69. Уроки класного читання, їх структура. Формування у молодших школярів уміння читати

Читання в початкових класах є одним з предметів, у процесі якого здійснюється процес навчання, з одного боку, а з іншого – читання виступає засобом навчання. Чим успішніше діти оволодіють повноцінною навичкою читання, тим швидше будуть реалізовані можливості програмового матеріалу загальноосвітньої школи з метою навчання, виховання і розвитку учнів.

Читання – один з основних компонентів розвитку мовленнєвої діяльності школярів, один із важливих засобів формування особистості. Тому так важливо в початкових класах сформувати в учнів технічну сторону читання, уміння працювати з різними видами текстів, забезпечити максимальний вплив твору на школяра.

У світовій практиці читання вважається основною формою засвоєння найрізноманітнішої змістової та емоційної інформації, особливим засобом розумового і духовного розвитку особистості.

У початковій школі читання виступає особливим предметом, який одночасно є унікальним засобом власне навчання молодшого школяра й інструментом для вивчення будь-яких навчальних предметів усіх ланок школи. Воно є одним з видів мовленнєвої і пізнавальної діяльності, активно впливає на мовний, естетичний розвиток дитини, залучає її до читання книжок, художньої й науково-пізнавальної літератури.

Читанню у початкових класах належить провідна роль у художній, суспільно-історичній освіті, громадському, моральному, естетичному вихованні, у закладанні основ самовиховання, саморозвитку, духовності, національної свідомості.

Уміння дитини читати вже у початковій ланці школи розглядається у двох аспектах. перший – формування техніки читання – буквально сприймання графічної моделі слова і правильне звукове її відтворення за одиницями читання (склад, різного типу злиття: ПГ, ППГ, ПППГ, ПГПП) з поступовим переходом до читання цілими словами, словосполученнями, реченнями і другий – здобуття знань через читання художньої і науково пізнавальної літератури, вироблення свого власного ставлення до прочитаного, а отже виховання, розвиток своєї читацької самостійності. Очевидно, основою другого аспекту є солідна база першого. Взаємозв’язок, взаємозумовленість тут надзвичайно тісні, але на окремих етапах розвитку початковому вмінню читати у широкому розумінні цього слова відводиться особливе місце.

Уміти читати – означає оволодіти технікою читання (якостями читання, засобами логіко-емоційної виразності читання, мати здоровий мовленнєвий апарат), усвідомлено сприймати те, що читаєш, орієнтуватися в художній науково-пізнавальній і довідковій літературі, рекомендованій для молодшого шкільного віку, а також у дитячій періодиці.

Уміння читати – це наявність інтересу до читання, до книг як джерела пізнання довкілля, громадського виховання, опанування літературної мови, розвиток духовного світу дитини, і почуттів.

У молодшого школяра ще немає розуміння художнього образу як єдності конкретного і загального. Він інтуїтивно, часто примітивно, на основі різного роду асоціацій, постійного зближення, зіставлення свого життєвого досвіду, своїх уявлень, почуттів сприймає зображене у творі.

Як наголошує Л.С.Виготський, у процесі читання художніх текстів відбувається не просто засвоєння прочитаного, а усвідомлення свого ставлення до творів мистецтва або формування нових знань через своєрідний діалог між автором і читачем на основі тексту. Тому, опрацьовуючи будь-який жанр художнього тексту на уроці, вчитель, виходячи з рівня розвитку дітей класу, спонукає їх знаходити через форму слова позицію автора, формулювати етичні та естетичні оцінки дійових осіб, ставити себе на місце того чи іншого персонажа, уявно діяти за нього і передавати головний сенс його діяльності через творчу розповідь.

Такий методичний підхід дає змогу вносити корективи в опрацювання науково-пізнавального і художнього текстів. Якщо у першому переважає логічний аналіз, встановлення різноманітних зв’язків, то у художньому – вчитування (заглиблення) у зміст, тлумачення, інтерпретація тексту.

Результатом такої роботи є створення кожним учнем свого художнього образу, своєї читацької точки зору, доведення за допомогою тексту свого розуміння позиції автора.

