Білет №1Поняття про методику навчання української мови як науку,її предмет,мета і завдання . Методика викладання мови — педагогічна наука.Пе­дагогічною вона вважається тому,що предметом її до­слідження є процес оволодіння українською мовою в умо­вах навчання дітей у школі,тобто в центрі її уваги – навчання, яке разом з вихованням становить зміст педаго­гіки.Оскільки йдеться про оволодіння укр. мовою,то методика мови,будучи педагогічною наукою,розробляє теорію викладання саме укр. мови.Теорія викладання мови формується на основі дослі­дження закономірностей навчального процесу: його місця у навчанні дітей,застосування організаційних форм (ме­тодів,прийомів) у викладанні рідної мови.Узагальнені дані про способи навчання дітей становлять теоретичну базу методики. Методика мови складається з двох частин:1)теоретич­ної,яка встановлює місце і завдання викладання мови в школі, формулює наукові основи методики,розглядає іс­торію виникнення і розвитку методів початкового навчан­ня,визначає структуру і форми організації навч. процесу за відповідною програмою, опрацьовує наукові вимоги до підручників і посібників з мови;2)прак­тична, яка пропонує конкретні методи, прийоми навчання і розкриває «механіку» впровадження їх у життя школи, тобто становить «технологію» учительської праці.Ці частини складають єдине ціле.50.Ознайомлення з особливостями голосних і приголосних звуків Уже в період навчання грамоти(1 кл.)діти шляхом часткового звукового аналізу вчаться виділяти окремі звуки із звуковогокомплексу—слова,проводятьспостереження за зміною значення слова залежно від зміни того чи іншого звука (лис—ліс,ніч—піч),послі­довно називають звуки в слові,визначають голосні і при­гол.,пригол. тверді і м'які,на основі поскладового ви­мовляння вчаться ділити слово на склади,а також робити звукові моделі слів.Ці уміння є основою для успішного засвоєння розді­лу «Звуки і букви» у 1—2 кл.В учнів поглиблюються знання про звукову систему укр. мови.Формуються сталі уявлення про те,що звуки мови по­діляються на дві великі групи—голосні і пригол.З метою чіткості і свідомості засвоєння знань під час кла­сифікації звуків на гол. і пригол. учнів слід орієн­тувати на такі ознаки:спосіб вимови (при вимові гол. повітря вільно ви­ходить через ротову порожнину,при вимові пригол.—натрапляє на ряд перешкод (язик,зуби,губи);характер звучання (при вимові гол. чуємо тільки голос,при вимові пригол.—голос і шум або тільки шум);властивість утворювати склад (гол.звуки утворюють склад самі по собі,пригол.—лише в сполученні з гол.)Всі ці знання учні мають одержувати способом спосте­реження за артикуляційним апаратом (органами мовлення) під час вимови окремих звуків, вправлянь у вимовлянні звуків і аналізу особливостей їх вимови.Під час вивчення цього розділу доцільними будуть впра­ви фонетичного й артикуляційного характеру,спрямовані на формув. умінь класифікув. звуки,наприклад,1) назвіть звуки,під час вимови яких повітря вільно про­ходить через ротову порожнину;2) назвіть звуки, під час вимови яких створюється перешкода губами ([б],[п],[в],[м], [ф]),зубами і кінчиком язика ([д],[т],[з])і т. д.Передувати таким вправам мають спостереження за артикуляційним апаратом в про­цесі вимови гол. і пригол.Білет №2 53.Вивчення теми « Склад. Наголос »Із способом поділу слова на склади діти знайомляться в період навчання грамоти. Під час опрацюван.фонетичн. матеріалу удосконалюється навичка ділити слова на склади залежно від кількості гол.звуків у слові.Вона є однією з основних у поч.шк. і має значення як для письма (учні переносять слово з рядка в рядок на основі поділу на склади,диктують по складах слово під час запису), так і для читання.Не слід змішувати правила поділу слів на склади для переносу з фонетичним складоподілом. Відповідно до правил переносу слова: льотчик, весна - можна перенести так: льот-чик,вес-на.Фонетичний складоподіл тяжіє до відкритого складу, тому ці слова діляться на склади так:льо-тчик,ве-сна (крім випадків, коли склад закінчується на [й] перед наступним приголосним: лій-ка). Робота над складом слова тісно пов'язана з визначенням наголосу в слові,що є досить складним для учнів,оскільки вимагає певних аналітичних умінь.Спостерігаючи за вимовою ненаголошен. і нагол.складівучні приходять до висновку, що нагол. склад — це склад,який вимовляється довше і сильніше,ніж ненаголошений. Найбільш ефективн. прийомом є вимова слова з питальн. інтонацією і аж ніяк не поскладове проговорювання. На наступних етапах навчання доцільними будуть визначення наголосу в сприйнятих на слух словах та записаних на дошці чи в зошитах; завдання на класифікацію слів за місцем наголосу (слова з наголосом на першому, другому чи останньому складі) тощо.Робота над формуванням умінь визначати нагол. і ненагол. склад має надзвичайно велике значення. Від якості зазначених умінь буде залежати успішність учнів в оволодінні правописними навичками позначення на письмі ненаголошених [е],[и].У поч.шк. учнів знайомлять не лише з поняттям «наголос», а й із смислорозрізнювальною роллю наголосу. Зіставлення слів,однакових за написанням, але різних за місцем наголосу,робота над значен.таких слів підводять дітей до розуміння ролі наголосу в слові.Навичка правильно визначати наголос в слові має значен. не лише для формув. вимови,а й для формув. правописних умінь,і умінь позначати на письмі ненаголош. [е],[и].6. Психологічні та лінгвістичні основи методики навчання грамоти: психологія та психофізіологія про процеси читання і письма.Навчання грамоти і розвиток мовлення першокласників– складний початковий процес,в основі якого лежать філософські,діалектико-матеріалістичні,психологічні,лінгво-дидактичні вчення.Методика початкового навчання мови будує свій науково-методичний апарат на філософському вченні про сприйняття,відчуття;діалектико-матеріалістичному вченні про 2 сторони пізнання–чуттєву і логічну.Здобутки пед. психології сприймання відомі набагато менше,ніж загальної.Звернемося до педагогічної психології й розглянемо психологічні аспекти навчання грамоти:сприймання,увага, уявлення,засвоєння,усвідомлення,запам’ятовування тощо.Психологія сприйняття розглядається як класичний об'єкт інтересів наукової психології і має безпосередній зв'язок з пед-ною психологією,яка активно досліджується.