36.Право в Україні з поч.. ХХ по 1914 р.На початку XX ст. Російська імперія, до складу якої входила й Україна, вступила одночасно з розвинутими країнами в нову ста­дію розвитку. Російський імперіалізм поряд із загальними для всіх імперіалістичних країн рисами мав свої особливості. Так, за ступе­нем концентрації виробництва і робітників на великих підприємст­вах Російська імперія на початку XX ст. посіла перше місце у світі. Високою була концентрація виробництва в промисловості, особливо важкій, і в Україні. Концентрація і централізація виробництва в промисловості і виникнення на цьому підґрунті монополій супрово­джувалися концентрацією капіталу, злиттям банківського капіталу з промисловим, створенням фінансового капіталу і фінансової олі­гархії. В банківському капіталі Російської імперії значною була ча­стка іноземних капіталів. У загальному обсязі акціонерного капіта­лу України іноземний капітал становив 80—90%.Сільське господарство України, як і Росії, в період, що, розг­лядається, загалом продовжувало розвиватися капіталістичним шляхом. Водночас у ньому існували феодальні кріпосницькі пере­житки, передусім велике поміщицьке землеволодіння. Поєднання капіталістичних суперечностей (загострених на по­чатку XX ст. глибокою економічною кризою, що спричинила погір­шення становища народних мас) з феодальними пережитками у сільському господарстві, прагнення царизму зберегти в недотор­каності існуючий лад, поразка Росії у російсько-японській війні призвели до революції 1905—1907 pp., буржуазно-демократичної за своїм характером. У разі перемоги революція 1905—1907 pp. покликана була розв'язати такі основні завдання, як повалення самодержавства, встановлення демократичної республіки, ліквідація поміщицького землеволодіння, введення 8-годинного робочого дня, здійснення де­мократичних перетворень у країні, зокрема, встановлення вибор­ності державних органів, забезпечення прав і свобод громадян, ви­рішення національних питань. Однак через низку причин вона за­знала поразки. Царат здобув перемогу, і країна вступила у період третьочервневої монархії (червень 1907 — липень 1914 р.). В усій Російській імперії встановлювався режим репресій. Одним з еле­ментів політики царату в період реакції було насаджування ідеоло­гії великодержавного шовінізму і посилення національного гноблен­ня. В Україні це виявилося, зокрема, в переслідуванні української мови і культури.Невирішеність багатьох економічних, політичних, соціальних і національних проблем, що раніше призвели до революції, штовха­ли трудящі маси на нові зіткнення з царським урядом. У 1910— 1911 pp. у країні в цілому, в тому числі в Україні, спостерігалося піднесення робітничого руху. Його розмах у 1914 р. досяг рівня 1905 р. Водночас виступи селян переросли в активну боротьбу проти само­державства. На червень 1914 р. політична криза в Росії досягла кульмінації, і країна опинилася перед загрозою революційного ви­буху. Однак 19 липня 1914 р. розпочалася Перша світова війна, яка тимчасово перервала наростання революційного руху в країні.Соціально-економічна, політична ситуація у Російській імперії в період, що розглядається, безпосередньо впливали на її суспіль­ний, державний лад і право, обумовлюючи більш чи менш суттєві зміни.

37.Крах самодержавства і початок створення в Україні нових політичних структур.

