Правопис прислівників

Н і нн у прислівниках

У прислівниках пишеться стільки н, скільки їх було у прикметниках та дієприкметниках, від яких їх утворено: сумний — сумно; однотонний — однотонної буденний — буденно; схвильований —схвильовано, несказанний — несказанно.

Дві букви н пишеться також у прислівниках зрання, спросоння, попідтинню, попідвіконню,

Не і ні з прислівниками

Не з прислівниками пишеться разом, якщо:

1. слово без не не вживається:  нестямно, незворушно, незабаром, ненароком;

2. слово з не утворює єдине поняття, що може бути виражене іншим словом: недалеко (близько), неголосно (тихо).

Не з прислівниками пишеться окремо, якщо:

1. прислівник у реченні виступає присудком:Не треба забувати уроків історії;Було вже не рано:

2. у реченні є протиставлення: Це відбувалось не давно, а кілька днів тому.

Ні в прислівниках пишеться разом: ніскільки, ніколи, ніяк.

Окремо ні пишеться у складі фразеологізмів: ні тепло ні холодно, ні сюди ні туди.

Дефіс у прислівниках

1. Дефіс у прислівниках пишеться: після префікса по- у прислівниках із суфіксами -е, -ому, -й: по-перше, по-нашому, по-турецьки;

2. після префіксів будь-, казна-, хтозна-: будь-коли, казна-де, хтозна-скільки;

3. перед суфіксами -небудь, -таки, -то: хто-небудь, десь-таки, якось-то;

4. у випадках складання однакових або близьких чи протилежних за змістом слів: ледь-ледь, пліч-о-пліч, коли-не-коли, часто-густо, більш-менш.

Написання прислівників разом і окремо

Разом пишуться прислівники:

1.  з префіксами прийменникового походження без суфіксів (зараз, убік);

2.  що мають суфікси -о (начисто), -е (уперше, востаннє), -й (безвісти), -ки (наприсідки), -у (знизу, попросту, скраю), -а (неспроста, спросоння), -і (нарівні);

3. утворені складанням основ або злиттям слів (голіруч, водночас, сьогодні, чимдуж).

Окремо пишуться:

1. так звані прислівникові сполучення, які формально є сполученнями іменників із прийменниками, але за значенням і за роллю в реченні виступають як єдине ціле:Цвірінькають (як?) без угаву горобці. День учора був (у якій мірі?) на диво теплий. Діти (наскільки?) до смерті перелякалися. Характерною ознакою таких сполучень здебільшого є втрата іменником окремого лексичного значення: ні про диво, ні про смерть як іменники, до яких можна поставити питання хто? що? (у цьому випадку у відмінкових формах на що? до чого?) тут не йдеться;

2. прийменникові сполучення з повторенням слова в тій самій або іншій відмінковій формі(день у день, крок за кроком, час від часу тощо), а також фразеологізм світ за очі.

Написання таких сполучень необхідно запам'ятовувати, за потреби — звертатися до орфографічного словника.

Й та І в кінці прислівників

Літери и та і в кінці прислівників пишуться відповідно до правильної вимови: и — після букв, що позначають тверді приголосні (щовесни, догори), і — після букв, що позначають м'які і пом'якшені приголосні звуки (навесні, вгорі).

Завжди пишемо — и:

1. після букв г, к, х (навкруги, навшпиньки, верхи);

2. у кінці прислівників із префіксом по-: по-лисячи, по-російськи.

23. Дієсловом називається самостійна частина мови, що означає дію або стан предмета як процес і виражає це значення в граматичних категоріях способу, часу, виду, стану, особи (або роду). Дієслово відповідає на питання що робити? що зробити? що робить? що зробить? та ін.

Значення дії, що виражається дієсловами, досить широке. Воно охоплює фізичну дію особи, стан, у якому перебуває істота чи предмет, становлення предмета, тобто перехід із однієї якості в іншу, переміщення в просторі, діяльність органів чуття, вираження емоцій (чути, бачити) тощо. Морфологічні ознаки дієслів:дієслова мають вид (доконаний або недоконаний), бувають перехідними або неперехідними, змінюються за способами (дійсним, умовним і наказовим), часами (теперішнім, минулим і майбутнім), числами й особами (або за родами в минулому часі та умовному способі).

Морфологічні особливості дієслова виявляються в тому, що воно має чотири основні форми: неозначену форму (інфінітив) (означає дію,стан як процес) , особові форми (дію,стан предмета), дієприкметник (ознаку предмета за дією) і дієприслівник (додаткову дію).