Формуючи у дітей уміння читати, необхідно дотримуватися головної умови – постійно тренувати учнів у читанні та цілеспрямовано удосконалювати їх читацькі вміння по роботі з текстом. Виховні можливості уроків читання, яке правило, визначаються виховним потенціалом художнього твору, який діти читають. Водночас урок читання не може бути ізольований від загальної системи шкільного виховання. Він повинен взаємодіяти з іншими навчальними предметами – українською мовою, природознавством, музикою, образотворчим мистецтвом, позакласними заходами. Урок читання, як і будь-який урок рідної мови, в першу чергу повинен задавати високий рівень мовленнєвої культури і забезпечувати дитині мовленнєве середовище. В його структурі обов’язково передбачається робота з розвитку мовлення дітей, причому всіх видів – слухання, говоріння, читання і письма. Безпосередня читацька діяльність дітей з текстом повинна становити орієнтовно 2/3 уроку. Використання різноманітних методичних прийомів на уроках читання не повинно ставати самоціллю, а повинно узгоджуватися з етапами роботи над твором, його літературними особливостями, з навчально-пізнавальними та розвивальними завданнями. Тоді робота з текстом художнього або науково-пізнавального твору сприятиме активізації розумової діяльності дітей: вчитиме спостерігати за фактами та подіями твору, зіставляти їх, узагальнювати, тобто виконувати аналітичні та синтетичні операції. Звідси, завданнями сучасного уроку читання є:

Удосконалення навички читання: цілеспрямована робота над правильністю, швидкістю, свідомістю і виразністю читання.

Формування читацьких умінь по роботі з текстом; активізація «вдумливого читача», тобто уміння думати над твором до читання, під час читання і після завершення читання.

Проведення літературознавчої пропедевтики і формування первинних літературознавчих знань.

Забезпечення морального і естетичного виховання дітей.

Формування у дітей сучасного світосприйняття, яке не протирічить науковим досягненням у різних сферах знань.

Розвиток мовлення, образного і логічного мислення, творчої уяви дітей

Відповідно до завдань структура уроків класного читання орієнтовно може мати такий вигляд:

Повторення вивченого матеріалу. Актуалізація опорних знань.

Мотивація навчальної діяльності учнів.

Повідомлення теми і мети уроку.

Сприймання та усвідомлення нового матеріалу. Розвиток мовленнєвих умінь і навичок

4. Повторне читання тексту учнями і робота над тестом

5. Узагальнююча бесіда за змістом твору.

Робота над виразністю читання твору.

Застосування знань на основі творчої роботи над текстом.

Підсумок уроку

Домашнє завдання

Білет №35

Робота над текстом у 3—4 класах.

У 3—4 класах поглиблюються, розширюються лінгвістичні уявлення молод­ших школярів про текст, його характерні ознаки, формуються відповідні вміння й навички, вдосконалюються набуті раніше.

Учнів ознайомлюють з поняттями тема і мета тексту. У процесі аналізу зв’язних висловлювань школярі визначають, про що йдеться в тексті (яка його тема), задля чого (з якою метою) він написаний. Зіставляючи тексти різних типів, у яких є спільний предмет висловлювання, учні доходять висновку, що залежно від поставленої мети (хочемо описати предмет, розповісти щось про нього, з’ясувати причини), ми говоримо по-різному: складаємо текст-опис, розповідь чи міркуван­ня. Можна запропонувати учням визначити, яке із запитань (який? що відбулося? чому?) до якого з текстів можна поставити, і надалі використовувати постановку цих запитань для диференціації текстів різних типів.

Удосконалюються вміння молодших школярів добирати до тексту заголовки. Оскільки в заголовку можуть бути відображені не лише тема і основна думка тек­сту, а ще й тип, стиль висловлювання, можна практикувати з учнями відповідні вправи на встановлення відповідності заголовків до текстів різних типів, стилів.

Найпростішими є вправи:

а) на зіставлення трьох заголовків із трьома типами текстів, у яких с спільний предмет висловлювання;

б) вибір із трьох однотематичних заголовків того, що найбільше підходить до пропонованого тексту певного типу.

Цікавими є вправи на передбачення змісту, з’ясування типу тексту за заголов­ком. Для прикладу.

— Про що йтиметься в тексті під назвою «Чому павук не комаха»? Який це текст? (Міркування).

