1. Самосвідомість як об'єкт психодіагностики.

Самосвідомість - це відображення себе у своїй свідомості, знання про себе, переживання своєї індивідуальної неповторності. У психологічній літературі її розглядають як особливий феномен особистості, одну з «вищих» психічних функцій (за визначенням Л.С. Виготського), які є психологічними.

За допомогою самосвідомості людина усвідомлює свою належність до людського роду, до певних соціальних груп, а також усвідомлює свої індивідуально-неповторні особливості, риси характеру й інтереси. Завдяки цьому феномену людина здатна відокремити себе від біологічної й соціальної програми поведінки, які характеризують її як об'єкт біосоціальних відносин. У її розвитку проявляється турбота людини про своє особистісне зростання.

Я-концепція є продуктом самосвідомості. «Я-концепція» - «важливий фактор детермінації поведінки людини, таке внутріособистісне утворення, що багато в чому визначає напрямок її діяльностей, поведінку в ситуаціях вибору, контакти з людьми». Вона також «сприяє досягненню внутрішньої узгодженості особистості, визначає інтерпретацію досвіду і є джерелом очікувань». Я-концепція визначає цінність професійного становлення. З її допомогою людина здатна визначити відповідність свого «я» вимогам, які пред'являє обрана професія.

У багатьох психологічних теоріях Я-концепція є одним з основних понять. Однак дотепер не існує її універсального визначення. Багатьма авторами Я-концепція визначається як «сукупність всіх уявлень індивіда про себе, сполучена з їхньою оцінкою». Описову складову Я-концепції називають образом «Я», а відносно аспекту, пов'язаного з відношенням до себе, поки не існує міцної термінологічної традиції. Як відзначає С.Р. Пантилєєв, багато невирішених проблем у сфері вивчення самоставлення «пов'язані з недостатньою теоретичною розробленістю цієї проблеми, з відсутністю адекватної й продуктивної концептуалізації цього поняття».

У психологічній літературі самоставлення визначається як феноменологічно представлене вираження змісту «Я» для суб'єкта. Воно має дві підсистеми - систему самооцінок і систему емоційно-ціннісних відносин. К.Роджерс також розділяє загальне ставлення до себе на самооцінку й самоставлення. Самоставлення на основі оцінки являє собою самоповагу, почуття компетентності або почуття ефективності. Цей компонент залежить від успіхів або невдач, тобто, ефективності досягнення мети. Самоставлення як емоції являє собою симпатію, почуття власної гідності, цінності, самоприйняття. Воно в меншому ступені залежить від успіхів і невдач людини, у своїй основі визначається змістоутворюючими мотивами. Це пояснює феномен, коли людина з низькою самооцінкою добре до себе ставиться й навпаки.

Самооцінку можна розглядати і як найбільш поверхневе самоставлення, загальне, позитивне або негативне ставлення до себе. Джерелом оцінних значень є соціокультурне оточення людини, соціальні реакції на якісь його прояви, самоспостереження. У її основі можуть лежати: власні судження індивіда про себе; інтерпретації суджень інших людей; індивідуальні ідеали або культурно задані стандарти. Самооцінка впливає на взаємини людини з навколишніми, його ставлення до успіхів і невдач, на ефективність діяльності людини.

Позитивна самооцінка полягає в прийнятті людиною самої себе. У людини з такою самооцінкою стійке позитивне самопочуття, думки навколишніх для нього не мають абсолютного вирішального значення, що дає йому спокійно сприймати критику на свою адресу. Результати великої кількості досліджень говорять про те, що людина, що володіє високою самооцінкою, позитивним ставленням до себе, здатна впливати на Я-концепцію іншої людини. Вона вірить у свої сили, здібності, енергію, самостійність, високо оцінює свої можливості контролю власного життя й розуміння самої себе (самоповага); схвалює, довіряє собі (аутосимпатія); виявляє цікавість до власних думок і почуттів, упевнена, що вона цікава для інших (самоінтерес); очікує позитивного ставлення до себе навколишніх.

Ознаками низької самооцінки є: неприйняття себе, самозаперечення, негативне ставлення до своєї особистості, негативне сприйняття навколишніх, часті коливання настрою, гостра реакція на критику. Низька самооцінка проявляється в підвищеній тривожності, ранимості, зниженні ініціативи, страху саморозкриття. Це впливає на спілкування з іншими людьми й результати діяльності, багато проблем здаються нерозв'язними, і їхнє рішення переноситься в область уяви.

Головна функція самоставлення - це сигналізація про ступінь благополуччя життя людини, його стосунків зі світом. У сучасному суспільстві ставлення багатьох людей до самих себе можна охарактеризувати як «ринкову орієнтацію», за визначенням Е.Фромма. Такі люди відчувають себе річчю, почуття самості випливають із їхньої соціально-економічної ролі, що виконує якусь функцію в соціальній системі. При цьому самооцінка залежить від ступеня успіху, удачливості, а життєвим завданням є «витяг вигоди із самих себе». Людські якості (доброта, дружелюбність, тощо) перетворюються в те, що можна продати, «у коштовні атрибути «особистісного набору, що сприяють одержанню більше високої ціни на ринку особистостей» Відчужена особистість, описана Е.Фроммом, позбавлена почуття власної гідності, втратила почуття самості, перестала відчувати себе неповторною істотою. Втрата переживання тотожності веде до придбання вторинного почуття самості за рахунок схвалення навколишніх.

Ставлення людини до себе може бути об'єктним («Я» - як об'єкт) і суб'єктним («Я» як суб'єкт). Показники об'єктного само ставлення - це позиція зовнішнього спостерігача, інструментальний підхід до себе («Я» як засіб досягнення деякої мети); «Я» позбавлене самоцінності, самонеприйняття; «маніпуляція собою, установка на самокорекцію й підвищений самоконтроль»; мета соціальної адаптації й самоствердження або прагнення «узяти гору» над іншими; компенсаторно-захисний характер дій, в основі яких відчуття індивідом власної неповноцінності. Суб'єктне самоставлення характеризується наступними рисами: когнітивні процеси відбувається з позиції внутрішнього спостерігача; розуміння замінює пояснення своїх учинків; пошук неповторних особистісних граней у собі; самоприйняття й прагнення «бути самим собою»; розмаїтість способів дії, самовираження, самореалізації.