12.Система графічних вправ і методика їх проведення.

Головними при вивченні графіки є формування орфоепічних і орфографічних умінь і навичок, що становлять основу мовленнєвої компетенції учнів загальноосвітньої школи.Графіка (від гр. grapho - пишу, малюю) – розділ на­уки про українську мову, в якому вивчається сукупність умовних зна­ків для передачі на письмі усного мовлення.До графічних знаків належать букви алфавіту, апост­роф, знак наголосу, дефіс (риска), крапка, знак питання, знак оклику, кома, тире, двокрапка, лапки, дужки, три крап­ки та ін.Сукупність букв, розташованих у встановленому поряд­ку, називається алфавітом. Слово алфавіт походить від назв двох перших літер грецького алфавіту: ? – альфа і ? – бета (по-новогрецькому віта). В українській абетці для передачі звуків на письмі існує 33 букви. Голосні звуки позначаються буквами а, о, у, е, и, і. Літери я, ю, є, ї теж служать для передачі на письмі голосних звуків, але в їх­ньому поєднанні з приголосним [j] або ж для позначення м’якості попереднього приголосного (виняток становить буква ї, яка завжди позначає сполучення двох звуків:[j] та [і]). На позначення приголосних звуків уживаються літе­ри, кожна з яких має свою назву: б – бе, в - ве, г - ге, ґ – ґе, д– де, ж – же, з - зе, й – йот, к - ка, л - ел, м- ем, н - ен, п – пе, р - ер, с – ес, т – те, ф - еф, х - ха, ц – це, ч – че, ш – ша. Літера щ (ща) завжди позначає два звуки: [ш] і [ч], а ь (м’який знак) зовсім не позначає звука і служить для передачі м’якості попереднього приго­лосного.Взагалі в українській графіці немає спеціальних букв для фіксації на письмі м’яких приголосних. Проте існують спе­ціальні способи позначення м’якості:вживання після букви, яка позначає приголосний, м’я­кого знака: батько, льон, коваль;вживання в аналогічній ситуації букв я, ю, є (у цьому випадку вони позначають голосні звуки і м’якість попереднього приголосного): теля, нюх, синє;вживання після літери на позначення приго­лосного звука букви і: літо, ріка, тісто.Графічний знак «’» (апостроф) використовується для позначення на письмі твердої вимови приголосних звуків перед сполученням [j] з голосними [а], [у], [е], [і] (графічно – я, ю, є, ї). Особливості вживання апострофа, як і багато інших правил запису усної мови, вивчає окремий розділ мовознавства – орфографія.

Графіка

вивчає сукупність всіх умовних знаків, за допомогою яких звуки передаються на письмі

Графічною вправою може бути вправа із завданням:встановлювати граматико-смислові зв'язки між членами речення, зображати ці зв'язки графічно,а також будувати ре­чення, які відповідали б заданим графічним моделям. Для самостійного виконання завдань слід подавати окремі схеми речень які складаються з різної кількості слів.

У 4-му класі, де школярі знайомляться з реченнями, ускладненимиоднорідними членами, та зі складними реченнями, знову доцільно повернутися до графічного моделювання. Поширеними є вправи, що вимагають поділу текстів, набраних безрозділових знаків і великих літер на початку речень, на окремі рече­ння. Такі вправи вчать учнів аналітичне сприймати текст, бачити в ньому логічно та інтонаційно завершені одиниці, сприяють кращому ос­мисленню його загального змісту,

Наступний вид практичних вправ передбачай навчити школярів розрізняти розповідні, питальні та спонукальні речення за їх роллю в мовленні, інтонацією, специфічними засобами побудови, а на письмі і за розділовими знаками.

Практика показує, що учні вже у 1-му класі, у період навчання грамоти, без помітних труднощів розрізняють розповідні і питальні речення. Але якщо в основі розрізнення цих типів речень лежить переважно наслідувальні мовленнєві дії у 1-му класі, то далі необхідно про­понувати учням також завдання творчого і конструктивного характеру. Спочатку вони мають спостерігати за логічними зв'язками між розповідними реченнями та побудованими на їх основі питальними. Ці вправи сприяють логічному мисленню молодших школярів, розвитку мовного і мовленнєвого аналізу, розвивають також виразність мовлення (читання).