Лютнева революція 1917 p. була зумовлена ходом економічного і політичного розвитку Російської імперії. Як і будь-яка революція, вона була б неможлива без надзвичайного загострення суперечностей усередині старого ладу. Що них, перш за все, відносилися суперечності між трудом і капіталом, між селянами та поміщиками, між відсталим, напівфеодальним селом і розвинутим капіталістичним містом. Ці характерні для усієї Росії антагонізми яскраво виявлялися і в Україні, де вони ще більше загострювалися внаслідок політики національного гноблення, яку проводив царизм. За своїм характером Лютнева революція, як і революція 1905- 1907 pp., була демократичною, точніше - загальнодемократичною. Проте ситуація в країні до 1917р. на відміну від передодня першої російської революції була іншою. За десятиріччя після 1907 p. Росія значно просунулась по шляху розвитку капіталізму. Істотно зріс промисловий потенціал країни, неухильно тривав процес концентрації виробництва і капіталів, утворювалися нові монополії, банки, фінансові групи, розширювалися і міцніли їх зв'язки з державним апаратом. Самодержавство, сповідуючи принцип "поділяй і володарюй", цілеспрямовано насаджало незгоду і ворожнечу між різними народами, культивувало великодержавний шовінізм. Повною мірою це виявлялося в Україні. Тут царська влада закривала українські школи, клуби "Просвіти", газети та журнали, забороняла твори Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки, інших письменників радикально-демократичного напрямку. Українці, як і інші пригноблені нації, згідно з циркуляром Столипіна від 1910 р. вважалися "чужородцями". Жорстоких утисків з боку самодержавства зазнавав і трудовий російський народ.Маючи незліченні природні багатства і гігантські трудові ресурси, країна з вини царизму та правлячої верхівки знаходилася на межі убозтва. Ще до початку 1917 р. в Росії виникла революційна ситуація.Повалення царизму. Зречення від імператорського престолу Миколи II і вимушена відмова членів царської сім'ї від прав на російський престол відбулися на початку березня.Але офіційно республікою Росія була проголошена декретом Тимчасового уряду тільки через півроку - 1 вересня 1917 р. 

38.Держава та право в Україні за діяльності Тимчасового уряду.

В результаті Лютневої революції влада в Росії перейшла до партій, перш які перебували в опозиції царського режиму. Багато відомих громадських діячів, представники різних політичних сил входили протягом березня-жовтня 1917 до складу Тимчасового уряду: П. П. Юрєнєв, Н. М. Кишкин, С. С. Салазкін, Ф. Ф. Кокошин, князь Д. І. Шаховський та ін Здавалося, настав час для реалізації ліберальних ідей.Дійсно, Тимчасовий уряд відразу здійснило ряд великих заходів. Воно проголосило свободу слова, друку, спілок, зібрань, страйків, скасував станові, віросповідання і національні обмеження, надав амністію по всіх політичних і релігійних справах, у тому числі засуджених за терористичні акти, військові повстання і аграрні злочину. Були скасовані Окремий корпус жандармів, охоронне відділення, Департамент поліції та Головне управління у справах друку. Однак поряд з цими, безперечно, позитивними рішеннями Тимчасовий уряд допустив і масу помилок. Одна з них полягала в тому, що воно не зуміло витримати більш-менш спокійний тон відносно критики колишнього режиму, ніж в чималому ступені сприяло радикалізації суспільного настрою. 4 Березень кабінет міністрів прийняв рішення про організацію Надзвичайної слідчої комісії під головуванням московського присяжного повіреного Н. К. Муравйова для розслідування протизаконних за посадою дій колишніх міністрів, главноуправляющіх та інших вищих посадових осіб. Члени Тимчасового уряду в усіх гріхах звинувачували тільки царський режим. Стверджувалося, що стара система управління грунтувалася на адміністративні репресії, пригнічення особистості, придушенні його ініціативи.Весь період з березня по жовтень був відзначений активністю уряду з реорганізації державного апарату. Перша ж акція на цьому шляху виявилася не зовсім вдалою. Мова йде про чищення установ від прихильників царського режиму/Вітчизняна історіографія в цілому негативно оцінює результативність заходів Тимчасового уряду в економічній і соціальній сферах. Історики лають кабінет міністрів князя Г. Є. Львова за його нездатність і небажання приступити до негайної реалізації основних проблем російського суспільства. Падіння самодержавства викликало зліт соціальних очікувань у більшої частини суспільства. Робітники, солдати, селяни багатонаціональної країни чекали негайного задоволення своїх вимог. Це трагічна невідповідність між очікуваннями багатомільйонних мас і можливостями розореної війною країни породжувало пряме революційний вплив.