28. Характеристика простих ускладнених речень. Однорідні члени речення. Узагальнюючі слова при однорідних членах речення. Розділові знаки при них. Відокремлені другорядні члени речення.

Ускладненими вважаються такі речення, до складу яких належать однорідні члени речення, відокремлені члени речення, звертання, вставні й вставлені компоненти. Ці речення в структурному відношенні не однотипні. Спільна їх ознака - вони мають одну граматичну основу, в них виникають додаткові смислові і синтаксичні відношення. Граматичними показниками ускладнення виступають сполучники (тобто, а саме, хоч, як, та й), похідні прийменники (крім, попри, замість, завдяки), інші службові слова (наприклад, зокрема, у тому числі), а також інтонація і порядок слів.

Однорідними називаються члени речення, які тотожні за своєю семантико-синтаксичною функцією: пояснюють один і той же член речення й виконують однакову синтаксичну функцію. Однорідні члени речення характеризуються такими ознаками: а) виконують однакову синтаксичну функцію; б) відносяться до одного й того ж члена речення; в) поєднуються між собою сурядним зв'язком; г) найчастіше виражаються однією й тією ж частиною мови; г) здебільшого семантично однотипні. Узагальнювальне слово - слово, що вживається при однорідних членах речення, виражає загальне значення однорідних членів і є родовим поняттям до них як видових понять. Роль узагальнювальних слів найчастіше виконують займенники всі, все, ніхто, ніщо та прислівники: скрізь, всюду.

Відокремлення - це смислове й інтонаційне виділення другорядних членів речення з метою надання їм більшої самостійності. агальними умовами відокремлення другорядних членів речененя є: а) видільна інтонація; б) порядок слів, який виявляється здебільшого в інверсійному або дистантному (на певній відстані від опорного слова) розміщенні; в) ступінь поширення (обсяг) другорядного члена; г) смислове навантаження; ґ) характер означуваного слова.

29. Другорядні члени речення

Граматичний центр двоскладного речення становить предикативна пара: підмет і присудок. Якщо речення складається тільки з головних членів речення, то воно називається непоширеним: Світали ночі, вечории дні (Л. Костенко).

Проте цей структурний тип речення надто бідний. Тому більшість речень, крім підмета й присудка, має ще й другорядні члени. Додаткові повнозначні компоненти, які пояснюють, поширю­ють головні члени й залежать від них, називаються другорядними членами речення. Оскільки виділення основних типів другорядних членів речення базується на представленні різних відношень між компонентами підрядних словосполучень, то тради­ційно атрибутивні (означальні), об’єктні (додаткові), часові, просторові, причинові та деякі інші обставинні відношення є базою для виділення трьох типів другорядних членів речення:

означення,

додатка

обставини.

Другорядні члени речення, які залежать від підмета, називають групою підмета,ті, які залежать від присудка, - групою присудка.Не всі другорядні члени речення залежать від головних членів, між ними може існувати взаємне підпоряд­кування: на руках(чиїх?)- її; кісточками (якими?)-тоненькими..Виділення другорядних членів грунтується на кількох принципах: формальному та смисловому

Додаток

Додатком називається другорядний член речення, що виражає відношення пред­мета до дії, стану чи одного предмета до іншого (виконали вправу, приїзд товариша).Додатки бувають при дієсловах, іменниках, прикметниках, прислівниках або від­носяться до слів категорії стану: посадити дерево, староста класу, багатий на розум,наперекір стихії, шкода за минулим.

До головних слів вони можуть приєднуватися як безпосередньо, так і за допомо­гою прийменників. Типова форма додатка - непрямий відмінок іменника, займенника предметного значення, наприклад: Даси дітям волю, сам попадеш в неволю (Нар. творчість);

Додаток має такі характерні ознаки:

а) це другорядний член речення;

б) виражає об’єктні (предметні) відношення;

в) виражається найчастіше іменниками в непрямих відмінках або субстантивованими словами;

г) стоїть після головного слова;

г) поєд­нується з головним словом підрядним зв’язком керування.

