42.Державотворча діяльність Директорії.

Становлення України як суверенної, демократичної держави відбувалося і відбувається в складних умовах. І саме цим пояснюється зацікавленість людей до подій 1918-1919 р.р., коли Україна намагалась, але не стала незалежною, демократичною, соціально-справедливою державою. Характерною рисою ситуації в Україні після революцій 1917 р. було те, що поряд із політичними рухами, що боролися за створення унітарної держави (більшовики, білогвардійці, іноземні інтервенти), досить активно проявили себе сили, що поставили за мету створення незалежної української держави. Перша така спроба була зроблена Центральною радою в 1917 - на початку 1918 р. На превеликий жаль ця спроба не мала успіху. 29 квітня 1918 р. в Україні відбувся державний переворот. Німецько-австрійська окупаційна влада, спираючись на підтримку буржуазно-поміщицьких кіл, скинула Центральну раду і замінила її урядом гетьмана П. Скоропадського.

Керівникам українських партій вдалося об'єднати і організувати антигетьманський рух. На хвилі загального піднесення було утворено Директорію, як політичну наступницю Центральної ради і орган по керівництву повстанням. У Декларації від 26 грудня 1918 р. Директорія наголошувала, що постійною організацією влади повинен стати Трудовий конгрес. 5 січня 1919 р. з'явився наказ, що призначав перше зібрання його на 22 січня 1919 р. Конгрес розпочав свою діяльність саме цього дня. Одночасно 22 січня відбулося об'єднання двох суверенних українських держав - Української Народної Республіки (УНР) і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) в одну самостійну соборну державу. Урочистий Акт злуки був проголошений Директорією на Софійському майдані Києва. Йому передували Предвступний договір, укладений 1 грудня 1918 р. в м. Фастові між УНР та ЗУНР, а також Ухвала Української Національної Ради від 3 січня 1919 р. про злуку УНР і ЗУНР. Однак об'єднання через ряд обставин не було тоді доведено до кінця. еред усіх запланованих Директорією заходів найбільш важливою була розробка аграрної реформи. Ще 8 січня 1919 р. уряд видав "Основний закон для всіх земель Української Народної Республіки". Реалізація аграрної програми не вимагала від уряду надзвичайних зусиль. Справу аграрних перетворень було досить передати у руки самих селян, які через земельні комітети оперативно здійснили б їх. У разі реалізації закону на селі відбулася б справжня аграрна революція. Проте цей закон не відповідав прагненню діячів Директорії побудувати в Україні суспільство трудящих, позбавлених будь-якої експлуатації.

43.Характеристика держави та права зунр.

Народна Республіка (ЗУНР).З перших днів існуван­ня ЗУНР здійснювалися спроби возз’єднання зі Східною Україною. 14 грудня 1918 р. у Фастові делегація ЗУНР підписала з Директорією попередній договір.Акт злуки (соборності) урочисто відбувся 22 січ­ня 1919 р. на Софійському майдані у Києві. Наступного дня його одноголосно ратифікував Конгрес трудового народу. Планувалося скликання парламенту об’єднаної України (Установчих зборів). До його скликання ЗУНР, що офіційно мала називатися Західною об­ластю Української Народної Республіки, зберігала автономію, влас­ні органи державної влади, збройні сили, законодавство тощо. Фак­тично ж вона продовжувала діяти як окреме державне утворення.

Центральним представницьким органом українського населення Га­личини та Буковини була Українська Народна Рада Від жовтня 1918 р. по червень 1919 р. вона діяла як тимчасовий законодавчий орган респуб­ліки, не маючи постійного складу впродовж усього періоду існування. Державний Секретаріат - уряд ЗУНР - на чолі з Костем Левицьким було сформовано 9 листопада 1918 р. До нього перейшли вико­навчі функції державної влади. У його першому складі було 14 мініс­терств: внутрішніх справ, зовнішніх справ, військових справ, фінансів, юстиції, торгівлі та промислу, шляхів, земельних справ, харчових справ, пошти і телеграфу, праці та суспільної опіки, суспільного здоров’я, освіти, публічних робіт, віросповідання. Згодом структура і персональний склад уряду зазнали певних змін.Місцеві органи влади та управління. 1 листопада 1918 року УНРада проголосила про ліквідацію на всій території держави старих органів місцевої влади та управління й утворення нових - національних. Протягом місяця відбулися вибори до місцевих органів влади і управлін­ня на всій території ЗУНР. Такими органами стали: у селах та містах - громадські та міські комісари; у повітах - повітові комісари. У всіх адміністративно-територіальних одиницях були сформовані т.зв. „прибічні ради”, які виконували функції дорадчого органу. Повітового комісара при­значав державний секретар внутрішніх справ, а сільських, міських комі­сарів і „прибічні ради” обирало населення.