І в цій «класичній» сфері зроблено нові відкриття,які певною мірою похитнули наші уявлення про «єдино можливий» образ світу. Сприймання– відображення в свідомості зовн. властивостей,якостей і ознак предметів та явищ,що безпосередньо вплив. на органи чуття.Поняття «сприйняття» трактується по-різному:1)«гештальт-відчуття» – сприймання образу цілого,2) існують тільки елементарні (одномодальні) сенсорні функції,і приписують здатність до синтезу тільки головному мозку.Сучасні науковці допускають,що сприйняття спочатку носить досить комплексний характер,але «цілісність образу» все ж є продуктом синтезуючої діяльності кори мозку,тобто це пізнавальний процес,який полягає у цілісному відображенні предметів і явищ,здатності індивіда отримувати багато наочних,звукових, тактильних і смакових вражень.Особливість уваги шестиліток–здатність зосереджуватися на предметах зовнішнього світу,більше,ніж на власних думках та уявленнях.У першокласників ще слабко розвинуті обидва види уваги (мимовільна і довільна).Її розвиток залежить від індивідуальних властивостей темпераменту,ведучої півкулі головного мозку,спадковості конкретної особистості,від вчителя тощо.Тільки активізована увага дітей сприяє навчанню.Увагу шестиліток привертає все яскраве, кольорове.Психологи розрізняють шість особливостей уваги:напрям, обсяг,інтенсивність,тривалість,розрізняльна спроможність,тематичність.Шестирічна дитина характеризується особливістю уяви (за псих. довідником – це мислення без змісту).За трактуванням психологів «… термін уявлення охоплює великий масив «неясних» розумових схем–аж до змістових продуктів фантазії».Психологи вирізняють три форми уявлення:подразнення (просторові образні репрезентації),реакції (жестові репрезентації) та символи (трансформовані значення).В уявлення фіксуються лише зовн. властивості, образи предметів.Мисленнєві уявлення і мовлення складають єдність.Дитина уявляє те, що бачила у природі або на картині.Учням першого року навчання в школі іноді не легко уявити те,що не спирається на конкретний предмет,ілюстрацію або власний досвід. Такий некритичний підхід до образів уяви приводить до того,що дитині важко відокремити продукт своєї фантазії від реальності.Під впливом навчання уявлення дітей змінюється,її образи стають стійкими,краще зберігаються у пам'яті,стають більш різноманітними та цікавими,якщо правильно організований навчальний процес. Засвоєння– мета й результат навчальної діяльності (сприйняття,усвідомлення, запам’ятовування,відтворення),основа самого процесу.Це психологічне явище має 2сторони – процес і результат.Навч. грамоти і розвиток мовлення шестиліток – початк. процес,коли тільки починаються формувати навички:читання,письма і правильного мовлення.Вже сформовані навички– результат.І процес,і результат буде стабільно ефективними та глибоким за ряду умов: навчальна діяльність повинна мати активний, діяльний характер;процес засвоєння знань повинен відбуватися одночасно з виробленням практичних умінь і навичок,спільно з процесом набуття практичних умінь і навичок,враховуючи різновиди сприймання особистостей (включення всіх аналізаторів: зір,слух,дотик) та їх готовності до засвоєння.А сам процес засвоєння має викликати зацікавлення,позитивні емоції. Білет № 4 Особливості сучасного звукового аналітико-синтетичного методу навчання грамоти.Звуковий аналітико-синтетичний метод навч. грамоти є найбільш поширеним з усіх звуков. методів. Основні риси аналітико –синтетич -ного методу: а)з точки зору цілей формування особистості:виховує і розвиваючий характер уроків з навч. грамоті, який забезпечує розумовий розвиток через систему аналітико-синтетичних вправ,через мовні вправи; опора на систему спостережень природи навколишнього життя,на життєвий досвід самих учнів, високий рівень свідомості читання та інших видів навчальної праці учнів; б)з психолого-лінгвістичної точки зору:навч. грамоті спирається на живу мову учнів,на наявний мовн. навик,на зразкові тексти,вкл. в себе систему розвитку мовлення самих дітей;за основу аналітичної та синтетичної роботи береться звук (буква вводиться як позначення звуку після знайомства зі звуком), звідси-величезна увага до виділення звуків,звуков. аналізу і синтезу,артикулювання звуків,розв. мовного слуху;в якості одиниці читання береться склад,(складовий або позиційний принцип читання як наслідок аналогічного принципу рос. графіки),звідси-увагу до складової роботи:читання складів,їх вимова,використ. складових таблиць і т. д.; в)з організаційної точки зору встановлюється певна послідовність вивч. звуків і букв;виділ. добукварний (підготовчий) і букварний (основний) періоди навчання;лист не відривається від читання, а йде паралельно з ним.У міру розв. звукового аналітико-синтетичного методу і його широкого застосування в поч. шк.виявляються деякі суперечності.У ході свого вдосконалення звукова робота стала переважати над усіма іншими видами і прийомами роботи.У ході звукової роботи діти змушені оперувати абстрактними мовними одиницями, виняткова робота над звуками в продовження цілих уроків одноманітна і втомлює для живої дитячої природи.Чит. навчають також за допомогою навч. письма:діти чит. те,що було раніше проаналізовано і записано.Чит. «слідами аналізу» є основним прийомом навч. чит. неможливо було заздалегідь,до чит. проаналізувати абсолютно все,що було потрібно прочитати (окрім добре знайомого тексту,який піддавався попередньому звуковому аналізу). При спробі ж самостійно прочитати текст в учня знову виникають труднощі в «злитті звуків», побачивши букви.Ці труднощі в основному відносяться на рахунок незадовільного проведення попередньої усної звуковий роботи - звукового синтезу,що змушує знову звертатися до прийомів звукової роботи,відволікаючи учня від власне зорової роботи і тим самим,віддаляючи його від вирішення головної проблеми.Аналітико-синтетичний метод передбачає проведення наступних вправ: 1) розкладання слова на звуки і виділення потрібного звуку; 2) знаходження слів з новим звуком; 3) злиття звуків у слові; 4) лист елементів букв; 5) лист нової літери; 6) лист слів з новою буквою; 7) читання написаних слів; 8) вправа в читанні за розрізної азбуки; 9) читання за букварем.

