7. Разом пишуться

1. Слова з першою частиною дієслова в наказовій формі: Тягнирядно, Убийвовк,Підіпригора, Котигорошок.

2. Слова, в яких першою частиною є прислівники нижче, вище, високо, ново,а другою частиною - прикметник чи дієприкметник: нижчезазначений, нижчезга­даний, високоавторитетний, новостворений.

3. Усі слова, першою частиною яких є слово niв, напів, полу, крім іменників, друга

частина яких є власною назвою, пишуться разом: півмісяця, півхліба, півогірка,

niв’яблука, півріччя, напівзабутий, напівавтомат, полукіпок.

4. Числівники від одинадцяти до двадцяти, назви десятків і сотень: чотирнадцять,тридцять, п ’ятсот.

5. Слова, утворені поєднанням прийменника з прислівником: задовго, подекуди,

назавтра; а також похідного від іменника з прийменником: взимку, впоперек, докупи

зсередини, спочатку, нанівець.

6. Складні прислівники і займенники та інші слова, утворені за допомогою часток

аби-, де-, -сь, ані, чи, що-, як-: абияк, абихто, десь, щось, щовечора, щосили,

якнайдовше.

7. Складні службові слова: задля, заради, понад, попід, також, начебто, цебто

авжеж, отож.Не плутайте складні слова із сполученнями прийменника з іменником та числів­

ником:

Через дефіс пишуться

1. Складні слова, що означають одне поняття: хліб-сіль, батько-мати.

2. Слова, що означають протилежні поняття

4. Назви казкових персонажів: Котик-Братик.

5. Поєднання назв предмета і його ознаки: жар-птиця, стоп-кран, штаб-квар­тира

6 Назви посад, звань: прем 'єр-міністр, генерал-губернатор, унтер-офіцер.

7. Назви одиниць виміру: тонно-кілометр, кіловат-година; назви одиниць про­міжних сторін світу: норд-ост.

8. Слова, у яких першою частиною є слово пів, а друге слово є власною назвою:

пів-Києва, пів-Європи.

9. Скорочені слова: б-ка (бібліотека), вид-во (видавництво).

10. Складні назви, що означають рівноправні поняття: навчально-виробничий,суспільно-трудовий, механіко-математичний, м ’ясо-вовняний, крохмало-патоковий.

11. Назви кольорів, якостей з додатковим відтінком: сіро-голубий, блакитно-рожевий, але

жовтогарячий (один колір).

■ Правопис слів іншомовного походження

Найважливішими правилами написання іншомовних слів є вживання букви та і, а також написання подвоєних букв.

Буква и пишеться

1 у загальних назвах після дев’яти букв, якими передаються приголосні звуки д,т, з, с,ж(дж), ч, ш, р\

2 перед буквами, якими передаються приголосні звуки: диплом, титан, фізика,

система, цистерна, речитатив, шифр, режим, брикет;

3) у власних географічних назвах після букв, якими позначаються шиплячі при­

голосні, і в словах з кінцевим буквосполученням -ида-ика: Вашингтон. Алжир,

Чикаго, Антарктида, Балтика, Африка;

4) у давно засвоєних власних географічних назвах: Рим, Єрусалим, Рига, Париж,Китай,

Пакистан

Буква і пишеться У загальних і власних назвах після букв, якими передаються звуки б, п, в,

м, ф, г, к,х, л, н перед буквами, якими позначаються будь-які звуки: бінокль, віза, гігант,

кімоно, ліфт, міміка, німфа, Нікополь, Бірма, Гімалаї.

Виняток становлять давно запозичені іншомовні загальні назви: бурмистр (але бургомістр), рис, кипарис,спирт, миля, імбир, мирт, башкир, калмик, кишлак та ін.

Буква і пишеться також після д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р перед буквами, якими передаються

голосні звуки: діадема, пріоритет, радіола,

Подвоєні букви, що позначають приголосні звуки, пишуться у власних назвах: Голландія,

Марокко, Торрічеллі, Абіссінія.

У загальних назвах подвоєння немає. Виняток становлять такі зягальні назви: нетто, панна, брутто, ванна, манна, пенні, тонна, вілла, мирра.

