57. Залежність методики від лінгвістичної природи написань. Вивчення морфологічних, семантичних, історичних написань.

Аналіз лінгвістичної природи написань Не можна навч. дітей орфографії,не знаючи її лінгвістичної природи,тобто тих принципів,які лежать в її основі.Зрозуміти принципи орфографії— значить побачити її систему і сприй­няти кожне окреме правило як частину системи,і зрозуміти орфографічне правило у взаємозв'язку з грама­тичною, фонетичною,словотворчою природою слова і його форми.Укр. правопис неоднорідний за своїм лінгвістичним характером.У ньому знаходять свій вияв фонетичні,морфологічні,семантичні (або диференцію­ючі) та історичні принципи написань.За фонетичним принципом пишуться слова,в яких написання кожної букви відповідає вимові і перевіряється нею.Напр.: мама,небо,сонце,трава,ліс.За морфологічним принципом пишуться слова,у яких написання окремих букв не відповідає вимові,але переві­ряється нею опосередковано.Напр., з[еи]мля:землі—земля.Відповідно до морфологічного принципу діє правило однакового позначення морфем (кореня,префіксів,напр.,роз-,без- незалежно від їх вимови у різних позиціях,суфіксів).За історичним принципом пишуться слова,в яких буквене позначення окремих звуків не можна пояснити пра­вилами сучасного правопису.Це переважно написання букв е, и,які не можна перевірити:криниця,пшениця.Такі написання склалися історично.За семантичним принципом пишуться слова на основі розуміння їх лексичного знач. чи граматичних ознак:орел(птах),Орел (місто),не писав (не з дієсловами).Який же з цих принципів знаходить свій найбільший вияв у системі українського правопису?У лінгвістичній літературі зазначається,що провідними принципами в українському правописі є фонетичний та морфологічний.Історичний принцип має обмежене застосування.«Смислові,або семантико-диференцію­ючі,написання також займають в українській орфографії певне місце».Спеціальне дослідження правописного матеріалу,який вивчається у початкових класах,показало,що фонетичні написання тут складають 73 % від усіх написань,морфологічні—16,семантичні—11 %. Отже, в поч. шк. більшість становлять фонетичні написання.Фонетичн. принципу відповідають правила вжив. м'якого знака,в тому числі перед о, апострофа,подво­єння букв внаслідок подовження приголосних,правопис більшості відмінкових закінчень іменників і прикметників, а також дієслів (крім закінчень -ем(-емо), -им(-имо) й дієслівних форм на -шся, -ться).За морфологічним принципом позначаються ненагол. голосні в корені та дієслівних формах -ем(-емо),-им(-имо),і напис.дієслівн. форм на -шся,-ться.Серед орфографічних правил укр. мови єтакі, які охоплюють одночасно і фонетичні,і морфологічні написання. До таких належать правило вживання префікса з-(с-) та правило позначення на письмі дзвінких і глухих приголосних. Проаналізуємо їх.В укр. мові загальноприйнятим є вживання на письмі префікса з- незалежно від вимови.В одних випадках звук [з] на місці префікса вимовляється чітко: зробив, злі­пив, а в інших — у позиції перед [ч], [ш], [ж] уподібнюється шиплячим: звучить як [ш] перед [ч] і [ш]: зчистити —[шч]истити, зшити —[шш]ити, а перед [ж] — як [ж]: зжити — [жж]ити. Отже, написання префікса з- відповідає морфологічному принципу письма. Однак перед глухими [к], [п],[т], [х], [ф] дзвінкий [з] оглушувався і вимовлявся як звук [с]. З часом це явище знайшло своє відображення й на письмі: замість букви з перед наступними к, п, т, х, ф стали писати букву с, що відповідало звуку, який вимовлявся. Таким чином, вживання префікса с- в позиції перед глухими від­повідає фонетичному принципу письма. Так само фонетичний і морфологічний принципи знахо­дять свій вияв у правилі про позначення на письмі дзвін­ких і глухих приголосних. В українській мові дзвінкі приголосні, крім [г] (у дея­ких випадках), не оглушуються, як у російській мові, і не потребують перевірки під час письма, тобто позначення, їх у словах здійснюється за фонетичним принципом. У словах легко, вогкий, кігті, нігті на місці дзвінкого [г] вимовля­ється глухий [х]. Це вказує на те, що вживання букви г для позначення звука [х] відповідає морфологічному принципу письма. Крім цього, у деяких словах української мови спостерігається явище одзвінчення глухих [т'], [с’] перед наступ­ними дзвінкими: моло[д']ба, воро[д']ба, ко[з']ба, про[з']ба. На письмі у зазначених випадках має вияв морфологічний принцип: на позначення звуків [д'], [з'] вживаємо бук­ви т, с, оскільки в корені цих слів перед наступними голос­ними вимовляються звуки [т], [с]: бороти — боротьба, молотити — молотьба, просити — просьба, косити — косьба. До семантичних, або диференціюючих, належать всі написання слів як лексичних одиниць окремо чи разом залежно від їх значення: насилу — на силу (не надійся), виросли — ви росли, префікси пре-, при-, написання часток, тощо. У початкових класах на основі розуміння смислового значення пишуться прийменники (окремо) і однозвучні їм префікси (разом із словом), не з дієсловами, велика буква у власних назвах. Отже, проаналізовані нами правописні явища з точка зору їх лінгвістичного характеру свідчать про те, що вони є досить різними і що в початкових класах більшість ста­новлять фонетичні написання. ^ Залежність методики від лінгвістичної природи написань У радянській методичній літературі загальноприйнятою є думка про те, що методика вивчення того чи іншого орфографічного мате­ріалу повинна відповідати його лінгвістичній природі, що не може бути якогось одного, універсального, методу, який би можна було застосувати до різних за своїм характером написань. Це положення підтверджується й результатами психологічних досліджень, проведених Л. Г. Айдаровою, Д. М. Богоявленським, С. Ф. Жуйковим та іншими з проблем психології формування орфографічних умінь і на­вичок. Отже, у виборі методів і прийомів навчання правопису перш за все необхідно орієнтуватися на лінгвістичний ха­рактер написань, які вивчаються.