Так, у 2-му класі письмовий аналіз будови речення розпочинається як правило, виписуванням підмета й присудка, а за ними - усіх наявний словосполучень. Щоб учні не відносили до словосполучень граматичну основу речення, її краще не виписувати, а тільки у реченні підкрес­лити. Тоді граматична основа речення буде сприйматися наочніше.

Підкресливши її, учні бачать, що після цього треба знайти в реченні слова /члени/, які залежать від графічно виділених підмета і присудка.

Прийшло на землю, свято розквітлого інею.

свято (чого ?) інею;

інею (якого?) розквітлого;

прийшло (куди?) на землю.

Другий спосіб зображення зв'язків між членами речення передбачає виписування основи речення з наступним зображенням на схемі групи підмета і групи присудка. Запис буде такий:

На дніпровій кручі височить пам'ятник Тарасові Шевченку.

Височить ——» пам'ятник

Де?,на кручі

кому?

Тарасові Шевченку

Якій?

дніпровій

Речення, які в учнівському зошиті можуть вміститися на одному рядку, доцільно проаналізувати без виписування словосполучень, наприклад

яку? кому?

Велику радість приносить нам книжка.

що? що робить?

У таких випадках перед тим, як записувати речення, треба попередити учнів, щоб вони пропустили один рядок, на якому вгорі доведеться записувати граматичні питання між членами речення.Важливо навчити учнів правильно промовляти речення з однорідними членами, показавши за допомогою інтонації смислову рівноправність кі­лькох головних чи другорядних членів речення. Доцільно при цьому ви­користовувати схеми із зображенням таких речень.

Інтонацію перелічування однорідних членів речення графічно можна зобразити так:

Школярі посіяли моркву буряки кріп.

Учні повинні добре усвідомити, що основною граматичною ознакою однорідності є те, що однорідні члени завжди відповідають на одне й те саме питання і відносяться в реченні до одного й того ж самого слова.Після того як учні одержують поняття про складне речення, вони часто плутають ці поняття, відносять просте речення з однорідними, з’єднаними сполучниками а, але, до складних, наприклад:Я зірвав квітку, а бджоли зразу не помітив.Тут не слід спішити при аналізі.

Важливо, щоб під час ознайомлення із складними реченнями учні не ототожнювали їх складові частини з простими реченнями. Для цього їм слід пояснювати, що порівняно з простим реченням інтонація частини складного речення є незавершеною. Тому доцільним є вправа на завершення, дописування складних речень з наступним графічним моделюванням їх.

Частіше слід показувати учням, як у складному реченні, порівняно з простими з тим самим змістом, ширше, докладніше, наочніше розгорта­ється і проступає думка, як вона уточнюється, а інколи й зовсім змінюється за допомогою сполучників, якими з’єднуються частини складного речення, як, врешті, ці сполучники допомагають знайти правильну інто­націю вимовляння (прочитування) таких речень.

Методика навчання письма в букварний період

Застосовуються такі вправи:

Підготовчі вправи, завданням яких є навчити дітей аналізувати графічну будову нової літери (з яких елементів вона складається),…

Учень, навчаючись письму, повинен засвоїти 3 групи навичок:

Технічно-гігєнічні – правильно користуватися письмовим приладдям, координувати рухи руки, дотримуватись гігієнічних правил.

Графічні - правильно зображувати букви, склади, слова, писати букви з потрібним нахилом, певної висоти і ширини, рівномірно розміщувати на робочому рядку, правильно з‘єднувати.

Орфографічні правильно визначати звуковий і буквений склад слова, коментувати його написання.

Оволодіння цими групами навичок є основою грамотного письма і гарного почерку.

Школяр засвоює 2 азбуки – друковану і рукописну, а в азбуках – зображення великих і маленьких букв. В букварний період діти оволодівають написанням букв, а відтак – слів, речень, зв‘язних текстів.

На І етапі БП діти пишуть елементи букв, їх з‘єднання, слова за зразком.

На ІІ етапі рекомендуються вправи на слух, списування репродуктивного характеру і з ускладненням (вставити, замінити букву, слово…).