8. Слово - неподільна мовна одиниця, яка дає найменування предметам, діям і процесам, властивостям. Усі слова у мові за лексичним значенням поділ. на однозначні та багатозначні. Однозначні слова — це слова з одним лексичним значенням. Слова, що мають кілька лексичних значень, називаються багатозначними. Багатозначні слова мають пряме і переносне значення. Пряме значення слова — це його основне лексичне значення. Найчастіше пряме значення є первинним, тобто тим, що вперше стало назвою. Переносне значення слова — це його вторинне значення, яке виникло на основі прямого, наприклад: сімейне гніздо. Слово в прямому значенні — це звичайна, повсякденна назва чогось (предмета, дії, ознаки). Слово в переносному значенні — назва образна, перенесена з одних предметів і явищ на інші. Переносних значень у слові може бути кілька. Прямі і переносні значення слів розрізняються в контексті: крапля дощу - крапля надії; міцний матеріал - міцний сон. Розрiзняють такi типи переносних значень: метафору, метонiмiю  i синекдоху. Метафора це тип переносного вживання слова, що грунтується на  подiбностi  тих або iнших ознак. Найчастiше вiдбуваються метафоричнi перенесення  ознак, властивостей предметiв на iстоти i навпаки, на приклад: I земля, i вода, i повiтря — все поснуло. Метонiмiя— це перенесення назви з одного  класу  предметiв  або  назви  одного предмета на iнший, якi межують, перебувають  мiж  собою  в органiчному зв'язку. Може переноситися: назва примiщення — на людей у ньому:  Iнститут  святкує своє сторiччя. Синекдоха — це тип перенесення назви частини на  назву цiлого  i  навпаки. Синекдоха використовується як мовний художнiй засiб, але не так  часто, як метафора i метонiмiя

9. Багатозна́чність сло́ва — наявність у одного і того ж слова різних значень відповідно до різних контекстів, коли слово може переосмислюватись.

Багатозначність слова виникає у процесі розвитку мови.

Омоніми — це слова, однакові за звучанням і різні за значенням. Омоніми бувають лексичні і граматичні.

Лексичні омоніми, залежно від контексту, означають різні предмети чи поняття:  Ключ виймає: прийшов і двері одмикає — І ключ у небі лине й лине.

Граматичні омоніми — це слова, які виявляють омонімічність тільки в певних граматичних формах. З фабрики (родовий відмінок однини) — усі фабрики (називний відмінок множини).

Фонетичні омоніми, омофони — різні слова, що зберігають звучання при відмінності їх фонемного складу і, відповідно, графічного відтворення

Синоніми— це слова, близькі за значенням, але різні за звучанням…об’єднуються в синонімічні ряди. Кожний такий ряд починається зі стрижневого слова, або домінанти — найуживанішого серед інших. Це слово зазвичай стилістично нейтральне, основне, найменш емоційно забарвлене й таке, що найтонше та найповніше виражає значення всього ряду: мати, матір, матуся, матусенька, ненька, мамочка, мамуня, мамуля; Олександр, Сашко, Саньк; Наталя, Наталка, Тала, Таля, Ната, Тата; повідомити, возвістити, дати знати, інформувати, довести до відома.

Антоніми — це слова, що називають протилежні за змістом поняття.

Антонімами не бувають:

—   власні іменники: Микола, Олена, Львів, Україна та ін.;

—    іменники, що позначають конкретні предмети: стіл, вікно, рука, сталь, море, вино та ін.;

—  усі числівники: один, дев’ять, п’ятсот та ін.;

—  більшість займенників: я, він, цей тощо;

—  галузеві (мовознавчі, хімічні тощо) терміни, серед них і вузькоспеціальні: фонема, афікс, сполучник, роз­чин і т. ін.;

—   прикметники: голубий, зелений, червоний, мате­рин та ін.;

—  дієслова: копати, читати, майструвати тощо.

Антоніми належать до важливих і оригінальних ху­дожньо-зображувальних засобів мови. Антонімами формується антитеза.

10. Словниковий склад української мови об'єднує дві групи лексичних одиниць:

1) споконвічно українські (корінні українські) слова;

2) слова, запозичені з інших мов.

У складі споконвічної української лексики виокремлюють такі тематичні групи слів, успадковані з індоєвропейської мовної єдності: назви предметів і явищ довкілля, назви рослин, тварин, риб, птахів і комах; назви спорідненості й родинних зв'язків, назви житла та його частин, знарядь праці, продуктів харчування,назви дій і станів, назви органів і частин людського тіла, назви чисел.

