34. Складнопідрядні речення

Для класифікації складнопідрядних речень застосову­ють структурно-семантичний принцип.

При структурно-семантичній класифікації до уваги бе­руть структуру складнопідрядного речення і синтаксичне значення його частин. Складнопідрядне речення складається з частин, що ви­конують різні функції по відношенню одна до одної. Час­тина складнопідрядного речення, яка вимагає пояснення від інших частин, називається головною. Частина складнопідрядного речення, яка підпорядкована головній частині, пояснює її, залежить від неї, називається п і д рядною. Головна частина є граматично незалежною, але вона за допомогою змісту, лексичних засобів, сполуч­ників і сполучних слів підпорядковує собі підрядні частини складного речення.Підрядна частина може пояснювати або всю головну в цілому, або один якийсь член головної частини. Підрядні сполучники є основним засобом поєднання підрядної частини з головною. Це сполучники причинові, часові, умовні, мети, порівняльні, допустові. Сполучники підрядності з’єднують підрядну частину з головною, допомагають підпорядковувати одну частину речення іншій, але членами речення не виступають. З’єднувати частини складного речення і підпорядковувати їх одна одній можуть не лише сполучники, а й віднос­ні займенники в усіх відмінках (хто, що, який, котрий) та займенникові прислівники (де, куди, звідки та ін.). Оскіль­ки відносні займенники і займенникові прислівники є пов­нозначними і самостійними словами, то вони не тільки з’єд­нують і підпорядковують підрядну частину головній, а й виступають членами речення. Такі відносні займенники і займенникові прислівники називаються сполучними сло­вами. Сполучникам і сполучним словам, що знаходяться в під­рядній частині, можуть відповідати в головній відносні зай­менники або займенникові прислівники. їх називають спів­відносними словами. Вони разом із сполучниками і сполучними словами утворюють у складному реченні сполучни­кові пари: такий — який, тоді — коли, там — де, такий — як, той — який та ін. Наприклад: А от Джаміля Сула не така, якою мала бути невістка. Ці співвідносні слова вказують, що при головній части­ні г підрядна. Вони завжди виступають членом речення головної частини.

35.Багатокомпонентні складні речення . Багатокомпонентні складносурядні та безсполучникові речення. Багатокомпонентні складнопідрядні речення з однорідною і неоднорідною супідрядністю та послідовною підрядністю. Багатокомпонентні складні речення змішаного типу.

Складними багатокомпонентними (ускладненими) вважаються речення, що складаються з трьох і більше предикативних частин. Ними можуть бути складносурядні, складнопідрядні, безсполучникові та комбіновані (з різними типами зв'язку) конструкції. Речення з різними типами зв'язку в мовознавчій літературі ще називають складними синтаксичними конструкціями.

Ознаки багатокомпонентних складних речень:

а) наявність трьох і більше предикативних частин;

б) наявність у їхньому складі мінімум двох сполучників (для сполучникових речень);

в) специфіка порядку розміщення частин для різних типів.

I. Предикативні частини багатокомпонентних складносурядних речень поєднуються в одне ціле сурядними сполучниками єднальними та розділовими: / щось відмирає, і час заколисує рани, і все ж таки щось не вмира (Б. Олійник); Ми збирали з сином жолуді дубові, і про день майбутній я казав синкові, і пливли багрові хмари в вишині і співала осінь весняні пісні (М. Рильський); То вітрець дихне по ниві, то коник в житі засюрчить, то радісно бджола з добутком, злетівши з квітки, задзижчить (Л. Глібов).

Складносурядні речення, предикативні частини яких поєднуються протиставними сполучниками, належать до речень закритої структури, тобто вони лише двочленні. Проте протиставні сполучники можуть входити до складу багаточленного складносурядного речення, в якому є й інші сполучники: Ти глянула поглядом владним, безжалісна музо, і серце моє затремтіло, і пісня моя залунала, а ти, моя владарко горда, втішалася піснею бранки, і очі твої променіли вогнем переможним, і вабив мене той огонь, і про все заставляв забувати (Леся Українка).

II. У багаточленних складнопідрядних реченнях об'єднується кілька підрядних частин.

Серед них розрізняють такі типи:

1) конструкції з супідрядністю;

2) конструкції з послідовною підрядністю;

3) конструкції з послідовною підрядністю і супідрядністю.

1. Конструкції з супідрядністю. Супідрядність - це вид підпорядкування, коли підрядні частини (дві й більше) безпосередньо залежать від тієї самої головної частини. Супідрядність буває однорідна й неоднорідна.Однорідною супідрядністю називається такий вид підпорядкування, коли кілька підрядних частин одного типу пояснюють головну частину чи якийсь її член. Отже, такі підрядні частини завжди виконують однакову синтаксичну функцію і є однорідними: Розкажи, як за горою сонечко сідає, яку Дніпра веселочка воду позичає (Т. Шевченко); Молися Богу за Вкраїну, молися, сину мій! Щоб підняв її з руїни, щоб дав він волю їй! Щоб сонце правди і свободи над нею сяло день і ніч; щоб всякі свари і незгоди повік втікли від неїпріч!.. (С. Бердяєв).Підрядні частини в однорідних супідрядних реченнях зазвичай приєднуються до головної частини за допомоги однакових сполучників, що повторюються, як у наведених вище реченнях. Однак зустрічається вживання й різних сполучників, але підрядні частини відповідатимуть на однакові питання й пояснюватимуть головну частину чи її член в одному плані, в одному відношенні.Сурядний зв'язок між однорідними супідрядними реченнями нерідко виявляється в тому, що поряд зі сполучником підрядності вживається сполучник сурядності: Забула, мабуть, доля злая, відкіль наш рід і що за птиці ми (Л. Глібов).Неоднорідною супідрядністю називається такий вид підпорядкування, коли кілька підрядних частин різних типів стосуються або одного якогось члена головної частини, даючи йому різнопланову характеристику, або різних його членів. Пояснюючи один і той самий член головної частини, неоднорідні супідрядні відповідають на різні питання: Коли Черниш підходив до поста, його увагу привернув кремезний, плечистий сержант, який саме розмовляв про щось з прикордонниками (О. Гончар); Він не міг уявити, що це дійсно так, бо не знав цього (Н. Рибак). Неоднорідна супідрядність, за якої підрядні частини пояснюють різні члени головної частини, називається різночленною:Неоднорідна супідрядність може бути й одночленною - тоді, коли дві й більше підрядних частин пояснюють те ж саме слово головної або й усю головну частину, відповідаючи на різні питання: Донеччино моя... Ти з піснею мене, коли гули гармати, послала, щоб тебе прославив я в піснях (В. Сосюра).