Форми дієслова бувають двох типів: змінювані і незмінювані. До змінюваних належать дієвідмінювані форми дійсного, умовного та наказового способів і відмінювана форма — дієприкметник. До незмінюваних належать неозначена форма і дієприслівник. Крім основних чотирьох форм дієслова, в українській мові виділяються незмінні безособові форми на -но, -то.

Неозначена форма дієслова (інфінітив) — це дієслівна форма, яка означає дію або стан як процес без вказівки на спосіб, час, особу, число, рід і відповідає на питання що робити? що зробити? Неозначена форма є найбільш загальним вираженням дії, саме тому вона вважається початковою формою дієслова. Неозначена форма утворена за допомогою суфікса -ти (рідше -ть). Неозначені форми деяких дієслів можуть мати суфікси пестливості: спатоньки, спатусі, спатуні. У реченні інфінітив може виступати в ролі головних і другорядних членів, а саме:а) головним членом в односкладному реченні або частиною присудка у двоскладному. б) підметом. в) неузгодженим означенням. г) додатком. ґ) обставиною.

Вид (доконаний або недоконаний) властивий усім дієслівним формам. Дієслова різних видів, що мають тотожне лексичне значення, утворюють видові пари (робити - зробити). Видові пари можуть утворюватися за допомогою префіксів, суфіксів, чергування звуків в основах дієслів, наголосу та інколи від іншої основи.

За значенням і за відношенням до інших частин мови всі дієслова поділяються на перехідні і неперехідні. Перехідні дієслова виражають дію, безпосередньо спрямовану на предмет, який позначається іменником (або займенником) у знахідному відмінку без прийменника: виконувати вправу, зустрічати товариша. Іменник, що стоїть при перехідному дієслові, у реченні обов´язково виступає в ролі прямого додатка, наприклад: Поставлю xaту і кімнату; садок-райочок насаджу (Т. Шевченко). Якщо ж форма знахідного відмінка виступає не додатком, а обставиною, то дієслово буде неперехідним. Наприклад: І цілу ніч бенкетували ченці, барони... (Т. Шевченко). Неперехідні дієслова означають стан або дію, яка безпосередньо не переходить на предмет: їхати лісом, поратися в хаті, радіти зустрічі. Неперехідні дієслова не вимагають форми знахідного відмінка (дихати, бродити, милуватися).

Категорія стану - це загальнодієслівна категорія, що виражає відношення дії або стану до суб'єкта (виконавця дії) і об'єкта (предмета, на який спрямовується дія або стан). У сучасній українській літературній мові розрізняють три стани: активний, пасивний і зворотньо-середній.

Дієслова активного стану виражають дію, що активно спрямована від суб'єкта (діяча) на об'єкт (предмет), виражений іменником у формі знахідного відмінка без прийменника: Бризки променя нетлінного золотять пожовклий лист (В. Ярошенко).

Дієслова пасивного стану виражають відношення, за яких іменник, що називає суб'єкт дії, виступає додатком у формі орудного відмінка, а іменник, який означає об'єкт дії, виконує роль підмета: Де трактором нива ореться, там добре живеться (Нар. творч.). Дієслова пасивного стану творяться від дієслів активного стану за допомоги постфікса -ся: Студент пише курсову роботу - Курсова робота пишеться студентом.

Дієслова зворотньо-середнього стану виражають такі відношення, за яких дія виконується суб'єктом і на нього ж спрямовується - суб'єкт є водночас і об'єктом дії: В бризках променя купаються вже прив 'ялії квітки; листя жовкне і згортається, і знесилено схиляються пелюстки (В. Ярошенко).