Розширюючи уявлення учнів про будову текстів, варто звернути їхню увагу на те, що структура тексту визначається типом мовлення. Якщо, наприклад, метою тексту є дати уявлення про певний предмет, тобто створити опис, то зміст усіх речень тексту (а відповідно, і структурних компонентів) буде підпорядкований цій меті. У зачині тексту-опису зазвичай перелається загальне враження від предмета(особи, місцевості, явища, процесу), що описується. В основній частині подасться опис окремих ознак (частин, деталей, елементів тощо). А в кінцівці тексту робиться узагальнення, висновок.

Проілюструвати це можна за допомогою схеми.

Для тексту-розповіді (ставимо до нього питання що відбулося?) характерною є така будова: початок дії (події), її розвиток, кінець. У зачині вказується на місце дії, час, дійових осіб, в основній частині подасться розвиток зображуваних подій, у кінцівці показується результат розвитку події

Текст-міркування відповідає на загальне запитання чому? (чому предмет (особа) саме такий, чому діє саме так). Цей текст має таку побудову: твердження (думка, яку потрібно довести); доказ (аргументи для доказу); висновок (оцінка, враження тощо).

Для усвідомлення закономірностей побудови текстів згаданих типів можна використати відповідні схеми, ілюстровані прикладами (як у наведеному прикладі тексту-опису).

У 3—4 класах продовжується робота над усвідомленням суті абзацного поді¬лу. Відповідно до вимог програми учні навчаються також ділити текст на логічно завершені частини за планом і без нього, складати план прочитаного тексту.

У 3—4 класах з’являються значні можливості для поглиблення знань про засоби міжфразового зв’язку. Матеріал розділів «Текст», «Значення слова», «Бу¬дова слова» і, особливо, «Частини мови» (3 клас) та розділів «Текст», «Речення». «Частини мови» (4 клас) є сприятливим не лише для розширення знань молодших школярів про лексичні засоби вираження зв'язності, а й для ознайомлення учнів із групою синтаксичних та морфологічних засобів.

У 4 класі розширюються уявлення учнів про засоби міжфразового зв’язку. Доступними для засвоєння молодшими школярами є використання вмотивованого (доцільного) лексичного повтору слів з метою емоційного підсилення вивченого; ознайомлення зі сполучниками, числівниками (збірними і порядковими), прислів¬никами (займенниковими та обставинними) як засобами зв’язності тексту. Учнів навчають правильно використовувати займенник з метою уникнення недоцільного повтору слів (школярі засвоюють, що невдале використання займенника породжує незрозумілість висловлювання), а повтор займенника вживати з метою емоційного підсилення висловленої думки.

Види вправ з синтаксису і методика їх проведення.

У методиці викладання мови в по­чаткових класах вправи з реченням ділять на аналітичні, якщо пере­важає аналіз готових речень, і синтетичні, які передбача­ють самостійне складання речень. Найчастіше синтетич­ні вправи виконуються на основі аналітичних. Залежно від ступеня самостійності і пізнавальної актив­ності учнів вправи з реченням діляться на три групи: на основі зразка, конструктивні, творчі.

Вправи за зразком використовуються на різних етапах навчання. Суть їх у тому, що учні спостерігають, аналізу­ють речення, відтворюють їх інтонаційну будову і склада­ють свої власні такої самої будови на основі наслідування зразків. Спостереження речень має велике значення для засвоєння граматичної будови рідної мови, для розвитку зв'язного мовлення школярів. Учні читають і записують зразки речень, відтворюють за вчителем інтонацію їх, нерідко й запам'ятовують.

До конструктивних відносять вправи на побудову і пе­ребудову речень. При їх виконанні учні спираються на те­оретичні знання. Конструктивні вправи застосовуються в 2—4 класах після вивчення певних відомостей з синтакси­су. Мета їх — закріпити набуті знання на практиці. До них належать такі:

Відновлення або побудова речень із розрізнених слів. Виконуючи таку вправу, діти встановлюють порядок розташування слів у реченні, пов'язують слова за допомогою закінчень, прийменників і сполучників. Може бути кілька варіантів таких вправ: 1) усі слова деформованого речення подаються у потрібній формі: Вітчизну, щиро, ми, рідну, любимо, і, дорогу; 2) деякі слова даються в початковій фор­мі: ми, щиро, дорога, любимо, рідна, Вітчизну; 3) всі сло­ва подаються у початковій формі: щиро, рідна, любити, до­рога, і, ми, Вітчизна.

