48.Держава і право України в перші повоєнні роки (1945-середина 50-х р.).

Після закінчення другої світової війни український народ сподівався на докорінні зміни: поліпшення матеріального становища, припинення репресій. Але тоталітарний режим залишився, більш того, зміцнів, оскільки перемога у війні приписувалась більшовицькій партії і вождю народів — Сталіну. Прагнення народів до оновлення суперечило самій суті режиму.

Виші органи влади і управління Вищим органом влади республіки залишалась Верховна Рада УРСР, перші післявоєнні вибори до якої відбулися у лютому 1947 року. Як і раніше, вибори залишалися фікцією, на одне депутатське місце балотувався лише один кандидат. Було підвищено віковий ценз для обрання до Верховної Ради України —до 21 року. У листопаді 1949 року було затверджено герб, гімн і прапор Української PCP. Але більшої самостійності чи незалежності Україні це не дало. У роки десталінізації вживаються заходи до збільшення у Верховній Раді УРСР представництва робітників і українців. 11 лютого 1957 року Верховна Рада СРСР прийняла закон про розширення компетенції союзних республік. Верховна Рада УРСР отримала право самостійно вирішувати ряд важливих питань економічного характеру. У 1959 році Верховна Рада УРСР прийняла Закон про порядок відклику депутатів Верховної Ради і місцевих Рад, які не виправдали довір'я виборців. Перехід Криму до України У 1954 році святкувалось 300-річчя возз'єднання України з Росією. З нагоди ювілею ЦК КПРС затвердив "Тези про 300-річчя возз'єднання України з Росією ( 1654— 1954 pp.)". Цей партійний документ давав офіційну концепцію історичного розвитку України. 

49.Держава і право України в період застою (середина 60-х, середина 80-х рр.).

Політико-ідеологічна криза радянського ладу в Україні Жовтневий (1964 р.) пленум ЦК КПРС усунув від влади генсека М. Хрущова, вищі партійні й державні посади перейшли до Л. Брежнєва. Період хрущовської «відлиги» змінився періодом «застою».У 60–80-х рр. створена за ленінсько-сталінською моделлю радянська система досягла найвищої точки свого розвитку. Прийнята в 1961 р. програма КПРС передбачала досягнення в найближчі 20 років основної мети партії — побудови комунізму. Однак незабаром з’ясувалося, що побудувати суспільство за принципом «від кожного по здібностях — кожному за потребами» неможливо. Таким чином, зазнала краху ідея, для досягнення якої були витрачені колосальні зусилля комуністичної партії й народу, принесені неймовірні жертви.Недосяжність мети призвела до втрати значною частиною населення віри в комуністичні ідеали. На цьому тлі ідея «розвинутого соціалізму» як тривалого етапу, що повинен був передувати комунізму, була лише спробою партійної номенклатури дезорієнтувати суспільство. Та й сама номенклатура, особливо наприкінці 70-х — на початку 80-х років, була деморалізована, а її лідери, головним чином люди похилого віку, не зовсім чітко уявляли собі стан справ у країні й перспективи її розвитку, схиляючись до сталінської моделі управління державою із заміною масових репресій на вибіркові проти небезпечних ворогів режиму (так званий «неосталінізм»).Українська РСР продовжувала залишатися складовою частиною СРСР. У цей період зросло всевладдя союзних відомств в Україні, у першу чергу економічне.Формально влада в республіці належала радам народних депутатів, а фактично — була в руках комуністичної партії. Компартія України була невід’ємною складовою частиною КПРС, знаходячись у фарватері її політики. Навіть боязкі спроби П. Шелеста — першого секретаря ЦК КПУ в 1968–1972 рр. — розширити права республіки, стримати русифікацію зустріли рішучий опір центру. Шелест був знятий зі своєї посади. В. Щербицький, що займав посаду першого секретаря ЦК КПУ в 1972–1989 рр., мав яскраво виражену промосковську орієнтацію і спрямовував республіку в русло «братерської дружби народів СРСР».Саме в роки його перебування при владі прискорився процес формування номенклатури, що відбувався на основі особистої відданості й орієнтації на безумовне виконання в Україні вказівок центру.