У давньоруській мові з'являються слова, властиві лише українській мові, і називаються вони власне українськими, або специфічно українськими: штани, запаска, хустина, ремінець, свита, намисто, жнива, жниварка, молотарка, вареники, галушки, деруни, сніданок, чарівний, весняний.

Українська мова постійно перебувала у тісних контактах з іншими мовами, що зумовило запозичення численних слів. Наприклад, слова влада, ганьба чеського походження засвоєне українською мовою через польську. В українській мові чимало запозичень з російської. Це слова суспільно-політичної лексики (партієць, більшовик, комсомол, народовець); виробничої (завод, рудник, електропоїзд); офіційно-ділової (законопроект, указ); побутової (сарафан, самовар, гармоніст). В українському словниковому складі багато запозичень з польської мови. Це слова побутової лексики(повидло, жупан, келих); суспільно-політичного життя (герб, урядник); офіційно-ділового мовлення (скарга, вирок); військової справи (полковник, збруя, рота), а також слова зичити, квапитися, сподіватися, оминути, мешкати, пильнувати, обіцяти тощо.

В російській мові є такі українські слова: вареник, борщ, стерня, гопак, ярмо, жито, громада.

У білоруській – боротьба, журитися, забобони, крига, прикмета.

В польській – гречка, гарбуз, дурень, хата, жнива.

ЗА ЧАСТОТОЮ ВЖИВАННЯ ОДНІ СЛОВА СКЛАДАЮТЬ АКТИВНУ ЛЕКСИКУ, А ІНШІ –ПАСИВНУ. До активної належать слова, які повсякденно вживаються. До пасивної належать слова, які не належать до повсякденного мовного вжитку. Це застарілі слова..

11.Фразеологія - це розділ мовознавства, що вивчає фразеологічну систему мови.

Об'єктом вивчення фразеології як мовознавчої дисципліни є сукупність усіх фразеологічних одиниць (фразеологізмів) мови. Предметом фразеології є вивчення типологічних ознак фразеологізмів, дослідження природи і їх сутності, закономірностей функціонування.

Фразеологізмом (фразеологічною одиницею) називається "лексико-граматична єдність двох і більше компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення чи речення, яка, маючи цілісне значення, відтворюється у мовленні за традицією, автоматично" Наприклад: байдики бити (ледарювати); показати, де раки зимують (провчити, покарати); лебедина пісня (останній вияв таланту);

Переважна більшість фразеологізмів походить з усної народної творчості. Це передусім прислів'я, приказки, примовки на зразок: Аби вмів робити, навчишся жити; Набрид гірше гіркої редьки. З народними звичаями пов'язані фразеологізми типу замовляти зуби, дати гарбуза, виносити сміття з хати.

Чимало влучних висловів з мовлення людей різних спеціальностей стали фразеологізмами внаслідок образного переосмислення: грати першу скрипку, з іншої опери (з мовлення артистів); куди голка туди й нитка (з мовлення шевців); де тонко, там і рветься (з мовлення ткачів); на ловця і звір біжить (з мовлення мисливців) тощо.

Фразеологізмами стали вислови античних часів (ахіллесова п ята, альфа і омега, берегти як зіницю ока, авгієві стайні). До фразеологізмів належать також вислови з церковної літератури (випити чашу до дна, блудний син,).