У добукварний період учні повинні практично освоїти поділ мови на пропозиції і пропозицій на слова.Робота над промовою і пропозицією набуває в міру оволодіння дітьми навичок чит.: аналітико-синтетичний характер-учні конструюють пропозиції по опорним словам,питанням,схемам,виділяють з прочитаного тексту,а потім аналізують їх.Вже в підготовчий період застосовуються графічні моделі слів, які відтворюють їх складову структуру:лисиця - два прямокутники,курка - три прямокутника,жук - один прямокутник.При навч. чит. звуковим аналітико-синтетичним методом учні знайомляться з буквами як знаками звуків мови і працюють над осмисленням акту чит., а саме:щоб навчитися чит. і писати,треба зрозуміти:мова розпадається на слова, а слова можна розкласти на склади і звуки,а із з складів і звуків слова можна отримати слова.Звуки і букви вивч. тільки у слові,у тісному зв'язку із смисловим значенням слова.При навчанні чит. діти опановують синтезом:розуміють:не можна прочитати слово,лише називаючи одну букву за одною,необхідно,забігаючи вперед,обов'язково бачити як мінімум дві букви, осмислюючи,позначенням голосного або приголосного звуку є кожна з них,а також фіксуючи їх розташування,що відбиває послідовність звуків.У сучасній методиці навчання грамоти для формування навичок чит. і письма застосовуються одні і ті ж методи і прийоми,перш за все звукова робота в різних видах і варіантах,причому вона явно переважає на уроках читання.Відбувається це тому,що оволодіння діями читання та письма здійснюється в процесі навчання грамоті-одному структурному розділі навчальної дисципліни.