Билет №611. Вимоги до уроку навчання грамоти в добукварний період. Методика підготовки першокласників до письма.

Навчання грамоти складається з трьох періодів: добукварного (підготовчий), букварного і післябукварного, в кожному з яких виділяються певні особливості.

Тривалість добукварного періода буває різною. Це обумовлено рівнем готовності першокласників до навчання. При навчанні 7-річних (програма 1-3 кл.) ДП триває близько 2-х тижнів, тобто 20 год., з них 10 год. відводиться на уроки читання і 10 год. на уроки письма.

Українські методисти (М.С.Вашуленко, Н.Ф.Скрипченко) дають одну ступінь підготовчого періоду, а російські методисти (В.Г.Горецький, А.І.Матвєєва та ін.) дають два ступені цього періоду: перший – безбуквений (4 год. – 3-річна школа, 20 год. – 4-річна школа), на якому проходить знайомство з букварем, оволодіння термінологією: мовлення, речення, слово, склад, наголос, звук (голосний, приголосний), моделювання, конструювання складів, слів, речень, текстів, вправляння в малюванні ліній, узорів, фігур, орієнтуються в зошиті, розвивають окомір, тренують руку для письма); другий – вивчення голосних а, о, у, и, і, е та букв, що їх позначають в друкованому вигляді. (Доцільність 2-х ступеней очевидна – 6 год. – 3-р. школа, 8 год. – 4-р. школа). Завдання другого ступеня – навчити позначати голосні звуки в словах, написання яких відповідає їх вимові.

Залучення дітей до навчальної діяльності пов’язано з ознайомленням дітей з мовою як предметом вивчення, зі словом, з його звуковою і складовою будовою, а також отримання й уточнення знань про оточуючу дійсність, збагачення словника та граматичної структури мовлення, формування в дітей вміння слухати та відтворювати прослухане, познайомити зі всім діапазоном звуків українського мовлення.

Готуючи дітей до оволодіння грамотою, вчитель водночас привчає їх до систематичної навчальної роботи. Виховує увагу, інтерес до навчання, організовує дітей у колектив.

Цей період не що інше, за словами методистів як перші дні перебування дитини в школі (практика під такою назвою буде). Надзвичайно важливо, щоб ці дні вчитель наповнив таким змістом, який би пробудив у дітей бажання йти до школи, бажання вчитися, знаходити відповіді на всі питання, які б цікавили дітей.

У ДП в учнів формуються початкові вміння здійснювати різні види мовного аналізу:

 виділяти речення з мовного потоку;

 аналізувати їх за кількістю слів і будувати графічні моделі речень;

 виділяти з речень окремі слова;

 ділити слова на склади і визначати наголошений склад;

 встановлювати послідовність усіх звуків у слові;

 будувати звуко-складові графічні моделі слів.