У посібнику Дорошенка дається характеристика видам робіт, спрямованих на вироблення в учнів навичок письма:

підготовчі вправи (завдання – аналіз графічної будови нової літери): письмо в повітрі, обведення пунктирних ліній;

вправи, спрямовані на вироблення ритмічного письмо у темпі (раз-і-два-і…);

списування з дошки, букваря, карток…

вибіркове списування;

слухове письмо букв, складів, слів…

письмо по пам‘яті слів, складів;

вправи на виконання і перевірку виконаного.

Перед написанням слів і речень необхідно зосереджувати увагу на таких моментах:

повторення правил письма, правопису розділових знаків;аналіз елементів і структури букви;

читання зразків, написаних на дошці, в прописах; відповіді на запитання за змістом речення та його аналіз;впровадження в практику слухового, зорового і комбінованого письма.Аналіз речень базується на їх графічних моделях які діти креслять на дошці, в зошитах або викладають умовними позначками. . .Це традиційний підхід до аналізу речення, який використовує широкий загал учительства.

Однак, якщо брати до уваги, що саме ДП є основною і стартовою сходинкою до засвоєння в майбутньому читання, мови (у БП, на уроках рідної мови на наступних етапах навчання), то слід нам орієнтуватися в тих науково-методичних доробках, які стають надбанням практики в сучасних умовах. Зокрема, психологічний центр навчання молодших школярів, який функціонує при ХДПУ ім. Г.С.Сковороди під керівництвом псих. Рєпкіна і мет. П.С. Жедек рекомендує вже в ДП користуватися іншими графічними моделями речень, в яких кожне слово має свою умовну позначку.

/ – слова, що означають назву предмета.

// – ознака предмета.

/// – дія предмета.

//// – кількість предметів.

м аленькі слова, що служать для зв’язку слів у реченні.

Це т.з. пропедевтична робота до вивчення у майбутньому частини мови.

Прийшла весна. Дзвенять пташині голоси. Тарасик і Олесик майструють шпаківні.

/// / . /// // / . / / /// /

Наступною формою мовного аналізу є поділ слів на склади і визначення наголошеного складу.

Першокласники вчаться складоподілу з орієнтацією на такі ознаки:

кількість голосних звуків.

Межа складоподілу проходить після голосного перед приголосним: пі-сня.

Після дзвінкого приголосного, якщо наступний парний глухий або після сонорного: казка, парта, зайчик.

Основний прийом – проспівування слова.

Визначення наголошеного складу здійснюється шляхом:

перепитування слова (зошит?);

гукання слова (мо-ло-ко’);

використання ігрових прийомів «Телеграфіст», «Прохлопування».

С кладова будова слова зображається графічно у вигляді прямокутника, поділеного на частини відповідно до кількості складів.

Для зворотного зв’язку необхідно рекомендувати батькам допомогти своїм дітям виготовити картки із зображенням складової будови слова різної структури і з різним місцем наголосу (наочність).

Для позначення якісної характеристики звуків використовують умовні позначки, які в результаті відповідних спостережень за артикуляційними особливостями, допомогли дітям прийти до висновків, що при вимові голосних звуків губки нагадують кружечок, а при вимові приголосних – набувають форму смужки (рисочки), яка є перешкодою на шляху струменя повітря, а дві смужки – посилену перешкоду, характерну для вимови м’яких приголосних.

Звуко-складові моделі слів мають такий вигляд:

– О –

= О – О – л

– О – О

= О – щ

– О =

мир; ліс; лось; ноти; літак

Види робіт учнів в ДП навчання грамоти обумовлюються програмовими вимогами до рівня знань, умінь і навичок першокласників. Зокрема,

членувати речення на слова, слова на склади, знаходити наголошений склад;

розрізняти на слух та за артикуляційними особливостями голосні й приголосні звуки, тверді та м’які приголосні;

послідовно називати звуки в словах різної структури (на, оса, ліс, урок, кран, молоко);

моделювати речення та звуко-складову структуру слів;

правильно тримати ручку, розташовувати зошит на парті, орієнтуватися на сторінці зошита, зображувати і розташовувати у робочому рядку елементи букв.