24. Дієвідмінювання — це система змінних форм дієслова. Дієслова змінюють свою форму за особами, часами, способами, числами, а в минулому часі й умовному способі — за родами.  Інфінітив (дієйменник), дієприкметник і дієприслівник не змінюють своєї форми за особами, не мають способу і тому не належать до дієвідмінюваних форм.  Як дієвідмінювані, так і недієвідмінювані форми дієслів творяться від двох дієслівних основ: а) основи інфінітива і б) основи теперішнього часу.  Основу інфінітива можна визначити, відкинувши від неозначеної форми дієслова суфікс -ти: ходи-ти, носи-ти, вез-ти, брес-ти, каза-ти, мог-ти, дій-ти, хоті-ти, почу-ти, пи-ти, поді-ти.  Основа теперішнього часу визначається шляхом відокремлення закінчення -уть (-ють), -ать (-ять) від дієслова теперішнього часу у формі 3-ї особи однини: ход-ять, нос-ять, воз-ять, бред-уть, каж-уть, ді-ють, хоч-уть, почу-ють, п'-ють.  Від основ інфінітива творяться:  а) дієслова минулого часу: ходи-в, носи-в, віз, брі-в, каза-в, міг, хоті-в;  б) дієслова умовного способу: ходив би, носив би, віз би, брів би, казав би, міг би, хотів би; в) дієприкметники минулого часу: прочита-ний, побаче-ний, випи-тий;  г) дієприслівники доконаного виду: прочита-вши, написа-вши, зміг-ши, приніс-ши.  Від основ теперішнього часу творяться:  а) особові форми дієслів теперішнього часу: вез-у, вез-еш, вез-е; вез-емо, вез-ете, вез-уть; ходж-у, ход-иш, ход-ить, ход-имо, ход-ите, ход-ять;  б) особові форми майбутнього часу дієслів доконаного виду: напиш-у, напиш-еш, напиш-е, напиш-емо, напиш-ете, напиш-уть; зробл-ю, зроб-иш, зроб-ить, зроб-имо, зроб-ите, зробл-ять; в) особові форми наказового способу: нес-и, нес-імо, нес-іть; сядь, сядь-мо, сядь-те;  г) дієприкметники теперішнього часу: програму-ючий, зна-ючий;  ґ) дієприслівники недоконаного виду: пиш-учи; робл-ячи, відзнача-ючи, ді-ючи.  Залежно від системи закінчень в особових формах однини і множини дієслів теперішнього і майбутнього (простого) часу дієслова поділяються на дві дієвідміни.  До першої дієвідміни належать дієслова, які в 3-й особі множини теперішнього або простого майбутнього часу мають закінчення -уть (-ють), а в 2-й і 3-й особі однини, 1-й і 2-й особі множини — суфікс -е-: вез-у, вез-е-ш, вез-е, вез-е-мо, вез-е-те, вез-уть; чита(й-у), чита(й-е)-ш, чи-тай(й-е), чита(й-е)-мо, чита(й-е)-те, чита(й-у)-ть.  До другої дієвідміни належать дієслова, які в 3-й особі множини теперішнього або простого майбутнього часу мають закінчення -ать (-ять), а в 2-й і 3-й особі однини, 1-й і 2-й особі множини — суфікс -и-: робл-ю, роб-и-ш, роб-и-ть, роб-и-мо, роб-и-те, робл-ять; побач-у, побач-и-ш, побач-и-ть, побач-и-те, побач-ать. 

Безособові дієсловаДеякі дієслова означають дію або стан, що відбуваються самі по собі, без діючої особи (предмета). Такі дієслова називаютьсябезособовими:

Світає, морозить, вечоріє, дощить.

У таких реченнях не може бути підмета.Безособові дієслова змінюються лише за часами, їхні форми в теперішньому й майбутньому часі нагадують форми третьої особи однини (морозить), а в минулому — форму однини середнього роду (посутеніло, не спалося).Безособові дієслова означають явища природи, психічний або фізичний стан людини.Деякі дієслова можуть вживатися і в особовому, і в безособовому значенні:Повіває прохолодою (повіває — безособове дієслово). Вітерець повіває (3-тя особа однини).Тягне на подвір'я (безособове). Мураха тягне соломину (3-тя особа однини).

Безособова форма на -но, -то .

Безособова форма на -но, -то є незмінюваною формою дієслова, що твориться від пасивних дієприкметників шляхом заміни закінчення на суфікс -о: написаний - написано, забитий - забито, зроблений - зроблено, розглянутий - розглянуто.

У діловому мовленні вживаються незмінні дієслівні форми на -но, -то замість пасивних дієприкметників, коли є потреба наголосити на дії, а не на ознаці: виконано, запропоновано, реорганізовано, досягнуто, набуто.

Ця форма вживається в ролі головного члена в односкладних безособових реченнях: Постанову прийнято одностайно. При ній не буває підмета, але є прямий додаток, виражений З. (чи Р.) відмінком без прийменника: рішення прийнято, звіт заслухано, усі плани розглянуто, помилок не помічено.