Прямий додаток - це додаток, що означає предмет, на який безпосередньо переходить дія. Він завжди є конструктивно необхідним компонентом речення, реалізується лише при перехідних дієсловах, конкретизуючи їх значення, наприклад: Лампа під білим абажуром золотила нові соснові стіни (М. Коцюбинський); Прямий додаток може означати об’єкт фізичної дії

Непрямий додаток

Непрямий додаток - це додаток, що означає предмет, на який дія переважно не переходить безпосередньо. В окремих випадках непрямий додаток, залежачи від неперехідного дієслова, може означати предмет, на який безпосередньо поширюється дія, наприклад: завідувати школою, управляти філією, керувати кафедроютощо.

Тому особливість непрямого додатка полягає не в характері спрямованості дії на предмет, а в морфологічних засобах його вираження, які є формами непрямих відмін­ків, крім знахідного безприйменникового і в деяких випадках родового безприймен­никового. Непрямі додатки звичайно реалізуються в двох різновидах: безприймен­никовому і прийменниковому

Обставина

Обставинами називаються другорядні члени речення, які характеризують дію, стан, процес або ознаку. Обставина має такі характерні вияви:

а) є другорядним членом речення;

б) виражає обставинні відношення;

в) виражається прислівниками, дієприслівниками, прийменниково-іменниковими формами, інфінітивом;

г) у реченні може займати різну позицію;

ґ) пов’язується з головним словом підрядним зв’язком прилягання або керування;

д) залежить найчастіше від дієслова і предикативного прислівника (слів категорії стану).

Обставини відповідають на питання, зумовлювані їх значенням. За значенням обставини поділяються на вісім груп:

1. Обставини способу дії характеризують спосіб чи якість дії або стану, ступінь виявлення ознаки, відповідають на питання як? яким способом

2. Обставини міри і ступеня характеризують дію, стан чи ознаку за ступенем чи мірою їх вияву і

відповідають на питання якою мірою? скільки разів^ наскільки

3.Обставини місця означають місце дії, її напрям або вихідний пункт, відпо­відають на питанняде? куди? Звідки?

4. Обставини часу характеризують дію, процес або стан за їх відношенням до певного часу,відповідають на питання коли? відколи? (з якого часу?) доки?

5. Обставини причини вказують на причину чи підставу дії, відповідають на питання чому? від чого?через що? з якої причини

6. Обставини мети вказують на мету дії, відповідають на питання для чого? нащо? з якоюметою?,

7. Обставини умови вказують на умову, за якої може відбуватися чи відбувається дія,відповідають на питання в якомувипадку? за якої у м о в и ?,

8. Обставини допусту вказують на ознаку чи дію, що відбувається наперекір чомусь, відповідають на питання незважаючи на що?,

Обставини виражаються прислівниками, дієприслівниками та іменниками в не­ прямих відмінках.

Означенням називається другорядний член речення, що вказує на якусь із ознак інших членів речення, виражених словами з предметним значенням (синє небо, до.дванадцятих років, половіючі жита, мої побратими).Розрізняють означення узгоджені й неузгоджень. Узгоджені означення виражаються прикметниками, дієприкметниками, порядко­вими та кількісними числівниками у непрямих відмінках, крім знахідного, і приєд­нуються до головних слів в означальних словосполученнях граматичним зв’язком узгодження (теплий рік, тепла весна, тепле літо).

Не є узгодженими означеннями прикметники та їх еквіваленти, що є складовими фразеологічного чи стійкого синтаксичного словосполучення, наприклад: ахіллесова п 'ята, злий геній, лебедина пісня, драконівські закони, танталові муки, Кривий Ріг, Новий Буг, Рівненський державний гуманітарний університет, мовний апарат,геометричне місце точок і т. ін. Вони виконують роль єдиного члена речення

Прикладка виражається іменником або словосполученням, яке заступає іменник; вона є залежним словом в означальному словосполученні, приєднується до головного слова синтаксичним зв'язком повного або неповного узгодження (обов'язково узгоджується тільки у відмінку). Прикладка, виражена словосполученням, називається поширеною. Поширену прикладку можуть утворювати підрядні й сурядні словосполучення.