1. Тверда група

Чоловічий рід

До твердої групи належать іменники чоловічого роду з кінцевим твердим приголосним основи (крім шиплячих) і з закінченням -о: дуб, палац, темп, ударник, успіх; бать­ко, Петро; переважна більшість іменників на -р: вир, вй-хор, відвар, двір, жир, сир,;  також усі іменники іншомовного по­ходження на -ер, -ір, -ор, -ур (-юр) і з постійно наголоше­ними -ар (-яр), -ир: інженер, майстер, шофер, папір, су­венір; директор, професор, семафор; абажур, гіпюр,

Середній рід

До твердої групи належать іменники середнього роду із закінченням -о: вікно, залізо, коло, місто, село.

2. М’яка група

Чоловічий рід

До м’якої групи належать іменники чоловічого роду з кінцевим м’яким приголосним основи: боєць, велетень, звичай, край, учитель, Бенедьо; сюди належить частина іменників із суфіксами -ар, -ир, які в однині мають наго­лос на корені: бондар - бондаря, козир - козиря, лікар - лікаря, писар - писаря, а також іменники, у яких при від­мінюванні наголос переходить із суфікса на закінчення: бук­вар - букваря, вівчар - вівчаря, друкар - друкаря, інвен­тар - інвентаря, календар - календаря, кобзар - коб­заря, пролетар - пролетаря, секретар - секретаря, шах­тар -шахтаря; гузир - гузиря, проводир - проводиря, пухир - пухиря та ін.

Середній рід

До м’якої групи належать іменники середнього роду з закінченням -є та -я (без суфіксів -єн-, -ят- при відміню­ванні й переважно з подовженням кінцевого приголосно­го основи): горе, місце, море, поле, життя, завдання, збіжжя,здоров’я, змагання, знаряддя, листя, обличчя, пір’я, полум’я.

3. Мішана група

Чоловічий рід

До мішаної групи належать іменники чоловічого роду з кінцевим шиплячим приголосним основи:сторож, слухач, ткач, товариш, вітрище; також іменники на -яр (назви людей за родом їхньої діяльності), у яких при відмінюванні наголос переходить із суфікса на закін­чення:вугляр - вугляра, каменяр - каменяра, пісняр - пісняра, скляр - скляра, тесляр - тесляра, школяр - школяра.вантаж, дощ,сторож, слухач, ткач, товариш, вітрище;також іменники на -яр (назви людей за родом їхньої діяльності), у яких при відмінюванні наголос переходить із суфікса на закін­чення: вугляр - вугляра, каменяр - каменяра, пісняр - пісняра, скляр - скляра, тесляр - тесляра, школяр - школяра.

Середній рід

До мішаної групи належать іменники середнього роду з закінченням -є при основі на шиплячий приголосний: ложе, плече, прізвище, явище.

III ВІДМІНА

До третьої відміни належать іменники жіночого роду з нульовим закінченням: паморозь, сув’язь, глибочінь, зелень, подорож, нехворощ, розкіш, глуш, здобич, далеч, північ, кров, любов, а також іменник мати.

IV ВІДМІНА

До четвертої відміни належать іменники середнього роду, в яких при відмінюванні з’являються суфікси -ат-, -ят-, -єн: ведмежа, небожа, княжа, кача, шпача, собача, вов­ча, зайча, курча, дитинча, дівча, пташа, лоша, пастуша, маля, янголя, соколя, ягня, левеня, козеня, чаєня, лелеченя, рученя, ноженя, бровеня, плем’я, тім’я, сім’я, вим’я, ім’я.

Для третьої відміни властиві такі ознаки: однотипність роду (жіночий рід) та омонімічність відмінкових закінчень (у родовому, давальному та місцевому відмінках однини). У багатьох основах слів при відмінюванні відбувається чергування [о], [е] з [І]: якість — якост-і, радість — радост-і, річ — реч-і, ніч — ноч-і. В орудному відмінку однини голосні не чергуються, зате приголосні попавши в оточення голосних і ставши м’якими, подвоюються: пам‘я тт-ю, сі-лл-ю, Прип‘я-тт-ю, мі-дд-ю, галу-зз-ю, Ума-нн-ю, подоро-жж-ю, яле: радіст-ю, пристраст-ю, скатерт-ю, смерт-ю.

Закінчення -ей у родовому відмінку множини властиве всім іменникам третьої відміни, крім мати, що має флексію -ів: постат-ей, галуз-ей, реч-ей, зустріч-ей, матер-ів

У давальному, орудному та місцевому відмінках множини відповідно уніфіковані закінчення -ом (-ям), -оми (-ями), -ах (-ях): зустріч-ам, маз-ям, реч-ам, тін-ям, зустріч-ами, маз-ями, реч-ами, тін-ями, на зустріч-ах, на маз-ях, на реч-ах, на тін-ях.