 Безособова форма виражає дію, минулу недавно: Останнє заняття закінчено, посібники здано. Якщо ж ідеться про давно закінчену або майбутню дію, то додається допоміжне дієслово булоабо буде: Минулого року було опубліковано посібник. Незабаром буде опубліковано новий посібник.

 Способи дієслів

Дієслова мають три способи: дійсний, умовний та наказовий.

Дійсний спосіб виражає дію, яка відбувається, відбувалася чи буде відбуватися (відбуватиметься).Дієслова дійсного способу змінюються за часами (минулий, теперішній, майбутній), числами (однина, множина), особами (в теперішньому, майбутньому часі) або родами (в минулому часі).

Умовний спосіб виражає дію, можливу за певних умов або бажану. Форми умовного способу утворюються додаванням до форм минулого часу частки би (б).Частка б, би в умовному способі пишеться окремо: б пишеться після слів, що закінчуються на голосний: я хотіла б; вона б сказала; рада б узяти; я б про це розповів; би — після слів, що закінчуються на приголосний: я хотів би; він би сказав; я міг би взяти; він би це давно був зробив.Дієслова умовного способу, як і минулого часу, змінюються за числами, а в однині — за родами.Форми умовного способу найчастіше вживаються у складних реченнях, що виражають умову: Якби мені черевики, то пішла б я на музики (Т. Шевченко).Рідше вони слугують присудками простого речення, у якому виражене прагнення, бажання: Хотіла б я піснею стати (Леся Українка).Частка би (б) не завжди стоїть після дієслова, вона може міститися і перед ним, і на певній відстані від нього: Коли б я навчився працювати,-як бджола, скільки міг би правди назбирати у житті! (П. Воронько).

Наказовий спосіб виражає спонукання, заклик до виконання дії, наказ, побажання, прохання, пораду:Друга шукай, а найдеш — тримай (Народна творчість).Наказовий спосіб має лише форми другої особи однини та першої і другої осіб множини з такими закінченнями:2 ос. однини и = 0 (нульове закінчення);1ос. множини -ім(о), -мо;2ос. множини -іть, -те.Форми першої особи однини та третьої особи однини та множини утворюються описово — поєднанням дієслів теперішнього або майбутнього часу із частками хай, нехай: хай побачу, нехай знають,

1. Закінчення -и, -ім(о), -іть зазвичай бувають:а) під наголосом: бери, берім(о), беріть; живи, живім(о), живіть; іди, ідім(о), ідіть; печи, печім(о), печіть; припусти, припустім(о), припустіть;б) у дієсловах із наголошеним префіксом ви-: вибери, виберім(о), виберіть; вижени, виженім(о), виженіть тощо, які без префікса мають кінцевий наголос: бери, берім(о), беріть; жени, женім(о), женіть;в) у дієсловах із суфіксом -ну- в інфінітиві після приголосного: кивни, кивнім(о), кивніть; крик ни, крикніж(о), крикніть; моргни, моргнім(о), моргніть; ввімкни, ввімкнім(о), ввімкніть;г) у дієсловах з основою на -л- або -р- після приголосного: підкресли, підкреслім(о), підкресліть; провітри, провітрім(о), провітріть.

2. В інших дієсловах ненаголошений голосний у закінченнях наказового способу відсутній:а) після голосних: грай, граймо, грайте; купуй, купуймо, купуйте; стій, стіймо, стійте; ший, шиймо, шийте;б) після приголосних б, п, в, м, ж, ч, ш, щ, р: не горб(ся), не горбте(сь); сип, сипмо, сипте; став, ставмо, ставте; ознайом, ознайомте; ріж,ріжмо, ріжте;в) після приголосних д, т, з, с, л, н теж зникає, при чому ці приголосні пом'якшуються: сядь, сядьмо, сядьте; трать, тратьмо, тратьте; чисть, чистьмо, чистьте; злазь, злазьмо, злазьте; повісь, повісьмо, повісьте; визволь, визвольмо, визвольте; стань, станьмо, станьте.

Часи дієслова

В українській мові існують три форми часу: минулий, теперішній і майбутній.

