, потішки найчастіше вживаного звука. Для застосування цього прийому можна використовувати короткі вірші, різ¬ного типу потішки, скоромовки, матеріал, пропонований для логопедичних вправ. 3. Виділення звука із слова на основі словесного опису та спостереження за його артикуляцією.Цінність йо¬го полягає в тому, що учні під керівництвом учителя зо¬середжують увагу на істотних ознаках звука, які добре сприймаються різними аналізаторами — кінестетичним (мовленнєворуховим), слуховим і зоровим. Зрозуміло, що та¬кий прийом корисно застосовувати при вивченні звуків, артикуляція яких добре піддається спостереженням [о], [у], [б], [п], [м], [с]. До цього ж прийому доцільно вдаватися і при опрацюванні звуків, що є парними за дзвінкістю або глухістю до вивчених раніше. Наприклад:  4. Зіставлення слів, які розрізняються одним звуком. Ці звуки можуть стояти на початку слів (рак — мак), у середині (коза — коса), у кінці (сом — сон). Даний при¬йом можна застосувати також при зіставленні злиттів типу «пг», «п'г»; «Який звук у цих злиттях (складах) однаковий: ра, ро, ру, ре; тя, тю, тє, ті, тьо?» Під звуковим аналізом слід розуміти не тільки вміння учня виділити певний звук із слова, уміння почути, впізнати його в інших словах, а й самостійно дібрати слово з певним звуком. Тому до прийомів звукового аналізу можна віднести ще два. 5. Впізнавання певного звука у названих учителем сло¬вах, визначення його позиції (на початку, в середині, в кінці). Важливою умовою застосування цього прийому є добір для впізнавання звука і таких слів, у яких він відсутній. Це загострює слухову увагу учнів, попереджує зви¬чайне вгадування.

6. Показником осмисленого ставлення учня до фоне¬тичної структури слів є самостійний добір їх із певним звуком. Однак слід мати на увазі, що виконання першо¬класниками такої вправи пов'язане із значними трудно-щами, зумовленими, з одного боку, порівняно невеликим словниковим запасом дітей, а з другого — слабким умін¬ням користуватись ним. Тому допомогою для багатьох дітей служитимуть предметні малюнки, виставлені на дошці, серед яких мають бути і контрольні, тобто такі, що не містять у своїх назвах даного звука. Як бачимо, згадані прий	20:36:28
		Як бачимо, згадані прийоми передбачають частковий звуковий аналіз слів, тобто виділення тільки окремих зву¬ків із слова. Тому в процесі навчання грамоти застосуван¬ня їх має в основному підготовчий характер. По-перше, це вправи у виділенні окремих звуків, що служать осно¬вою для формування вміння ще в добукварний період виконувати повний звуковий аналіз. По-друге, вони станов¬лять собою підготовчий етап на уроці ознайомлення з но-вою буквою, що вимагає додаткового зосередження ува¬ги на відповідному звукові.

Білет № 13

Зміст Державного стандарту початкової загальної освіти.

Метою освітньої галузі "Мови і літератури" є розвиток особистості учня, формування його комунікативної компетентності та загальних уявлень про мову як систему і літературу як вид мистецтва. Зазначена освітня галузь складається з мовного і літературного компонентів.

Метою вивчення української мови, мов національних меншин як мов навчання є формування в учнів комунікативної компетентності шляхом засвоєння доступного і необхідного обсягу знань з мови навчання, опанування всіх видів мовленнєвої діяльності та набуття певного соціального досвіду.Особливість мови навчання полягає в тому, що вона є не тільки навчальним предметом, а і найважливішим засобом навчання, виховання і розвитку особистості у процесі опанування всіх інших предметів початкової загальної освіти.Для досягнення зазначеної мети передбачається виконання таких завдань:формування в учнів мотивації вивчення мови;забезпечення гармонійного розвитку усіх видів мовленнєвої діяльності (слухання, говоріння, читання і письма);формування комунікативних умінь;опанування найважливіших функціональних складових мовної системи з урахуванням особливостей фонетичної і граматичної систем кожної з мов навчання;соціально-культурний розвиток особистості;формування вміння вчитися.

З урахуванням мети і завдань мовного компонента освітньої галузі виділяються такі змістові лінії: мовленнєва, мовна, соціокультурна і діяльнісна.Основною змістовою лінією є мовленнєва. При цьому мовна, соціокультурна і діяльнісна змістові лінії спрямовані на забезпечення мовленнєвої.

Відповідно до Державного стандарту початкової загальної освіти освітня галузь "Мови і література", зокрема навчальний предмет "Українська мова" будується за трьома змістовими лініями: комунікативною, лінгвістичною (мовною), лінгвоукраїнознавчою. Комунікативна змістова лінія, що і є основною, передбачає розвиток усного і писемного мовлення учнів, формування вмінь користуватися мовою як засобом спілкування й пізнання.

Метою літературного читання є формування читацької компетентності учнів, яка є базовою складовою комунікативної і пізнавальної компетентності, ознайомлення учнів з дитячою літературою як мистецтвом слова, підготовка їх до систематичного вивчення літератури в основній школі.У процесі навчання відбувається становлення читача, що здатний до самостійної читацької, творчої діяльності, здійснюється його мовленнєвий, літературний, інтелектуальний розвиток, формуються морально-естетичні уявлення і поняття, збагачуються почуття, виховується потреба у систематичному читанні.Для досягнення зазначеної мети передбачається виконання таких завдань:формування в учнів навички читання як виду мовленнєвої діяльності;ознайомлення учнів з дитячою літературою в авторській, жанровій, тематичній різноманітності; формування в учнів соціальних, морально-етичних цінностей за допомогою художніх образів літературних творів;формування умінь сприймати, розуміти, аналізувати різні види літературних і навчальних текстів з використанням елементарних літературознавчих понять і т.д.