3. Імунна сис­те­ма організму

Базуючись на зна­нн­ях з гіс­то­ло­гії та нор­маль­ної ана­то­мії, сту­ден­ти ма­ють уявлення про імунну сис­те­му як сис­те­му організму, що має цен­траль­ні (тимус, кі­стковий мозок) та пе­ри­фе­рійні ор­га­ни (лім­фо­вуз­ли, се­ле­зін­ка, накопичення лім­фоїд­ної тка­нини в ки­шеч­ни­ку та інших місцях організму), зв’я­за­ні мі­ж со­бою лім­фо - та кро­вообігом.

Імунна сис­те­ма - сис­те­ма лім­фо­їд­но-мак­ро­фа­галь­них клітин, вона складається з сис­те­ми мо­но­нук­ле­ар­них фа­го­ци­тів (СМФ), Т- та В-сис­тем лім­фоїд­ної тка­нини. Зна­ння з цих питань сту­ден­ти одержують кур­сі гіс­то­ло­гії, то­му ми детально на будові імун­ної сис­те­ми не зупиняємося.

Осо­бливості імун­ної сис­те­ми:

1. По­стій­на ре­цир­ку­ля­ція клітин з цен­траль­них в пе­ри­фе­рійні ор­га­ни, потім - в тка­нини та зно­ву повернення в лім­фо­обіг та кро­вообіг. Та­ка ре­цир­ку­ля­ція забез­пе­чує безпере­рв­ний кон­троль усіх тка­нин організму з боку клітин імун­ної сис­те­ми, які мають різ­ну ком­пе­тенцію. Йдеться про те, що ко­ж­на клітина імун­ної сис­те­ми мо­же реа­гувати тіль­ки на обмежену кількість ан­ти­ге­нів, то­му для кон­тро­лю за усі­ма ан­ти­ге­на­ми організму не­об­хідна уча­сть одра­зу усіх імуно­ком­пе­тент­них клітин. Це й забез­пе­чу­­ється без­пере­рв­ною цир­ку­ля­цією біль­шості клітин імун­ної сис­те­ми в організмі, внаслідок чо­го клітини з різ­ни­ми властивостями про­хо­дять че­рез ко­жну ділянку організму та забезпечують на­дійний імуно­ло­гі­чний нагляд.

2. По­стій­на ре­по­пу­ля­ція клітин, що забез­пе­чує здійснення функ­ції імуно­ло­гі­чного нагляду мо­ло­ди­ми, функ­ціо­наль­но пов­но­цін­ни­ми клітинами та дає мож­ливість адекватної відповіді на мінливу ан­ти­ген­ну си­туа­цію.

Клітини імун­ної сис­те­ми роз­ви­ва­ют­ься з єди­ної стовбурової клітини та про­хо­дять різ­ні шляхи ди­фе­рен­ці­ювання до перетворення в ефек­тор­ну клітину, здатну виконувати певну імуно­ло­гі­чну функ­цію. Клітина, яка прой­шла певний етап ди­фе­рен­ціювання, вже не мо­же повернутися до початкового по­лі­по­тент­ного стану, вона мо­же диференціюватися даль­ше тіль­ки в обмежених на­прямках. Тим же часом мо­ло­да недиференційована клітина здатна дифе­рен­ціюватися в будь-якому необхідному на­прямку, то­му без­пере­рв­на ре­по­пу­­ля­ція клітин імун­ної сис­те­ми забез­пе­чує ­мож­ливість імун­ної відповіді на будь-який антиген, що з’явився в організмі.

4. Ви­ди імунітету

Не­зважаючи на те, що сучас­на імуно­ло­гія розглядає про­ти­ін­фек­ці­й­ний захист лише як часткову задачу імун­ної сис­те­ми організму, ме­ди­ци­на ча­стіше за все стикається зі слабістю імун­ної сис­те­ми саме у бороть­бі з ін­фек­ційни­ми хворобами. Лікар-клініцист виявляє неспроможність імунітету в першу чергу у тих випадках, коли у людини спостерігаються часті інфекційні ускладнення. Крім того, профілактика, лікування та діагностика інфекційних захворювань значною мірою базуються на імунологічних методах та препаратах. То­му докладніше по­го­во­римо про про­тиін­фек­ційний імунітет.

На рисунку 6.1. на­во­димо класифікацію ви­дів імунітету.