Дієслова минулого часу означають дію, яка відбувалася (відбулася) до моменту мовлення. Дієслова минулого часу можуть мати доконаний (що зробив?) і недоконанйй (що робив?) вид. Дієслова минулого часу змінюються за числами (читала — читали), а в однині за родами (читав, читала, читало).Дієслова минулого часу утворюються від основи інфінітива (відкидання від неозначеної форми закінчення -ти) додаванням суфіксів: для чоловічого роду -в-, для жіночого і середнього родів та множини — -л-, і закінчень: для жіночого роду а, для середнього о, для множини и (у формі чоловічого роду нульове закінчення): писати — писав, писала, писало, писали.В українській мові є ще аналітична форма давньоминулого часу, яка складається з форм минулого часу цього дієслова та відповідних форм минулого часу допоміжного дієслова бути: ходив був, ходила була, ходили були.Теперішній час означає дію, яка відбувається в момент мовлення. Дієслова теперішнього часу мають тільки недоконанйй вид. Змінюються вони за особами й числами. Утворюються вони від основи теперішнього часу за допомогою закінчень:

	Однина	Множина
1 особа	-у,-ю	-емо (-ємо), -имо (-їмо)
2 особа	-еш (-єш), -иш (-їш)	-ете (-єте), -ите (-їте)
3 особа	-е (-є), -ить (-їть)	-уть (-ють), -ать (-ять)

У 3-й особі однини й множини після т (у тому числі й перед -ся) завжди пишеться м'який знак: вчить — вчать, вчиться — вчаться.Майбутній час означає дію, яка відбуватиметься (відбудеться) після розповіді про неї. Майбутній час має три форми: одну доконаного виду (напишу) і дві недоконаного — просту (писатиму) і складену (буду писати).Дієслова майбутнього часу в усіх формах змінюються за особами й числами.

Майбутній час дієслів доконаного виду вживається у таких формах:а) префікс + теперішній час: зроблю, напишу;б) деякі безпрефіксні дієслова доконаного виду іззакінченням теперішнього часу (найчастіше зі значенням одноразової дії): гримну, ляжу, пущу, стукну.Дієслова майбутнього часу доконаного виду. змінюються так само, як дієслова теперішнього часу.Проста форма майбутнього часу недоконаного виду утворюється додаванням до інфінітива скороченої особової форми колишнього дієслова яти (йму...) — -му, -меш, -ме, -мемо (зрідка -мем), -мете, -муть, що стали дієслівними закінченнями, злившись з інфінітивом: пектиму, пектимеш, пектиме, пектимемо (зрідка пектимем), пектимете, пектимуть.Складена форма майбутнього часу дієслів недоконаного виду вживається в таких формах: особові форми допоміжного дієслова бути — буду, будеш, буде, будемо (зрідка будем), будете, будуть + інфінітив: буду писати, будете ходити.Зразки дієвідмінювання в теперішньому часі І дієвідміна

І дієвідміна

	Однина		Множина
1 особа	Пишу	читаю	пишемо	читаємо
2 особа	Пишеш	читаєш	пишете	читаєте
3 особа	Пише	читає	пишуть	читають

ІІ дієвідміна

	Однина		Множина
1 особа	Ношу	стою	носимо	стоїмо
2 особа	Носиш	стоїш	носите	стоїте
3 особа	Носить	стоїть	носять	стоять

25. Дієприкметник як форма дієслова. Активні і пасивні дієприкметники теперішнього і минулого часу. Відмінювання і творення дієприкметників, їх перехід у прикметники і іменники. Дієприслівник як форма дієслова, що поєднує ознаки дієслова і прислівника. Перехід дієприслівника у прислівник.

Дієприкметник- це форма дієслова, яка означає ознаку предмета за дією або станом і відповідає на питання який? яка? яке? які? (хмарою повіті, врятована планета, зачарований красою). У реченні дієприкметник найчастіше виконує функції означення, інколи- іменної частини складеного присудка. Дієприкметник здатний приєднувати до себе залежні слова і утворювати дієприкметниковий зворот (зачарувати- зачарований- зачарований красою). У реченні дієприкметниковий зворот виступає означенням. За своїм значенням дієприкметники поділяються на активні і пасивні: Активні дієприкметники виражають ознаку предмета за його ж дією (палаюче небо). Вони мають форму теперішнього (палаючі степи, достигаючі овочі) і минулого часу (прив’яле листя, зарослий сад). Активні дієприкметники теперішнього часу утворюються від основи теперішнього часу перехідних і неперехідних дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -уч(ий), -юч(ий) для дієслів 1-ої дієвідміни і -ач(ий), -яч(ий) для дієслів 2-ої дієвідміни (реве ревучий, працює працюючий). Активні дієприкметники минулого часу утворюються від основи інфінітива лише неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л(ий): замерзнути замерзлий, побіліти побілілий. Активних дієприкметників на -вший, -ший у вжитку майже не зустрічається, хоча і вживаються поодинокі слова (заснувший, здолавший). Найчастіше вони замінюються підрядними реченнями (заснувший- той, що заснув; здолавший- той, що здолав). Пасивні дієприкметники виражають ознаку предмета за дією, яка зумовлена дією іншого предмета над ним (посіяне жито (хтось посіяв), засмалені сонцем (сонце засмалило), пошите пальто (хтось пошив). Пасивні дієприкметники творяться від основи інфінітива перехідних дієслів доконаного і недоконаного виду за допомогою суфіксів -т(ий), -н(ий), -ен(ий), -єн(ий): мити митий, засіяти засіяний, везти везений, засвоїти засвоєний. Дві букви нн у прикметниках дієприкметникового походження з’являються тоді, коли на суфікс падає наголос (невблаганний). Дієприкметники інколи можуть втрачати ознаки дієслів і переходити в прикметники. При цьому вони починають виражати постійні ознаки предметів (колючий дріт). Прикметники дієприкметникового походження не керують формами непрямих відмінків іменника і не можуть означатися словами з обставинами значення. Дієприкметники відмінюються, як прикметники, за родами, відмінками і числами.