До четвертої відміни належать іменники середнього роду на -а (-я), які при відмінюванні в непрямих відмінках, крім знахідного й орудного, мають суфікси -єн-, -ат-, -ят-: галчен-я, кошен-я, коліщ-а, тім’-я, плем’-я.

В основному вони означають істоти молодого віку (лош-а, хлоп‘-я, слонен-я, лосен-я, порос-я) або здрібнілі предмети (коліщ-а) чи абстрактні поняття (ім‘-я, плем‘-я).

Однотипністю відмінкових закінчень відзначаються іменники четвертої відміни. Різноманітності надають суфікси, які можуть у деяких іменниках то зникати (у знахідному й орудному відмінках), то вживатися паралельно суфіксальна і безсуфіксна форми: телям, лошам, племенем і плем’ям — в орудному відмінку однини; тел-я, лош-а, плем ‘-я — у називному, знахідному й кличному відмінках однини. А такі іменники, як гусен-я, качен-я, цуцен-я, лосен-я, галчен-я, в усіх відмінках зберігають суфікси. У множині суфікси зберігаються теж в усіх іменників. Паралельні форми, омонімічні з називним чи родовим відмінками множини, допускаються у знахідному відмінку: годувати зайчат і зайчат-а, купувати цуценят і цуценят-а.

17. В іменниковому словотворенні беруть участь суфікси двох груп: 1) ті, що надають похідному слову відтінків зменшеності, здрібнілості, ласкавості або згрубілості,, збільшеності, і 2) ті, що надають похідному слову нового значення.. Зменшено-емоцінні іменники чоловічого роду творяться від іменникових основ суфіксами -ик, -ок, -очок, -ичок, -ник -оньк(о), -усь; возик, синок, дубочок, кошичок, пальчик, братонько, Петрусь; в іменниках жіночого роду найпоширеніші суфікси ~к(а), -очк(а), -ичк(а), -ус(я): донька, росиночка, сестричка, Ганнуся; в іменниках середнього роду — суфікси -ц(е), -ч(а), -ен(я), -еньк(о), -атк(о), -ечк(о): відерце, хлопча, каченя, оченько, зайчатко, сонечко. Менш уживані суфікси на означення збільшеності, згрубілості: -ищ(е•), -иськ(о), -ук(-юк)(а), -уг(-юг)(а), -угай (вітрище, хлопчисько, зміюка, хитрюга, дідуган). Суфікси другої групи приєднуються як до іменникових основ, так і до основ інших частин мови, переводячи їх до іменників: прикметникові (глибокий — глибочина), числівникові (десять-десяток), займенникові (сам—самота), дієслівні (доручити - доручення) та ін. У кожному розряді іменників використовуються неоднакові суфікси. Для утворення назв людей за ознакою їхньої діяльності, місцем роботи, фахом виступають суфікси -ик, -ник, -ич, -ець(-єць), -ар(-яр), -ир, -ер, -ач(-яч), -ч, -ист(-іст), -тель: історик, кулеметник, підпасич, кравець, боєць, шахтар, муляр, і командир, інженер, перекладач, сіяч, ткач, стажист, шахіст, учитель. Від назв осіб чоловічої статі творяться іменники, що позначають рід занять осіб жіночої статі. До основ іменників чоловічого роду додаються суфікси -к(а), -иц(я), -л(я), -ес(а): радист — радистка, учень — учениця, ткач — ткаля, поет — поетеса. Назви осіб за національною ознакою та місцем проживання творяться за до­ помогою суфіксів -анин(-янин), -чанин, -ин, -ець, -ич, -ак(-як), -ит : молдаванин, Харків ‘янин, полтавчанин, грузин, тбілісець, костромич, словак, туляк, одесит. Назви осіб за зовнішніми та іншими ознаками творяться за допомогою суфіксів -ань, -к(о), -ник, -ець, -ак, -чек: здоровань, неумійко, відмінник, молодець, дивак, весельчак.

Способи творення іменників

1. Префіксальний: дід — прадід, друг — недруг.

2. Суфіксальний: гриб — грибок, стіл — столик, дорога — доріжка.

3. Префіксально-суфіксальний: береза — підберезник, нога — підніжок, спокій — заспокоєння.

4. Безафіксний: підписувати — підпис,розшукувати — розшук, синіш — синь.

5. Основоскладання: пароплав, стінгазета, телебачення.

6. Словоскладання: школа-інтернат.

7. Абревіація: ГЕС, ООН, агропром, юннат.

8. Перехід з іншої частини мови: вчительська, черговий, учений.

18. Морфологічні ознаки:

Відмінювані слова, змінюються за родами, числами і відмінками.

Початкова форма: називний відмінок однини чоловічого роду.

Можуть мати форму ступеня порівняння (якісні прикметники). За

лексичними і морфологічними ознаками поділяються на якісні,

відносні і присвійні

Синтаксична роль: Основна: узгоджене означення. Неосновна: іменна частина складеного присудка

Прикметники ПОДІЛЯЮТЬСЯ на розряди: якісні, відносні і присвійні.