47. Значення і завдання роботи над вивченням морфемної будови слова

Будова слова - традиційний розділ шкільної програми, в якому розглядаються значущі частини слова, відношення між спорідненими словами. Словотвір як ученняпро способи творення нових слів уведено до програми порівняно недавно, і тому зміст його ще достатньо не стабілізувався.

Словотвір як окрема дисципліна пройшов декілька етапів становлення. Спочатку його розглядали як набір комбінацій морфем і включали до складу морфології. Потім цю теорію заступив структурно-семантичний підхід, у якому акцент був зроблено на словотвірній похідності, визначенні «похідної основи», звернено увагу на створення структури і семантики кожного слова.

На сучасному етапі у лінгвістиці пропонуються три напрями в дослідженні словотвору:

Синтаксичний (трансформаційний). Цей підхід започаткував Н.Хомський. За цією теорією семантику і структуру дериватів розглядають у лінгвістиці як результат породження різних синтаксичних конструкцій, а поняття словотвірного правила пов'язують із відтворенням ланцюжка переходів, що лежать в основі перетворення вихідних синтаксичних конструкцій у відповідний дериват (Він грає на трубі - він трубач: Він від’їхав - його від’їзд).

Ономатологічний, започаткований дослідженнями чеського мовознавця М.Докуліла.

Ономасіологічна теорія в своїй основі має принцип номінації, тобто до номінативного акту словотвірне значення включається як частина підготовленого для означування мисленнєвого змісту. На перший план виходить не формальне вираження словотвірного компонента (префікс, суфікс), а його номінативне значення, здатність надавати нових значеннєвих відтінків до первинного змісту слова (білий - біл-і-ти - ставати тим, що називає мотивуюча частина).

Нове словотвірне значення виникає на основі перерозподілу та доповнення елементів інформації і при згортанні мовної форми.

Функціонально - семантичний (формально-семантичний), який синтезує досягнення попередніх двох підходів. Цей підхід у словотворі є традиційним.

Як правило, поняття «словотвір» трактують у двох значеннях:

Розділ науки про мову, що вивчає творення нових слів на основі наявних у словниковому складі, які мотивують похідні утворення; це вчення про будову похідних слів, про засоби і способи їх творення.

Процес (або результат) творення нових слів на основі однокореневих слів або словосполучень за певними моделями і закономірностями, які існують в мові.

Відповідно до того, які засоби використовуються для вираження дериваційного значення похідного слова.