26. Службові слова. Прийменники,їх поділ за походженням і за морфологічною будовою. Правопис складених прийменників. Сполучники, їх синтаксична роль,правопис.Частки,їх правопис. Особливості вигуку як частини мови. Розділові знаки при вигуках. Написання звуконаслідувальних слів

Службові слова — це неповнозначні слова, які не називають реалій, а тільки вказують на відношення між ними.

Службові слова:

• прийменник (в, на, під, поміж)

• сполучник (і, й, але, що, щоб, де)

• Частка (би, б, ж, же, казна-, не)

На відміну від повнозначних слів, їм не властива номінативна функція, тобто вони не виступають назвами предметів, дій, ознак, кількості, а тому на питання не відповідають і членами речення не бувають.Службові частини мови служать тільки для вираження різних відношень між словами (прийменники), між словами і реченнями (сполучники) або ж надають словам і реченням різних відтінків (частки).

Прийменник — службова частини мови, яка разом з формою непрямого відмінка іменників, а також деяких числівників і займенників виражає відношення між предметами, відношення дії, стану чи ознаки до предмета.

За походженням прийменники поділяють на прості,або первинні,і похідні,або вторинні. До первинних належ. ті,що втратили будь-який генетичний зв'язок із самостійними словами (з,із,за,без,од,від,під,по,про,для,до,між,на,наж та ін..) До вторинних належ. прийменники прислівникового (близько,поруч,навкруг,відповідно до ) та іменникового (коло,кінець) походження.

За морфологічною будовою поділ. на прості (усі первинні прийм.),складні (до складу яких входять 2 чи більше простих : з-за,з-під,понад,попід,поперед,поміж) , складені ( у зв’язку з , незалежно від,у напрямку до).

Правопис складних прийменників

Разом 1. Складні прийменники, утворе­ні сполученням одного або двох прийменників з будь-якою час­тиною мови:

внаслідок, вподовж, замість, навколо, щодо.

2. Складні прийменники, утворе­ні з двох простих прийменників: задля, заради, навпроти, поза, поміж, понад, щодо.

Через дефіс

Складні прийменники з початко­вим з-, із-:

з-поміж, з-за, з-під, з-поза, з-попід, з-посеред, з-проміж, із-за, із-під.

Окремо

Прийменникові сполуки: у разі, під кінець, під час, що ж до. Сполучник — це службова частина мови, яка служить для поєднання однорідних членів речення або речень.

Синтаскична роль: сурядні – є засобом зв’язку однорідних членів або частин складносурядного речення чи субпідрядних однорідних речень; підрядні – приєднують підрядне речення до головного у складнопідрядному реченні. Правопис сполучників

Разом пишуться складні сполучники, які становлять тісне поєднання повнозначних слів із частками або прийменниками: адже, аніж, втім, зате, мовби, начеб, начебто, немов, немовби, немовбито, неначе, неначебто, ніби, нібито, ніж, отже, отож, притім, притому, причім, причому, проте, себто, тобто, цебто, щоб, якби, якщо; також слова: абощо, тощо.