2.Поділ деформованого тексту, надрукованого без ве­ликих букв і крапок, на окремі речення. Виконуючи такі вправи, діти замислюються над змістом написаного, вчать­ся правильно оформляти речення на письмі. Таку роботу корисно проводити у кожному з початкових класів, посту­пово ускладнюючи завдання добором деформованого тек­сту з більш поширеними реченнями.

3. Поступове розгортання (поширення) речень за допомогою питань. Це — перші вправи, спрямовані на вироб­лення навичок удосконалення написаного, редагування. Дуже важливо роботу організувати так, щоб діти чітко уявили процес поширення речень.

Поступове згортання (скорочення) речень. Такі впра­ви допомагають простежити, як речення втрачає виразність, усвідомити, до якої межі можливе скорочення.

5. Об'єднання кількох речень водне з однорідними членами.

6.Складання речень з конкретними завданнями: з голов­них членів і одного другорядного, залежного від присудка; з двома однорідними підметами; з кількома од­норідними присудками; з однорідними другорядними чле­нами, які відповідають на питання яка? і т. п.

Складання речень за схемою. Вони можуть бути різні. Схеми можна доповнювати і видозмінювати залежно від виучуваного матеріалу і навчальної мети уроку.

Творчі вправи передбачають повну самостійність вико­нання. Тому важливо сформулювати завдання так, щоб не сковувати творчої ініціативи учня. Назвемо кілька видів таких вправ.

Складання речень 1) на задану тему; 2) за сюжетним малюнком; 3) за 2—3 опорними словами; 4) за опор­ними словосполученнями або порівняльними зворотами чи фразеологізмами; 5) речень-запитань і речень-відповідей; 6) на основі власних спосте­режень за змінами в природі ;7) на основі пере­глянутого фільму чи вистави ; 8) складан­ня різних варіантів речень про одне і те саме.

творчі вправи треба проводити систематично і цілеспрямовано при підготовці до переказів і різних видів творчих робіт.

До вправ з реченням належить і синтаксичний розбір, який у початкових класах буває неповним, част­ковим, відповідно до тих знань з синтаксису, які учні за­своюють на різних етапах навчання. Найповніший синтак­сичний розбір проводиться у 4 класі після опрацювання од­норідних членів речення.

Схема усного синтаксичного розбору речення:

Прочитайте аналізоване речення.

Визначте, яким е речення за метою висловлювання.

Визначте, яким є речення за інтонацією.

Визначте основу речення.

Назвіть підмет і присудок, встановивши між ними за допомогою питань двосторонній зв'язок. Назвіть, яки­ми частинами мови вони виражені.

Назвіть другорядні члени речення, залежні від під­мета, поставивши до них питання від підмета.

Назвіть другорядні члени, залежні від присудка, поставивши до них питання від присудка.

Назвіть другорядні члени, залежні від інших друго­рядних членів.

У 6, 7 і 8 пунктах можна домагатися визначення спосо­бів вираження другорядних членів, якщо ці частини мови учням уже відомі.

Схема письмового аналізу речення:

Запишіть аналізоване речення.

Підкресліть умовними лініями головні і другорядні члени речення.

Випишіть з речення всі сполучення слів парами, в дужках запишіть питання від слова до слова.

Для письмового аналізу даються 4—6-слівні неускладнені речення. Для усного можна пропонувати й більші за обсягом речення, ускладнені звертанням та однорідними членами.