Саме процес творення нових слів різко відрізняє словотвір від поняття «словозміна», де в основі лежить творення граматичних форм. У словотворі відношення між словами формально-семантичні (легко помітні як зміни «форми», так і зміни словникового індивідуального значення). Цим словотвір відрізняється від лексики, де відношення між словами перш за все семантичні (фізичні форми слів зазвичай не зупиняють на собі увагу мовця) та від морфології, в якій переважають формальні відношення (семантика граматичних категорій людьми зазвичай не контролюється).Під час опрацювання розділів завдання учителя полягає в тому, щоб:сформувати в учнів стійкі вміння розрізняти форми слова й спільнокореневі слова;забезпечити знання особливостей, у тому числі й стилістичних, значущих частинслова;навчити учнів здійснювати морфемний (за будовою) і словотвірний аналіз слова;виробити павички користування морфемним і словотвірним словниками;активізувати морфемний канал сприйняття слів учнями; її осмислити способи і засоби творення слів.Уміння виділяти в слові його складові частини - основу і закінчення, корінь, префікси і суфікси є головною передумовою для успішного вивчення частин мови та їх форм, зв’язків між словами, стилістичних функцій морфологічних засобів. Без засвоєння будови слова неможливе свідоме сприйняття семантики багатьох слів, а отже, й поповнення лексичного запасу цілими рядами споріднених (спільнокореневих) лексем.Розуміння структури слова - необхідна умова й засвоєння орфографії, передусім тих правил, що базуються на морфологічному принципі.Не менш важливе і розуміння способів творення слів, тому цей розділ має й значний світоглядний потенціал - самою суттю лінгвістичного матеріалу утверджується погляд на мову як на історично змінне явище, на систему, що постійно вдосконалюється й розвивається.

Розуміння взаємодії морфем у структурі слова і способів творення слів дозволить повніше і грунтовніше сприйняти творення морфологічних форм.

Ознайомлення молодших школярів із морфемною будовою слова розкриває широкі можливості для систематичного розширення і уточнення словника дітей, оволодіння одним із способів розкриття лексичного значення слова. Під час вивчення цієї теми учні знайомляться із словотворчими засобами. Усе це сприяє розвиткові точного і образного мовлення дітей.

Крім того, оволодіння умінням здійснювати морфемний аналіз слова закладає основи для формування повноцінних навичок правильного письма, адже вивчення цієї теми пов’язане із засвоєнням найважливіших чергувань української мови (о, е) з (і), (г, к, х) із (ж, я, ш) та (з', ц', с'), правопису слів з ненаголошеними голосними й сумнівними приголосними (нігті, легкий, молотьба), а також префіксів, уживання апострофа після префіксів тощо.

Засвоєння теми «Будова слова» впливає на виховання інтересу до уроків мови, на розвиток лінгвістичних здібностей учнів.

Завдання вивчення морфемної будови слова в початкових класах полягає у формуванні в учнів понять: основа, закінчення, корінь, суфікс, префікс, усвідомленні їх ролі, а також у практичному оволодінні морфологічним способом словотвору (без називання термінів), у збагаченні і розширенні словника учнів.

Вивчення теми «Будова слова» викликає в учнів певні труднощі. Ці труднощі пов’язані з тим, що діти:

аналізуючи слова, враховують лише зовнішнє їх оформлення ( збіг окремих звуків) і не замислюються над значенням слів (вода і водити).

враховуючи семантику слова, його значення, забувають про зовнішнє (звукове) оформлення однокореневих слів, а тому помилково вважають однокореневими, скажімо, слова парк, і сад (місце, де ростуть дерева);

не враховують того, що в коренях слів можливе чергування звуків (сніг — сніжок);

не розрізняють однокореневих слів і форм одною й того самого слова (білий, білити і білий, білого);

«склеюють» корінь із префіксом (наприклад, якщо для виділення кореня в слові заспів доберуть споріднені слова заспівати, заспівувати, то у них виникає бажання помилково прийняти за корінь заспів-, при доборі ж інших слів: співати, спів, співак — корінь буде виділено правильно;

«склеюють» корінь із суфіксом (наприклад, аналізуючи слово робітник, учні можуть дібрати споріднені слова робота, заробіток, робітничий і визначити корінь робот — робіт, добір же слів зароблений, робити, роботящий переконує учнів у тому, що -от-, -іт--суфікси, а не частини кореня);

склеюють» між собою суфікси (наприклад, визначають у слові слоненятко суфікс -енятк- або -ятк-, насправді ж тут три суфікси -єн-, -ят-, -к-);

«склеюють» суфікс і закінчення (наприклад, у слові казка визначають як суфікс -ка).

