"Берлінська стіна"

Гострі прояви "холодної війни" спостерігалися не тільки в Азії, Америці, але й, звісно ж, у Європі. Епіцентром протистояння НАТО й ОВД був кордон між НДР і ФРН. Особливий статус мав Західний Берлін, який перетворився фактично на "фронтове місто", оточене територією НДР. Кордон між Західним і Східним Берліном був достатньо прозорим, і тисяча східних німців знаходили можливість переїхати до Західного Берліна, а потім до ФРН. Масовий перехід на Захід міг завдати значної шкоди економіці НДР.

За цих умов радянське керівництво прийняло рішення спорудити стіну між Східним і Західним Берліном. Стіна, досить складна в інженерному відношенні споруда, була зведена за одну ніч з 12 на 13 серпня 1961 р. військовими будівельниками з СРСР і робочими бригадами НДР. Висота цієї бетонної споруди становила 4 метри, довжина 46 км (плюс довжина кордону навколо Західного Берліна 115 км). Стіна мала 25 контрольно-пропускних пунктів, які надійно охоронялися. Тим самим можливість несанкціонованого перетинання кордону виключалася.

Реакція США на цю акцію виявилася надзвичайно різкою. Американське командування розпочало перекидання додаткових військових підрозділів на територію ФРН і Західного Берліна. 27 жовтня американські танки було підтягнуто до контрольно-пропускного пункту на Фрідрих- штрассе, навпроти них на відстані 200 метрів зупинилися радянські танки. Цілу добу тривало жорстке протистояння, ревіння моторів бойових машин не змовкало ні на хвилину. Проте радянські й американські керівники зуміли виробити умови поступки, військам було віддано наказ відійти від кордону. Напруга в місті зберігалася до 3 серпня 1971 р., коли було укладено чотирьохсторонню угоду по Західному Берлі¬ну. Загалом же "Берлінська стіна" простояла більше 28 років до листопада 1989 р., коли була зруйнована народами обох німецьких держав, які прагнули об'єднання.

Становлення Руху неприєднання

У 50-60-ті роки на міжнародній арені з'являється багато нових держав Азії й Африки, що великими зусиллями здобули звільнення від колоніальної залежності. Їх об’єднувало прагнення рівноправного співробітництва держав, визнання їхніх законних прав та інтересів, виключення з міжнародних відносин проявів диктату панування, претензій на гегемонію. У боротьбі за свої права вони вирішили створити об'єднання держав, яке не приєдналося до військових блоків. Перша конференція країн неприєднання проходила в столиці Югославії Белград з 1 по 6 вересня 1961 року. У ній взяли участь 25 держав. "Батьками-засновниками" Руху неприєднання стали лідери п'яти держав: Дж. Неру (Індія), І. Броз Тіто (Югославія), Г. Л. Насер (Єгипет), А. Сукарно (Індонезія) і К. Нкрума (Гана). Ідейною основою Руху були принципи "Панга сила". Фактично Рух виступив третьою силою в протистоянні двох найбільших військово-політичних блоків. Він засвідчив, що існують не тільки конфлікт "Схід—Захід", а й глибокі протиріччя між індустріальною Північчю й аграрним Півднем.

У перший період існування Рух неприєднання був ближче до радянського блоку, але поступово він став провадити політику "рівновіддаленості від блоків", зосередившись на проблемах країн, що розвиваються.

До цього Руху входить більше 100 держав усіх континентів. Це країни з найрізноманітнішими режимами, але оскільки рішення в ньому мають рекомендаційний характер і приймаються на основі загальної згоди, на конференціях Руху вдається уникати конфліктів і гострих розбіжностей.

Форуми Руху неприєднання виступали на підтримку народів, що боролися за незалежність, у тому числі на захист прав народу Палестини, на підтримку в'єтнамського народу в його боротьбі проти американської агресії, проти режиму апартеїду на Півдні Африки й політики ПАР щодо Анголи іі Мозамбіку, за припинення радянської інтервенції в Афганістані та з інших гострих проблем міжнародного життя. Велику увагу Рух приділяв перебудові міжнародних економічних відносин на користь країн, що розвиваються, завжди підтримував будь-які ініціативи роззброювання. Він і сьогодні залишається впливовою силою сучасності.