Білет №36

75. Методика читання віршів. Методика опрацювання науково-пізнавальних статей. Особливості роботи над науково-пізнавальними статтями

У науково-пізнавальних статтях діти знаходять розповіді про дійсні життєві факти, події, конкретнихлюдей. Введення до читанок такогожанру творів методично виправда­не. Вони розширюють пізнання учнів, оскільки їхня те­матика різноманітна. Тут і розповіді про сьогоднішнє трудове життя людей, про нашу прекрасну землю, про історію наших міст, про гордість української про дружбу .Матеріали цього жанру відкривають учням історію і сучасний навколишній світ. У цьому їх пізнавальне зна­чення. Разом з цим вони містять великий виховний потен­ціал. Цю особливість статей учитель зобов'язаний вико­ристати в повній мірі для розвитку у своїх вихованців по­чуття любові до рідної багатонаціональної Батьківщини, гордості за людей праці, поваги до трудящих країн світу. Опрацювання цих текстів потрібно спрямувати на при­щеплення дітям бажання самим трудитися, зробити добре і корисне діло, сумлінно виконувати свої обов'язки.

Переважна більшість статей характеризується тим, що в них виклад життєвих даних базується на основі роз­гортання сюжету, в якому діють люди. Введення героїв у розповідь надає відтінку художності, що проявляється у використанні прийомів, відомих художній літературі.

У роботі над статтями необхідно враховувати специфіку викладу.. Насиченість тексту фактичними даними потре­бує ширших пояснень, знаходження аналогій. Що ж до прийомів в аналізі таких тек­стів, то в цих випадках бажано дотримуватися тієї форми, яку запропонував автор.

Насамперед, урахування змісту матеріалу, щоб пра­вильно обрати форму підготовки дітей до сприймання тек­сту. В одних випадках достатньо лише підвести учнів до слухання матеріалу, зацікавити їх, а в інших — необхідно роз'яснити, про що йдеться у творі; коли і де події відбу­валися; яке значення вони мали в історії і чому ми, сучасні люди, повинні не забувати про них.

Позитивні результати читання статей залежать також і від того, як організовано їх аналіз, точніше, як ведеться розбір і усвідомлення частин розглядуваного матеріалу.

Як правило, кожна стаття містить нові для учнів дані. Вони втілюються в невідомі школярам слова, терміни і вирази. Перша вимога — це якомога точніше давати уяв­лення про зміст понять, які називаються новими для учнів словами Найбільший ефект дає образне тлума­чення смислу слів, яке спирається на речі, відомі учням, на дитячий життєвий досвід.

Перевіркою результативності роботи над статтею має стати узагальнююча бесіда. Вона проводиться після розбо­ру частин. В її основу кладуться запитання, які передба­чають повторення матеріалу, розповідь про те нове, що учням стало відоме сьогодні, формулювання свого ставлен­ня до опрацьованого матеріалу.

Легше працювати над сюжетними віршами. Підготовча робота проводиться коротко, записуємо тлумачення незрозумілих слів. Перед читанням вірша ставимо завдання.

Перше прочитування і постановка питань по змісту. Під час другого читання звертаємо увагу на виразність читання. Поетичні твори відзначаються тим, що в них кожне слово точне, влучне, образне. Тому при читанні треба передати цю образність. Звертаємо увагу на особливості прочитання поетичних рядків (робимо невеличку паузу для підтримки рими). Звертаємо увагу на ритму мелодику вірша, на темп читання. Під час другого читання готовимо учнів до аналізу зображувальних засобів.

Розкриття змісту в єдності з художніми засобами. Можемо використовувати загатки. Запропонуємо цікаву роботу, паузу, фізкультхвилинку. У віршах застосовуємо творчі перекази (діти розказують свій сон) щоб використовувати епітети. У підсумковій бесіді визначаємо головну думку.

Вірші ліричні становлять складність, бо в них нема сюжетного розвитку. Особливо твори пейзажної лірики потребують попередньої підготовки. Щоб діти добре прочитали вірш, треба щоб вони сприйняли те про що йде мова. Попередня робота може бути екскурсія. Перед їх вивченням доцільно прослухати музичний твір, який настроїть дітей на слухання вірша.

Можна говорити тільки по задум автора. а не його почуття. Можемо застосовувати картинку (щоб зміст вірша відповідав картині, щоб не перетворився на роботу над картиною).

Є ще вірші соціально-політичного змісту: про працю і життя людей, про батьківщину, про патріотизм. Робота над такими творами завершується певним закликом до учнів. Але цей заклик повинен бути ненав’язливим, має виходити з змісту бесіди.