12. Морфема - це найменша неподільна значуща частина слова, яка має певне значення. Морфема відрізняється від звука і складу тим, що має певне значення. За значенням і роллю в будові слова морфеми поділяються на кореневі й афіксальні(службові). Корінь - це основна морфема, що виражає загальне лексичне значення всіх споріднених (однокореневих) слів: весна, провесна, весняний, по-весняному, навесні,весніти - усі ці слова об’єднані спільним значенням кореня -весн- — віднесеності до пори року. Найчастіше корінь поєднується з афіксами. Корені, що вільно сполучаються з різними словотворчими афіксами і можуть вживатися без них, називаються вільними:берег, берег-овий, при-береж-ний. Корені,що не можуть себе виявляти самостійно, а лише в поєднанні із суфіксами і префіксами назив. звязаними: в-зу-ти, роз-зу-ти. Для виділення кореня в слові треба дібрати споріднені слова. Корінь завжди збігається з непохідною основою. До афіксальних морфем належать префікси, суфікси, закінчення, постфікс. Афікс – це службова морфема. За функціями афікси поділяються на формотворчі і словотворчі. Суфікс - це значуща частина слова, що стоїть відразу після кореня і служить для творення слів з новим значенням (ліс - лісник)або з новим відтінком у значенні (ліс - лісок). У слові може бути кілька префіксів(гоголівський, родичівський, лісникувати). Префікс - це значуща частина слова, що стоїть перед коренем і служить для творення слів.(правда-неправда) і форм слів (кращий-найкращий) У слові може бути кілька префіксів(перерозподіл – 3 префікси: -пере, -роз, -по Постфікс – службова морфема, розташована в слові після закінчення і виконує словотворчу і граматичну роль(-ся, -сь, -небудь, -будь, -то). Основа— це та частина слова без закінчення, яка виражає його лексичне значення. Закінчення - це змінна частина слова, яка утворює його форму і служить для вираження зв’язку слова у словосполученні і реченні. Закінчення виражає різні граматичні значення: рід, число, відмінок. Закінчення може бути нульовим, тобто не виражене звуками. Непохідна-це основа, що складається лише з кореня або з кореня і закінчення: степ, книг-а. Похідна – це основа, що складається з кореня і одного чи кількох словотворчих афіксів:столик, передвечір’я.

13. Словотвір  — розділ мовознавчої науки, що вивчає структуру слів і способи їх творення. Засоби творення слів Префіксальний спосіб — спосіб творення слів за допомогою словотворчих префіксів: заходити — ходити, перенавантаження — навантаження, прехороший — хороший, безвідповідально — відповідально. Суфіксальний спосіб — спосіб творення слів за допомогою словотворчих суфіксів: холодненький — холодний, дубок — дуб, вітерець — вітер.

Префіксально-суфіксальний спосіб — спосіб творення слів шляхом одночасного приєднання до твірної основи словотворчих префіксів і суфіксів: надбрівний — брова, безмежний — межа, затишок — тиша.

Безафіксний спосіб (відкидання значущих частин) — це спосіб творення слів шляхом укорочення твірного слова: відхід — відходити, закид — закидати, зелень — зелений. Морфолого-синтаксичний спосіб — це спосіб творення слів, при якому нове слово утворюється внаслідок переходу з однієї частини мови в іншу. Наприклад: операційна — (перехід прикметника в іменник), завідуючий (перехід дієприкметника в іменник), коло хати (перехід іменника в прийменник).

14. Граматика складається з двох розділів: морфології й синтаксису. Морфологія - розділ граматики, що вивчає граматичні властивості слова, зміну форм слів і пов'язаних із ними граматичних значень. До морфології належить і вчення про частини мови. Синтаксис - розділ граматики, який вивчає засоби і правила побудови висловлювань, тобто його предметом є речення. синтаксис - це граматика зв'язного мовлення. Поділ граматики на морфологію й синтаксис є умовним. Граматичне значення - узагальнене мовне значення, яке властиве рядам слів, словоформ, синтаксичних конструкцій і яке має в мові регулярне вираження. Так, слова весна, літо, парк, мають значення предметності; добрий, теплий, зелений - ознаки; Граматичні значення бувають трьох типів: дериваційні, реляційні й модальні. Дериваційні значення - це незмінні, постійні показники слова, що дають йому певну граматичну класифікацію. Так, значення роду іменників, виду дієслів, перехідності, зворотності є дериваційними. Реляційні значення є змінними. Вони видозмінюються від однієї словоформи до іншої. Реляційні значення використовуються мовою для зв'язку слів у реченні. До них належать значення роду прикметників, значення відмінків, значення особи. Модальні значення виражають відношення людини до висловленої думки і до об'єктивного світу - ствердження, заперечення, умовність, бажаність, запитання, волевиявлення. Граматичні значення виражаються різними засобами (суфіксами, префіксами, закінченнями тощо). Ці засоби об'єднуються на основі спільних характеристик у групи, які називаються способами. Для всіх мов світу граматичні способи зводяться до таких: 1) афіксація; 2) чергування; 3) наголос; 4) повтори; 5) словоскладення; 6) суплетивізм; 7) спосіб службових слів; 8) спосіб порядку слів; 9) спосіб інтонації. Граматична форма слова — це засіб вираження граматичного значення. Граматична категорія - система протиставлених одна одній однорідних граматичних величин. Граматичною категорією є категорія числа, бо вона об'єднує мовні одиниці на основі спільного значення "число". Всередині цього об'єднання протиставляються одиничність і множинність, і граматичні значення однини й множини формально виражаються за допомогою спеціальних закінчень. Пр.: ліс - ліси, весна - весни, озеро - озера, де граматичне значення однини виражене нульовим закінченням і закінченнями -а та -о, а граматичне значення множини - закінченнями -и та -а.

