2. Іс­то­ри­чний нарис роз­ви­тку імуно­ло­гії

Імуно­ло­гія роз­ви­ва­лася спочатку­ як вче­ння про про­ти­ін­фек­ці­йний захист організму. Від ем­пі­ри­чно­го, час­то інтуїтивного розуміння то­го, що пі­сля ін­фек­цій­но­го захворювання залишається несприйнятливість саме до цього захворювання, йшло по­ступове від­кри­ття ос­нов­них за­ко­но­мір­но­стей функ­ціо­ну­ва­ння імунітету та роз­ро­б­ка на­укових прин­ци­пів запобігання та лікування ін­фек­ці­йних хвороб іму­но­ло­гі­чни­ми метода­ми та пре­па­ра­та­ми. Іс­то­рія роз­ви­тку імуно­ло­гії дуже цікава та по­вча­ль­на, але в межах на­ших за­да­ч ми мо­жемо лише корот­ко зупинитися на іс­то­рії роз­ви­тку цієї нау­ки.

Визначні від­кри­ття в імуно­ло­гії - це ем­пі­ри­чне від­кри­ття англійським лікарем Э. Дже­нне­ром вак­ци­ни проти віспи в кін­ці ХVIII століття, роз­ро­б­ка в 1881 р. ве­ли­ким фран­цузьким вче­ним Луї Пас­те­ром на­укового прин­ци­пу запобігання ін­фек­ці­й­них хвороб шляхом вве­де­ння ос­лаб­лено­го (ате­нуйо­вано­го) з­бу­дника, від­кри­ття фа­го­ци­то­зу ви­датним російським вче­ним І.І. Мечниковим у 1882 р. та від­кри­ття ан­ти­тіл ви­датним ні­мець­ким вче­ним Е. Бе­рин­гом у 1890 р.

У подаль­шому фор­мува­лись три ос­нов­них на­прямки імуно­ло­гії.

Ін­фек­цій­на імуно­ло­гія за­й­ма­лася опрацюванням ме­то­дів ді­аг­но­сти­ки, про­фі­лак­ти­ки та лікування ін­фек­ці­й­них захворю­ва­нь на ос­но­ві використання імуно­ло­гі­чних ме­то­дів та імуно­ло­гі­чних пре­па­ра­тів з ан­ти­ге­нів та ан­ти­тіл.

Роз­ви­ток не­і­фек­ці­йної імуно­ло­гії почи­на­вся з праць Ж .Бор­де та Ф. Чис­то­ви­ча (1898 р.) в ла­бо­ра­то­рії І.І. Меч­ни­ко­ва про ан­ти­ген­ні властивості ерит­ро­ци­тів та біл­ків кінської си­­роват­ки. Далі бу­ли класи­чні праці К. Ланд­штей­не­ра про син­те­ти­чні ан­ти­ге­ни та ан­ти­ге­ни ерит­ро­ци­тів людини, що стали базою для вив­че­ння груп кро­ві, праці Ж. Дос­се про ан­ти­ге­ни лей­ко­ци­тів, які започаткували вив­че­ння сис­те­ми ан­ти­ге­нів тка­нинної сумісності. Так бу­ло засновано вче­ння про імуно­ло­гі­чні ос­но­ви пе­ре­ли­ва­ння кро­ві та транс­план­та­ційний імунітет. Не­ін­фек­ці­й­на імуно­ло­гія роз­ви­ва­лася тако­ж у на­прямку вив­че­ння ос­нов про­типу­х­линно­го імунітету та змін ан­ти­ген­ної струк­ту­ри організму в он­то­ге­не­зі.

Вищеназвані на­прямки імуно­ло­гії визначаються як нор­маль­на імуно­ло­гія. Але часом ро­бо­та імун­ної сис­те­ми мо­же завдати помітної шкоди самому організму. Це визначається як імуно­па­то­ло­гія.