Сполучники зате, проте, щоб, якби, якщо, які пишуться разом, треба відрізняти від однозвучних самостійних слів, що пишуться з прийменниками за, про та частками би, як окремо. Так, сполучникизате, проте можна замінити одним із протиставних сполучників а, але, однак, тоді як прийменники за, про та вказівний займенник те такій заміні не піддаються. Пор.: Хоч не застав Івана дома, затепройшовся; але: За те оповідання його похвалили.

Сполучник щоб легко відрізнити від займенника що з часткою б, оскільки на займенник що виразно падає наголос. Пор.: Сказав, щоб усі прийшли; але: Що б ви сказали, коли б я не приїхав?

Окремо пишуться:

а) сполучники з частками б, би, ж, же: або ж, адже ж, але ж, а як же, бо ж, коли б, коли б то, отже ж,хоча б, хоч би;

б) складені сполучники: дарма що, для того щоб, замість того щоб, з тим щоб, з того часу як, незважаючи на те що, після того як, при цьому, та й, так що, тимчасом як, тому що, у міру того як,через те що й под.

Через дефіс пишуться сполучники отож-то, тим-то, тільки-но, тому-то.

Частка- це службова частина мови, яка вживається для надання окремим словам чи реченням додаткових емоційно-експресивних та смислових відтінків або для творення морфологічних форм та нових слів (ніхто не жив би на землі, якби не було тут атмосфери)

Частки з різними частинами мови пишуться разом, окремо і через дефіс.

Разом пишуться:

1) частки аби-, де-, чи-, що-, як-, -ся (-сь) у складі будь-якої частини мови; абиколи, абихто, деякі, декуди, чимало, щодня, якнайбільше, колись, будуватися(сь), кудись.

Якщо між часткою і займенником є прийменник, то всі слова пишуться окремо: аби з ким, де на якому, ні з якими;

2) частки би (б), же (ж), то у складі інших часток і сполучників: немовбито, тобто, якби, мовби, авжеж.

Окремо пишуться:

1) усі частки, які творять форми слів або надають їм різних смислових, модальних та емоційно-експресивних відтінків:

а) частки хай, нехай, за допомогою яких творяться форми наказового способу дієслів: нехай заспіває, хай не розбудить;

б) частка би (б), за допомогою якої утворюється форма умовного способу дієслів: спочив би, прийшла б;

в) частка же (ж), яка відіграє підсилювано-видільну роль: знайшов же;

г) частки то, це, які у складі речення мають значення вказівності: Мова й історія -тож єдине ціле, один кровообіг, тож і відроджувати їх маємо одночасно (Гонч.);

2) частка що у сполученнях дарма що, тільки що, хіба що, що ж до

3) частка то в експресивних сполучниках що то за, що то, чи то, які виконують функції підсилювальних часток.

Через дефіс пишуться:

1) частки бо, но, то, от, таки, коли вони підкреслюють значення окремого слова: пиши-бо, якось-то, як-то, дістав-таки.

Примітки: 1. Якщо між часткою та словом, до якого вона приєднується, стоїть інша частка, всі три слова пишуться окремо: хто б то, скільки ж то.

2. Якщо частка таки стоїть перед словом, до якого відноситься, вона пишеться окремо: таки намалював, таки зрозумів;

2) частки будь-, небудь-, казна-, хтозна, бозна- у складі займенників та прислівників: будь-хто, який-небудь, казна-який, хтозна-скільки.

Вигук- це службова частина мови, яка служить для безпосереднього вираження емоцій, почуттів і волі людини (о! гей! ой!).

Це незмінювані слова, які не виступають членами речення. Але на місці самостійного слова вигук набирає конкретного значення і виконує синтаксичну роль того слова, яке змінює (напр., у реченні А собака отой гав та гав!.. вигук гав (та) гав виступає як присудок).

Інколи вигуки можуть навіть заміняти собою цілі речення ("Охо-хо…"- позітхнув батько).

СИНТАКСИЧНА РОЛЬ ВИГУКА

У реченні вигуки синтаксично не пов'язуються з іншими словами ті не є членами речення. Вони або становлять окреме нерозкладне речення, або є вставним компонентом, який у мовленні має особливу інтонацію, а на письмі обов'язково виділяється розділовими знаками (Вибачте, котра година?; Ой, що тут вібувається?).

Якщо вигук набуває у реченні значення іменника, він може виступити у ролі підмета чи додатка (підмет: Саме ось це ой, що він промовляв раз за разом, і привело мене сюди; присудок: А він мені все ой та ой).

Звуконаслідувальні слова в реченні найчастіше вживаються як пряма мова ("Кап-кап"- почулося за вікном).