■ Якісні прикметники

Якісні прикметники виражають ознаки предметів безпосередньо своїм лексичним значенням: жовтий цвіт.

В сучасній українській літературній мові якісні прикметники утворюють кілька

тематичних груп:

1) ознаки кольору, розміру, ваги і зовнішніх особливостей предмета, що сприймаються органом зору 2) ознаки предметів за смаковими якостями і властивостями, що сприймаються органом смаку 3) ознаки предметів за фізичними властивостями, що сприймаються органами дотику, слуху, нюху: холодний, теплий,; 4) фізичні якості людини та інших істот: здоровий, худий. 5) психічні властивості, особливості характеру та інші ознаки людини: сердитий, лагідний.

Якісні прикметники лексико-граматичні особливості:1. Найістотнішою граматичною ознакою якісних прикметників є їх здатність творити форми ступенів порівняння. 2. Характерною властивістю якісних прикметників є також здатність їх вступати в антонімічні відношення (веселий - сумний, гарячий – холодний). 3. Від якісних прикметників можна творити іменники з абстрактним значенням (сміливий - сміливість), а також якісно-означальні прислівники з суфіксом ~о чи -е (солодкий – солодко). Невелика група якісних прикметників може мати коротку форму, наприклад: зелений — зелен, ясний - ясен, вартий - варт)

■ Відносні прикметники позначають ознаку предмета через відношення його до іншого предмета: квіти з паперу,

Відносні прикметники мають похідні основи і творяться переважно від іменників за допомогою закріплених за цим розрядом слів суфіксів або префіксально-суфіксальним способом чи основоскладанням.

За значенням відносні прикметники поділяються на тематичні групи:

1) назви ознак предметів за матеріалом: кам'яна статуя, глиняний посуд 2) назви ознак за відношеннями різних вимірів предметів: годинний відпочинок, 3) назви ознак предметів за призначенням, функціями: читальний зал, 4) назви ознак предметів за належністю їх до установи, організації тощо: шкільне подвір 'я, колективний сад, заводська площа, інститутський зал; 5) назви ознак предметів за просторовими відношеннями до інших предмет приміська зона,

Присвійні прикметники

Присвійні прикметники виражають належність предмета певній людині або тварині: батькова хата, Присвійні прикметники творяться: а) від назв людей за допомогою суфіксів -ів (-ї) -ин (~їн): Петрів, Василів, сестрин, б) від назв тварин за допомогою суфіксів -ач(ий), -яч(ий), -ин(ий), -їн(ий): собачий,

Ступені порівняння якісних прикметників

можуть характеризувати якість предмета безвідносно до інших предметів і в порівняльних зв’язках щодо інтенсивності вияву ознаки. вживаються дві форми прикметника: вищого і йаи- вищого ступенів порівняння.

■ Вищий ступінь порівняння вказує на те, що в одному з порівнюваних предметів якість виражена більшою або меншою мірою, ніж в іншому, наприклад: Колодязі доводилось копати на двадцять метрів і глибші.

Якщо прикметник виступає в ролі іменної частини складеного присудка, то форма вищого ступеня може виражати те, що властива предмету ознака виявлена більшою або меншою мірою в ньому самому в зіставленні за часовою перспективою, наприклад: Ольга була вища, ніж я собі уявляв. Вона була худіша, ніж я пай 'ятав. Вона стала наче старша). Форми вищого ступеня бувають прості і складені. Пр о с т а форма вищого ступеня утворюється приєднанням до кореня або основи прикметника суфікса -їй- або –іш наприклад: дешевий - дешевший,. Від деяких прикметників вищий ступінь твориться за допомогою обох суфіксів,

Ск л а д е н а форма вищого ступеня утворюється за допомогою додавання слів більш або менш до початкової форми

■ Найвищий ступінь порівняння вказує на те, що в одному з порівнюваних

предметів ознака виражена найбільшою або найменшою мірою.

Найвищий ступінь порівняння також має дві форми: просту і складену .

Проста форма утворюється додавану до форми вищого ступеня префікса най-: наймолодший, найвідважн і ший,

Складена форма утворюється від початкової форми прикметника додаванням слова найбільш або найменш: найбільш придатний

Повні і короткі форми прикметників

У сучасній укр літературній мові вживаються переважно повні прикметники, що мають в усіх формах відмінкові закінчення: добрий, добра, добре, добрі; доброго, доброї, добрих і т. д. Коротких прикметників у сучасній українській мові дуже мало, наприклад: зелен, рад, повен, винен, ясен, дрібен, славен. Коротку форму називного і знахідного відмінків мають також присвійні прикметники з суфіксами –ів (-їв), -им (-їн).

Більшість прикметникових форм має стягнені флексії, що витворилися на основі злиття закінчення давнього вказівного займенника із закінченням коротких прикметників, наприклад: добра-іа - добра; доброАь - добре;— доброго.

Форма називного відмінка однини чоловічого роду нестягнена: добрь-и - добрьл-и — добрий [добриї].