Види робіт учнів в ДП навчання грамоти обумовлюються програмовими вимогами до рівня знань, умінь і навичок першокласників. Зокрема,

членувати речення на слова, слова на склади, знаходити наголошений склад;

розрізняти на слух та за артикуляційними особливостями голосні й приголосні звуки, тверді та м’які приголосні;

послідовно називати звуки в словах різної структури (на, оса, ліс, урок, кран, молоко);

моделювати речення та звуко-складову структуру слів;

правильно тримати ручку, розташовувати зошит на парті, орієнтуватися на сторінці зошита, зображувати і розташовувати у робочому рядку елементи букв.

Розвиток мовлення виступає провідним принципом роботи в ДП, оскільки досконале мовлення є ознакою загальної культури та інтелектуального розвитку людини.

Добукварний період готує першокласників і до письма. Що включає поняття «підготовка дітей до письма»? Це:

Правильна посадка при письмі.

Правильне положення зошита на парті.

Уміння правильно тримати ручку і виконувати рухи, необхідні при письмі елементів букв і цілих букв.

Уміння писати елементи букв, які будуть необхідні при написанні букв в букварний період, з’єднання букв в слові.

Зошит на парті лежить з нахилом вліво під кутом 30º.

Вміння правильно тримати ручку і виконувати рухи, необхідні при письмі елементів букв і цілих букв.

Ручку тримають трьома пальцями: великим – зліва, середнім – справа, трішки знизу, а вказівним – зверху на відстані не ближче 3см від кінчика ручки.

Пальці трішки зігнуті. Кінець ручки повинен «дивитись» в праве плече.

Ручка тримається вільно, без напруги пальців.

Рухи вільні і ритмічні.

Вправи з розвитку пальців і кисті правої руки:

 Згинання і розгинання руки;

 Згинання і розгинання великого, вказівного і середнього пальців (без згинання кисті) з ручкою (прямі палички).

Письмо елементів букв: короткі та довгі прямі похилі палочки, палочки з заокругленням унизу, вгорі, довгі палички з петлею вгорі-унизу, овал, лівий і правий півовал (зображення елементів букв).

З’єднання: верхнє, середнє, нижнє (зображення з’єднань).

В ДП діти оволодівають такими знаннями , вміннями й навичками:

 Відповідають на запитання вчителя повними реченнями;

 Складають невеличкі оповідання з опорою на малюнок і на теми з життя самих дітей;

 Уміють слухати і розуміють учителя, своїх товаришів, і зв’язно передають зміст невеликих оповідань, казок;

 Заучують із слів вчителя маленькі вірші, пісеньки, лічилки, скоромовки та відтворюють їх.

 Ділять текст на речення, речення на слова;

 Ділять слова на склади, склади на звуки;

 Правильно вимовляють всі звуки сучасної української літературної мови;

 Розрізняють на слух і за способом артикулювання голосні та приголосні звуки; знають, що в українській мові є 6 голосних звуків;

 Диференціюють приголосні за твердістю і м’якістю;

 Утворюють злиття будь-якого твердого чи м’якого приголосного з голосними звуками (та, то, ту, ти, те; т’а, т’у…);

 Визначають наголошений склад (у двоскладових, трискладових словах);

 Називають послідовно всі звуки в слові та користуються умовними їх позначками, на основі чого будують звуко-складові схеми слів.

 Володіють навичками правильної посадки за партою, вміють правильно тримати зошит, ручку і вчаться писати ті елементи букв, які будуть необхідні в першу чергу при написанні букв в букварний період.

 Вміють орієнтуватися в зошиті з друкованою основою.

 Знають умовні позначення речень, слів, звуків і вміють ними користуватися.

Виходячи з того, якими уміннями і навичками оволодівають діти в добукварний період, уроки підготовчого періоду умовно поділяються за основною метою на підготовчі – до читання і до письма, структура і методика яких має багато спільного.

Уроки в ДП навчання грамоти плануються з врахуванням особливостей уваги першокласників: діти не можуть тривалий час займатися однією і тією ж справою. Тому необхідно змінювати види діяльності дітей кожні 10-12 хв. Разом з тим види робіт на кожному етапі уроку повинні підпорядковуватися єдиному плану і меті уроку. Робота на уроці організовується таким чином, щоб розповідь і бесіда змінювались активними діями дітей, і в тому числі фізичними вправами.

Урок добукварного періоду – урок підготовки до уроків читання і письма. Структура уроків подібна.

Завдання уроків – сформувати первинні уявлення про речення, слово, склад, наголос, звук і букву.

Основний вид вправ – аналітико-синтетичний.

Урок письма.

Аналіз роботи, виконаної на попередньому уроці (як написано, перегляд виправлень учителем, письмо учнями на дошці).

Опрацювання нового матеріалу:

 Повідомлення вчителем теми уроку.

 Аналіз збільшеного зразка елементу букви.