ІМУНІТЕТ

Ви­до­вий Набутий

Природний Штучний

ак­тив­ний пас­ив­ний ак­тив­ний пасив­ний

Ви­до­вий «імунітет» - несприйнятливість організму до певних ви­дів збудників. На­приклад, тварини взагалі не хворіють багатьма за­хворюваннями людини, наприклад, кором, диф­те­рією, СНІДом та ін. По су­ті це не імунітет, а не­спе­ци­фі­чна ре­зи­стент­ність організму, тому що ви­до­ва несприйнятливість забез­пе­чу­ється не імуно­ло­гі­чни­ми ме­ха­ніз­ма­ми, а не­спе­ци­фі­чни­ми фак­то­ра­ми захисту (бар’єр­на функ­ція шкіри та сли­зових, фа­го­ци­тоз тощо). Час­то ви­до­ва несприйнятливість обумов­ле­на відсутністю клі­тин­них ре­цеп­то­рів до ад­ге­зи­нів з­бу­дника. Про це ми го­во­ри­ли на лек­ції, при­свячен­ій ін­фек­ції. Для багатьох ві­ру­сів ви­до­ва несприйнятливість аб­со­лют­на, тому що відсутність ком­пле­мен­тар­них клі­тинних та ві­рус­них ре­цеп­то­рів робить немож­ливим розвиток ін­фек­ці­й­но­го про­цесу. Для бак­те­рі­аль­них збудників ви­до­вий бар’єр іноді переборюється внаслідок ос­лаб­ле­ння захисних сил мак­ро­організму. У класи­чних дослідах Л.Пас­те­ра ку­ри, звичайно нес­прийнятли­ві до си­бірки, хворіли в разі утримання їх при зни­жен­ій тем­пе­ра­ту­рі. Ін­фек­ції, які роз­ви­ваю­ть­ся внаслідок імуно­де­фі­цит­но­го стану макроорганізму та викликані умовно-патогенними а­бо навіть апа­то­ген­ни­ми мік­ро­організма­ми на­зи­ва­ють опор­ту­ні­сти­чни­ми. У цьому разі мож­на го­во­рити про подолання ви­до­во­го бар'є­ру несприйнятливості.

Ви­до­вий імунітет - спадковий та визначається ге­но­ти­пом макроорганізму і мікроорганізму-збудника. З ним людина народжується та живе.

Набутий імунітет мо­же набуватися природ­ним шляхом та створюватись штучно. При цьому обидва ва­рі­ан­ти імунітету мо­жуть бути ак­тив­ним та пасив­ним. Ак­тив­ний імунітет фор­му­ється в організмі внаслідок ак­тив­ної ро­бо­ти його імун­ної сис­те­ми. Пас­ив­ний імунітет пе­ре­но­сить­ся з імун­но­го організму в неімунний в го­то­вому вигляді, або з ан­ти­ті­ла­ми, а­бо, рідше, з лім­фо­ци­та­ми.

Природний ак­тив­ний імунітет форм­у­ється внаслідок ін­фек­цій­но­го за­хворю­ва­ння. Він мо­же бути тривалим, іно­ді - довічним (чу­ма, кір, на­ту­раль­на віс­па тощо).

Штучний­ ак­тив­ний імунітет створюється вве­де­нням ан­ти­ген­них пре­па­ра­тів з мік­ро­організмів - вак­цин. Тривалість його від декількох мі­ся­ців до декількох років.

Природний пасив­ний імунітет - трансплацентарний, створюється в резуль­та­ті пе­ре­хо­ду че­рез пла­цен­ту ан­ти­тіл від ма­те­рі до плоду. Крі­м то­го, при груд­ному годуванні йде по­стій­не надходження ан­ти­тіл разом з ма­те­рин­ським мо­ло­ком. Натуральний па­сив­ний імунітет за­хи­щає дитину від ря­ду ін­фек­цій в перші півро­ку життя.

Нарешті, штучний пасив­ний імунітет створюється вве­де­нням го­то­вих ан­ти­тіл у вигляді си­­рова­ткових пре­па­ра­тів (імун­них си­рова­ток та імуног­ло­бу­лі­нів). Він зберігається найбли­жчі два тижні у разі вве­де­ння ге­те­ро­ло­гіч­них (з кро­ві іншо­го виду) та до мі­ся­ця - в разі вве­де­ння го­мо­ло­гіч­них (з кро­ві людини) ан­ти­тіл.

Розрізняють такі фор­ми про­яв­у імунітету: ан­ти­бак­те­рі­аль­ний, ан­ти­ток­си­чний, про­ти­­ві­рус­ний, про­ти­­па­ра­зи­тар­ний, про­ти­пу­х­линний, транс­план­та­цій­ний. На­зви дос­та­тньо ха­рак­те­ри­зу­ють суть ко­жно­го ви­ду імунітету, то­му ми не будемо роз­шиф­ро­ву­вати на­ведені тер­мі­ни. Необхідно лише підкреслити, що ко­жний з ви­дів має свої осо­бливості та обу­мовлюється притаманним йому на­бо­ром з комплексу стан­дарт­них імунологічних ме­ха­ніз­мів, які відіграють неоднакову роль при різних видах імунітету.

До­ба­вимо, що про­тиін­фек­ці­й­ний імунітет в прин­ци­пі мо­же бути сте­риль­ним та не­сте­риль­ним (ін­фек­ці­й­ним). Сте­риль­ний імунітет фор­му­ється в умовах звільнення організму від мік­ро­організму-збудника. Не­сте­риль­ний імунітет - імунітет до су­пер­ін­фек­ції (по­втор­ного за­ра­же­ння тим же ви­дом збудника в умовах не­завершеного пер­шо­го захворювання). Не­сте­риль­ний імунітет має м­ісце при ту­бер­ку­льо­зі, бру­цельозі та інших за­хворюваннях, які перебігають хро­ні­чно, та відбиває осо­бливості взаємовідносин організмів хазяї­на та па­ра­зи­та і осо­бливо­сті імуно­ло­гі­чної ре­ак­тив­но­сті.