Отже, вивчаючи морфемну будову слова, учитель повинен приділити належну увагу попередженню цих типових учнівських помилок.

Тема «Будова слова» як самостійна починає вивчатися в 2 класі і закінчується в 3. Вона складається з таких основних етапів:

Підготовча робота до ознайомлення із смисловими частинами слова, яка полягає у спостереженні за спорідненими словами, доборі споріднених слів і побудові речень (2 клас).

Ознайомлення зі специфікою і роллю морфем (корінь, префікс, суфікс) у слові та з однокоріниими (спорідненими) словами (3 клас).

Закріплення і поглиблення знань про морфемну будову слова, які пов’язуються із формуванням правописних і мовленнєвих навичок (3—4 класи).

Вивчення основи слова і закінчення

Розуміння основи слова неможливе без знання того, що таке закінчення. Вивчаючи закінчення, учитель має розкрити перед школярами його ознаки:

— закінчення — це змінна частина слова;

— закінчення служить для зв’язку слів у реченні;

— закінчення стоїть у кінці слова.

При цьому слід враховувати, що труднощі в усвідомленні учнями закінчення викликаються тим, що їм важко зрозуміти функцію закінчення як засобу вираження граматичного значення слова. Діти нелегко усвідомлюють і те, що закінчення у слові виражає кілька граматичних значень. Наприклад, закінчення -ою у слові весною є показником жіночого роду, однини, орудного відмінка. У зв’язку з відсутністю матеріального його вираження учням важко усвідомити поняття про нульове закінчення слова, через те замість терміна «нульове закінчення» вживається вислів «слово без закінчення».

Робота над формуванням поняття про закінчення складається з кількох етапів:

На першому етапі учні одержують початкові уявлення про закінчення. Це здійснюється під час виконання вправ, які включають спостереження за змінами форми одного й того ж слова в контексті. На цьому етапі можна запропонувати учням як один із варіантів такої роботи виписати слово, яке зустрічається в усіх реченнях, у тій формі, в якій воно там уживається. Наприклад: Велика і неосяжна моя

країна — Україна. Усі ми пишаємось нашою рідною країною.

Виписавши слова країна, країною, країни, учні визначають змінну частину слів (-а, -ою, -и).

На другому етапі учні засвоюють термін «закінчення» і усвідомлюють функцію цієї частини слова — зв’язує слова в реченні. Крім наведеної вище вправи, можна запропонувати учням деформований текст. Робота з ним допоможе дітям усвідомити те, що закінчення служить для зв’язку слів у реченні.

Третій етап у вивченні закінчення передбачає формулювання власного висновку й усвідомлення його (виведення правила): «Замінна частина слова називається закінченням. Закінчення служить для зв’язку слів у реченні. Закінчення стоїть у кінці слова». На цьому етапі учитель показує схематичне позначення закінчення - .

Конкретизація набутих учнями знань про закінчення слова відбувається під час виконання тренувальних вправ (четвертий етап). Це можуть бути, зокрема, такі вправи:

— визначте закінчення у виділених словах;

— поставте слова, що в дужках, у потрібній формі, виділіть закінчення;

— складіть словосполучення з поданих слів тощо.

Усвідомивши роль і місце закінчення слова, учні легке зрозуміють характерні риси основи слова: основа - це частина слова без закінчення. Ознайомлення з основою слова слід здійснювати одночасно з вивченням закінчення. Учитель повідомляє дітям, що та частина слова, яка залишається після виділення в ньому закінчення, називається основою, і надалі вимагає від школярів називати під час розбору слова його закінчення і основу, а на письмі позначати значками ____ .

Учитель зможе допомогти учням долати труднощі під час усвідомлення будови слова і словотворення, якщо спиратиметься на загальнодидактичні, власне мето­дичні, а також на специфічні принципи вивчення будови слова і словотворення, зокрема:

диференціювання понять «словозміна» і «словотворення»;

вста­новлення зв’язків між словотворенням і фонетикою;

поглиблення знань про лексичне й граматичне значення під час вивчення будови слова і

словотворення;

зіставлення словотвірного розбору з морфемним;

використання знань про будову слова і словотворення для вдосконалення орфографічних

навичок.

Білет №5