 Пояснення написання елементів вчителем на дошці.

 «Письмо» в повітрі за зразком рухів вчителя.

 «Письмо» зворотним кінцем ручки або указкою по парті.

 Написання елементів на основі її пунктирних зображень.

 Самостійна робота учнів (2-3 елементи)

Вопрос №52. Вивчення теми «Приголосні звуки. Тверді і м’які приголосні, способи їх позначення на письмі».

Звуки мови, при утворенні яких видихуваний струмінь зустрічає в ротовій порожнині різні перепони, називаються приголосними.В українській мові 32 приголосні звуки, які характеризуються і класифікуються за такими ознаками: за участю голосу й шуму в їх творенні; за місцем творення; за способом творення; за наявністю або відсутністю м’якості. Класифікація приголосних за участю голосу та шуму.За участю голосу й шуму в утворенні приголосних, тобто за роботою голосових зв’язок, приголосні поділяються на сонорні і шумні, а шумні в свою чергу на дзвінкі і глухі.Сонорні – звуки, в яких голос переважає над шумом, їх 9: [в][й][р][р′][м][н][н′][л][л′].Дзвінкі – звуки, в яких шум переважає над голосом, їх 11: [б][д][д′][з][з′] [дз][дз′][ж][дж][Ґ][г].Глухі – звуки, які складаються тільки з шуму, а голос в їх творенні взагалівідсутній, глухих звуків в українській мові 12 : [п][т][т′][с][с′] [ц] [ц′] [ш] [ч][к] [х] [ф].

Дзвінкі і глухі приголосні становлять пари:

[б] - [п];

[д] - [т];

[д′] - [т′];

[з] - [с];

[з′] - [с′];

[дз] - [ц];

[дз′] - [ц′];

[ж] - [ш];

[дж] - [ч];

[ґ] - [к]; [г] - [х]

Але! Звук [ф] не має парного дзвінкого звука, тому що звук [ф] не український, а запозичений з грецької мови.

Крім того, за характерним шумом серед приголосних виділяють:

шиплячі [ж], [ш], [ч], [дж];

свистячі [з], [с], [ц], [дз], [дз′].

Вимова та правопис дзвінких та глухих приголосних

Дзвінкі і глухі приголосні, взаємодіючи у мовному потоці, можуть уподібнюватися один одному, що відображається у вимові (орфоепічні правила) та може передаватися на письмі (орфографічні правила).

Вимова та правопис дзвінких приголосних

Дзвінкі приголосні в літературній вимові звучать дзвінко — і в кінці слова, і перед глухими приголосними, а на письмі передаються відповідними буквами: гриб, мороз, пляж, поріг, рибка, вудка, доріжка, поразка, могти, міг, домігся.

Звук [г] у словах легко, вогко, нігті, кігті, дьогтю, дігтяр і похідних від них словах вимовляється як [х], але на письмі це не передається. Написання букви г у цих словах перевіряємо за допомогою таких слів: легенько, волога, ніготь, кіготь, дьоготь, де г потрапляє у позицію між голосними звуками.

У префіксах роз-, без- завжди пишеться буква з: розпорядження, розсилка, розцінка, розсада, розсіл, безпека, безсилля, хоча у швидкому темпі мовлення звук [з] частково оглушується і наближається у вимові до звука [с]: [розспиетáти];

У словах натхненний, натхнення пишеться і вимовляється т, хоча у спільнокореневих словах вживається д: дихати, надихати.

Звук [з] у морфологічній позиції префікса перед наступним глухим приголосним вимовляється як [с]: [сшúти], [счиенúти], проте на письмі с вживається тільки перед к, ф, п, т, х : скасувати, сформувати, спорядити, схвалити, стислий, а в інших позиціях пишеться з зшити, зсипати, зцілити.

Вимова та правопис глухих приголосних

Глухі приголосні у позиції перед дзвінкими уподібнюються у вимові до парних їм дзвінких, але це не відображається на письмі: [бород′бá] – боротьба, [молод′бá] – молотьба, [л′іджбá] – лічба, [воґзáл] – вокзал. Щоб перевірити, яку букву писати, сумнівний приголосний треба поставити перед голосним: молотьба — молотити, просьба — просити, повсякденний — всякий день.

Класифікація приголосних за місцем творення

За місцем творення, за активним мовним органом, що бере участь в утворенні звука, приголосні поділяються на губні, язикові (передньоязикові, середньоязикові, задньоязикові), глоткові, або фарингальні.

Губні приголосні творяться в результаті зближення нижньої губи з верхньою або верхніми зубами, їх є 5: ''[б][п][в][м][ф].