36. Пряма мова — це спосіб передачі чужої мови, при якому мовець або автор тексту повністю зберігає її лексичні, синтаксичні та стилістичні особливості, тобто відтворює її дослівно. Конструкції з прямою мовою складаються з двох компонентів: чужої мови як змістового ядра та слів автора, які її вводять, коментують. Цей коментар може включати в себе вказівку на сам факт мовлення, на особу мовця та обставини мовлення. Пряма мова при цьому становить окреме закінчене речення або кілька речень. Непряма мова — це спосіб передачі чужої мови, при якому відтворюється лише її зміст, без збереження лексичних, синтаксичних та стилістичних особливостей. Непряма мова зі словами, які її вводять, становить одне складнопідрядне речення і виступає в ньому підрядною частиною щодо слів автора.

Для виділення прямої мови вживаються лапки або тире. 1. Коли пряма мова починається з абзацу, то перед початком її ставиться тире, а в кінці, як звичайно, крапку, знак питання, знак оклику або три крапки — залежно від характеру речення: 2. Коли пряма мову йде в рядок, без абзацу, то перед початком її ставимо відкриті лапки, а в кінці — закриті лапки й відповідний до характеру речення розділовий знак. 3. Речення, що вказує, кому належить пряма мова («слова автора»), може: а) Стояти перед прямою мовою; тоді після нього ставиться двокрапка: б) Стояти після прямої мови; у цьому випадку після прямої мови ставиться знак оклику або знак питання, або крапки — залежно від характеру речення. Після відповідного розділового знака перед словами автора ставиться тире. Коли в кінці прямої мови за характером речення повинна бути крапка, замість неї ставиться кома. Коли пряма мова подається в лапках, після неї також ставиться тире. в) Розривати пряму мову; тоді лапки ставляться тільки перед початком та в кінці прямої мови й застосовуються такі правила: 1) Коли на місці розриву не повинно бути ніякого знака або мала бути кома, крапка з комою, двокрапка, тире, то перед словами автора й після них ставиться кома й тире, а пряма мова продовжується з малої літери: 2) Коли на місці розриву мала бути крапка, то перед словами автора ставиться кома й тире, а після них — крапка й тире, причому пряма мова продовжується з великої літери. 3) Коли на місці розриву мав бути знак питання або оклику, то перед словами автора зберігається цей знак і додається тире, а після слів автора ставиться крапка й тире, причому пряма мова продовжується з великої літери. 4) Коли на місці розриву мали бути крапки, то вони залишаються перед тире. Пряма мова продовжується або з великої, або з малої літери, залежно від того, яка літера була б після крапок при відсутності розриву. Після слів автора в першому випадку ставиться крапка й тире, а в другому — кома й тире: 5) Коли одна частина слів автора відноситься до першої частини прямої мови (що стоїть до розриву), а друга — другої, то після слів автора ставиться двокрапка й тире, причому пряма мова продовжується з великої літери. Діалоги й полілоги можуть подаватися без абзаців; це буває здебільшого тоді, коли їх хтось переказує. У такому разі лише перша репліка подається з абзацу й перед нею ставиться тире, а далі репліки наводяться в лапках; після них перед мовою автора ставиться тире, а перед ними після мови автора — двокрапка. 4. Коли кілька реплік прямої мови йдуть у рядок, без вказівки, кому вони належать, то кожна з них береться в лапки, а між репліками ставиться тире. Перед кожною реплікою (в тому числі й перед першою) можна також ставити тире, тоді кожну парну репліку слід брати в лапки.

Під час заміни прямої мови на непряму змінюються окремі граматичні форми слів, зокрема замість займенників і дієслів 1-ї і 2-ї особи прямої мови вживається відповідно форма 3-ї особи. Перетворюючи пряму мову на непряму, необхідно звернути увагу не лише на зміну займенникових форм, а й на певну перебудову синтаксичної конструкції загалом, на зміну в певних випадках порядку слів. Під час заміни прямої мови на непряму випускаються звертання, вставні слова, вигуки, частки, що надають мові емоційного забарвлення. Якщо пряма мова є питальним реченням з питальним словом або без нього, то під час перетворення її в непряму вона стає підрядною частиною, яка поєднується за допомоги відносних займенників чи прислівників, що виконували роль питальних слів. Якщо не було питального слова, то вставляється потрібне сполучне слово.