Вигуки розділяються на такі групи: емоційні,спонукальні вигуки етикету і Звуконаслідувальні.

27. Синтаксис - це розділ граматики, який вивчає особливості будови, семантики й функціонування синтаксичних одиниць.

Синтаксис - означає складання, впорядкування. Якщо морфологія вивчає слова як носії лексико-граматичних значень і форм слів з властивими їм морфологічними значеннями, то синтаксис вивчає функціонування слова і його форми у синтаксичній конструкції, у зв'язку з іншими словами й формами. Отже, в синтаксисі словоформи розглядаються як елементи побудови синтаксичних одиниць. Із словоформ будуються і словосполучення: яскраве сонце, писати листа, тихо розмовляти. Словоформи й словосполучення беруть участь у побудові простих речень. У складі речення словоформи виступають як його члени.

Прості речення є будівельним матеріалом для складних речень. Отже, основними одиницями вивчення синтаксису є словосполучення, речення (просте і складне), складне синтаксичне ціле. Це одиниці різного рівня. Словосполучення виконує номінативну функцію, воно є складним найменуванням явищ об'єктивної дійсності. Речення - найменша комунікативна одиниця, яка виражає думку, тобто якесь повідомлення, про предмет і явище дійсності.

Оскільки синтаксис вивчає закони функціонування взаємозв'язаних і взаємозумовлених одиниць різних рівнів, його зміст як навчальної дисципліни включає такі розділи:

1. Синтаксис словосполучення.

2. Синтаксис речення (простого і складного).

3. Синтаксис складного синтаксичного цілого.

Смислово-граматичне об'єднання двох і більше повнозначних слів на основі підрядного або сурядного синтаксичного зв'язку, що служить для позначення розчленованого поняття, називається словосполученням. Подібно до слова, словосполучення виконує номінативну функцію, воно називає предмети, дії, їх ознаки; на відміну від слова, словосполучення є конкретизованою назвою. Якщо порівняти назви вода і джерельна вода, писати і писати твір, то перші назви є назвами предмета, дії, а другі, утворюючи словосполучення, дають предмету, дії розгорнуте, конкретніше й точніше визначення, розчленоване на окремі компоненти.

До словосполучень не належать предикативні сполучення слів, тобто підмет і присудок.

За будовою словосполучення можуть бути простими і складними. Переважна більшість простих словосполучень утворюється з двох повнозначних слів.

Розрізняють три способи підрядного зв'язку у словосполученні: узгодження, керування, прилягання.

Узгодження - це такий тип підрядного зв'язку, за якого залежне слово уподібнюється граматичним формам головного слова.

Керування - це такий тип підрядного зв'язку, за якого головне слово вимагає від залежного певної відмінкової форми. Керування може бути безпосереднім (безприйменниковим) і опосередкованим (прийменниковим).

Прилягання - це такий тип підрядного зв'язку, за якого залежне слово є невідмінюваним (незмінним), а головне може бути як відмінюваною частиною мови, так і невідмінюваною. Підпорядковане слово визначає свою залежність від головного тільки за змістом та інтонаційно, для їх зв'язку не використовуються ні флексії, ні службові слова. Отже, зв'язком прилягання приєднуються прислівники, дієприслівники та інфінітив.

В ієрархічній системі синтаксичних одиниць речення посідає центральне місце. Воно розглядається, з одного боку, як одиниця, що утворюється зі слів і словосполучень, а з другого - як одиниця, що вичленовується з тексту. Утворюючи речення, слова й словосполучення об'єднуються синтаксичними відношеннями й виражають думку, тобто якесь повідомлення про предмети і явища дійсності. У реченні виражається ставлення мовця до фактів дійсності з погляду ствердження, заперечення, непевності, вірогідності, невірогідності.

Переважна більшість речень має типову формально-синтаксичну будову - наявність предикативної пари (підмета і присудка).

Речення - багатоаспектна одиниця, виділення якої базується на таких ознаках, які репрезентують його структурно-семантичну єдність:

1) самостійність функціонування;

2) предикативність;

3) інтонаційна оформленість та смислова завершеність;

4) граматична організованість.

Сукупність цих ознак і характеризує речення як одиницю мови й мовлення.

Отже, речення - це граматично й інтонаційно оформлена за законами певної мови комунікативна одиниця, яка є основним засобом формування, вираження й повідомлення думок, вольових почуттів, емоцій.