Передньоязикові приголосні творяться в результаті зближення передньої частини язика із зубами або переднім піднебінням, таких приголосних в українській мові 22: [д][д′][т][т′][з][з′] [дз][дз′][ц][ц′][ж] [ш][дж][ч][р][р′][л][л′][н][н′].

Середньоязикові приголосні творяться в результаті зближення середньої частини язика з середнім піднебінням, такий приголосний в українській мові 1 - [j].

Задньоязикові приголосні творяться в результаті зближення задньої частини язика із заднім піднебінням, їх в українській мові 3: [ґ][к][х].

Глоткові (фарингальні) приголосні творяться в результаті зближення кореня язика із задньою стінкою глотки, в українській мові 1 глотковий приголосний - [г].

Класифікація приголосних за способом творення

За способом творення шуму, тобто за характером перепони, утворюваної на шляху видихуваного струменя повітря, приголосні поділяються на зімкнені, щілинні, зімкнено-щілинні (африкати) і дрижачі.

Зімкнені приголосні творяться при щільному зімкненні (дотику) мовних органів, яке розривається видихуваним струменем повітря. Зімкнені приголосні поділяються на:

ротові приголосні, при творенні яких після розірвання зімкнення струмінь повітря виходить через рот, таких приголосних 8: [б][п][д][д′] [т][т′][Ґ][к];

носові приголосні, при творенні яких після розірвання зімкнення струмінь повітря виходить через рот і через ніс, таких приголосних в українській мові 3: [м][н][н′].

Щілинні приголосні творяться при зближенні мовних органів до вузької щілини, таких приголосних в українській мові 13: [в][ф][з][з′][с][с′][ж][ш] [j][г][х][л][л′].

Зімкнено-щілинні приголосні (африкати) – це приголосні, при утворенні яких мовні органи утворюють зімкнення, яке не проривається, а переходить у коротку щілину, їх 6: [ч][ц][ц′][дз][дз′][дж].

Дрижачі приголосні творяться в результаті вібрування кінчика язика до переднього піднебіння, таких приголосних 2: [р][р′].

Класифікація приголосних за твердістю/м’якістю

За наявністю або відсутністю пом’якшення (палаталізації) приголосні поділяються на м’які та тверді. Термін палаталізація пояснюється артикуляцією цих приголосних, оскільки пом’якшення виникає внаслідок додаткового підняття середньої спинки язика в напрямку до твердого піднебіння (лат. рalatum – тверде піднебіння).

Тверді приголосні (24)[б] [п] [в] [м] [ф] [ж] [ч] [ш] [дж] [ґ] [к] [х] [г] можуть бути напівпом’якшеними: [б’] [п’] [в’] [м’] [ф’] [ж’] [ч’] [ш’] [дж’] [ґ’] [к’] [х’] [г’]

Тверді приголосні [д] [т] [з] [с] [ц] [дз] [н] [р] [л]утворюють пари за твердістю / м’якістю

М'які приголосні (8) [д′] [т′] [з′] [с′] [ц′] [дз′] [н′] [р′] [л΄] утворюють пари за твердістю / м’якістю

М'який приголосний [j] не має парного твердого

Увага! Після твердих приголосних, що не мають парних м'яких - [б], [п], [в], [м], [ф], [ж],[ч], [ш], [дж], [ґ], [к],[х], [г], не пишеться м'який знак.

Вимова м'яких приголосних

М'якими в будь-якій позиції можуть бути лише приголосні [д′], [дз′], [т′], [з′], [с′], [ц′], [л′], [н′], [j]: [кáжут′], [колúс′], [дéн′], [блúз′ко], [jунáц′кий], [под′áка], [jáшчик].

Але!перед голосним [и] приголосні завжди тверді [дим], [тин].

Приголосний [р′] буває м'яким тільки перед голосним: ряд [р'ад], крюк [кр'ук], ларьок [лар'óк].

Приголосні [б’], [п’], [в’], [м’], [ф’], [ж’], [ч’], [ш’], [дж’], [Ґ’], [к’], [х’], [г’] бувають лише пом'якшеними частіше — перед [і], рідше — перед іншими голосними: вітер [в’íтер], білий [б’íлий], гірський [г’ірс' кúй], щільно [шч’íл′но] збіжжя [з′б’íж’:а], піддашшя [п’іддáш’:а], бюро [б’урó].

Приголосні [з′], [с′], [дз′], [ц′] перед м'якими й пом'якшеними приголосними переважно вимовляються м'яко: кузня [кýз'н'а], свято [с'в'áто], цвях [ц'в'ах], спів [с'п'ів]. 8білет