15. Іме́нник — самостійна частина мови, що має значення предметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка, відповідає на питання хто? або що?.

Морфологічні ознаки іменника

Більшість іменників української мови змінюється за числом, належать до одного з трьох родів і змінюються за відмінками. За відмінюванням іменники української мови поділяються на 4 відміни.

Число

Більшість українських іменників мають як однину так і множину: дівчина — дівчата, книга — книги, село - села.

Окрему групу іменників складають такі, що мають лише однину: Україна, щастя, гордість.

Іменники, які мають тільки: Карпати, штани, ножиці.

Рід. В українській мові всі іменники, що мають однину, належать до одного з чотирьох родів: чоловічого, жіночого, середнього або спільного.Рід іменника не змінюється на відміну від роду інших частин мови: прикметників, займенників, числівників.

Відмінок. В українській мові іменник має сім відмінків. Відмінювання іменників служить для встановлення функції іменника в реченні й здійснюється за допомогою зміни закінчень та прийменників. Відмінювання характерне також для інших флексичних мов, хоча кількість відмінків у різних мовах може бути різною.

Відміна. В українській мові всі іменники належать до однієї з чотирьох відмін — груп іменників із спільними правилами утворення відмінків.

Синтаксичні функції іменника

У реченні іменник може виконувати функції підмета, додатка, іменної частини присудка, неузгодженого означення та обставини.

Іменники-назви істот і неістот

Іменники, що відповідають на запитання хто?,.До назв істот належать іменники, що називають:

Решта іменників відповідає на запитання що?.До назв неістот також належать іменники, що називають:

Іменники власні і загальні назви

Загальний іменник — це назва, що є спільною для ряду однотипних істот, предметів, явищ, понять. Наприклад: хлопець, газета, критика, простір, час, добро, пароплав.

Власний іменник — це індивідуальна назва одного з ряду однотипних предметів чи одного існуючого.

Це прізвища, імена, по батькові людей, клички тварин, географічні та астрономічні назви, назви державних посад, установ, свят, книг, журналів тощо. Іменники, які є власними назвами характеризуються тим, що пишуться з великої літери, мають або тільки однину (Дунай, Львів), або тільки множину (Карпати, Черкаси).

16. І ВІДМІНА

До цієї відміни належать іменники жіночого, чоловічо­го і спільного роду, що в називному відмінку однини ма­ють закінчення -а, -я; хмара, мова, суша, рілля, надія, Ма­рія, Олекса, Ілля, староста, сирота, розбишака, бідолаха.

У межах 1-ї відміни виділяють три групи: тверду, м’я­ку і мішану.

До твердої групи належать іменники з основою на твер­дий приголосний (крім шиплячих): борозна, кобза, пора­да, химера, пара, копа, сваха, панна, Ольга, Микита, Людо-та, вереда, плакса, каліка, зануда, нечупара.

До м’якої групи належать іменники з основою на м’я­кий приголосний: скриня, кав’ярня, зброя, дзвіниця, грибниця, богиня, красуня, господиня, молодиця, Марія, Вікторія, піво­нія, змія, шия, Ілля, суддя, кровопивця, братовбивця

До мішаної групи належать іменники з основою на ши­плячий приголосний: огорожа, калюжа, пожежа, сторожа, круча, онуча, свіча, тиша, миша, воша, груша, туша, калоша, товща, паща, теща, вельможа, листоноша,

II ВІДМІНА

До цієї відміни належать:

а)   іменники чоловічого роду без закінчення (з основою на приголосний) і з закінченням -о в називному відмінку однини: рік, голуб, поріг, в’яз, коровай, зброяр, красень,

б)    іменники середнього роду з закінченнями -о, -є, -я в називному відмінку однини (крім тих, у яких при відміню­ванні з’являються суфікси -ат-, -ят-, -єн-): плече, водоймище, пекло, чорнило, лігво, лукавство, дівчатко,