Роз­ви­ток імуно­па­то­ло­гії по­чи­нався з праць І. І. Мечникова 1890 р. про цитотоксини, ан­ти­ті­ла про­ти тка­нин організму. Надалі сфор­му­ва­лось вче­ння про імуно­па­то­ло­гі­чні ре­ак­ції імун­ної сис­те­ми у вигляді ау­то­імун­них захворювань, а також нау­ка алер­го­ло­гія. Алер­го­ло­гія за­й­має ­суміжне по­ло­же­ння мі­ж ін­фек­цій­ною та неіин­фек­ці­й­ною імуно­ло­гі­єю, нор­маль­ною імуно­ло­гі­єю та імуно­па­то­ло­гією.

На­ве­демо схе­му іс­то­ри­чного роз­ви­тку імуно­ло­гії, на якій нанесено лише голов­ні віхи (табл. 6.1).

Таблиця 6.1. СХЕ­МА РОЗ­ВИ­ТКУ ІМУНО­ЛО­ГІЇ

Основоположні відкриття			Е. Джен­ер, 1796 Л. Пас­тер, 1881 І.І. Меч­ни­ков,1882 Е. Бе­ринг, 1890
Нор­маль­на імуно­ло­гія  			Імуно­па­то­ло­гія 
Ін­фек­цій­на	Не­ін­фек­цій­на			Ци­то­ток­си­ни
	Ж.Бор­де, Ф.Я.Чис­то­вич.1898 К.Ланд­штей­нер, 1890			І.І.Меч­ников, 1900
1.Вче­ння про фа­го­ци­ти 2. Вчення об АГ та АТ 3. Ді­аг­но­сти­ка, про­філак­ти­ка та те­ра­пія інфекційних хвороб	1. Імунологічна толерантність 2. Трансплантаційний імунітет 3. Імунологія репродукції 4. Імунологія онтогенезу 5. Імунологічний нагляд 6. Протипухлинний імунітет 7. Імунодефіцити 8. Клінічна імуногенетика 9. Імунологія старіння			1. Алергія 2. Аутоімунні процеси 3. Імунодефіцити 4. Імунопроліферативні процеси (лімфолейкози) 5. Пухлинні процеси 6.Їнфекції імунної системи (ВІЛ, інфекційний мононуклеоз, лейкози вірусної етіології)

Буде цікавим згадати основні відкриття в імунології, відзначені Нобелівською премією, що підкреслює їх значущість не тільки для біології та медицини, а і для науці в цілому.

1. Найперша Нобелівська премія з біології та медицини (вона була також найпершою в історії присудження цієї премії) була дана Емілію Берингу за відкриття антитіл - антитоксинів (30.10.1901 р.).

2. Роберту Коху (1905) - за дослідження та відкриття в галузі туберкульозу (у том числі і за відкриття інфекційного імунітету та інфекційної алергії при цьому захворюванні).

3. Іллє Іллічу Мечникову і Паулю Ерліху (1908) за праці в галузі імунітету.

4. Шарлю Рише (1913) - за праці з анафілаксії.

5. Жюлю Борде (1919) - за відкриття в галузі імунітету.

6. Карлу Ландштейнеру (1930) - за відкриття груп крові людини.

7. Френку Бернету і Пітеру Медавару (1960) - за дослідження набутої імунологічної толерантності.

8. Джералду Едельману і Родні Портеру (1972) - за визначення хімічної структури антитіл.

9. Баруху Бенацеррафу, Жану Доссе і Джорджу Снеллу (1980) - за відкриття генетично детермінованих структур поверхонь клітин, які регулюють імунологічні реакції (антигенів гістосумісності).

10. Нільсу Йерне (1984) - за розробку теорії ідіотипової сітки, Цезарю Мільштейну і Георгу Келеру (1984) - за розробку техніки здобуття гібридом.

11. Сусумо Тенегаві (1987) - за з’ясування механізму інтенсивного збільшення кількості антитіл до будь-якого антигену.