105. Деонтологія вчителя правознавства.

Майбутній вчитель правознавства повинен глибоко опанувати та усвідомити основи правового законодавства та акти правозастосування, вміти їх роз’яснювати і тлумачити; його професійна діяльність зобов’язує мати глибокі знання з педагогіки, знати норми моралі, релігії, звичаїв, традицій суспільства.

Майбутній фахівець має бути готовим до участі у правовому вихованні молоді, тому обов’язок студентів історичного факультету – майбутніх учителів правознавства – оволодіти методами, формами і засобами педагогічного впливу на особистість учня, методами самовдосконалення, навичками використання комп’ютерних технологій.

Основними критеріями оцінки особистості майбутнього вчителя правознавства як суб’єкта правової соціалізації та навчально-виховного процесу є наступні характеристики та показники:

• рівень правових знань особистості (фахові правові знання, теоретичні правові знання як суб’єктів правовідносин);

• рівень розвитку ситуативного правового мислення (наявність інтелектуальної правової інтуїції, нестандартність підходу до правових проблем);

• розвиток професійного правового мислення, що має практичну фахову спрямованість вчителів правознавства;

• стиль інформаційних контактів (комунікативність, швидкість орієнтації, здатність до використання знань з різних галузей);

• соціально-психологічні характеристики (здатність регулювати психічним та емоційно-вольовим станом особистості, здатність до об’єктивних оцінок, відповідальність за прийняті правові рішення);

• особистісні характеристики (цілеспрямованість, особистісний фаховий авторитет, самостійність у прийнятті правових рішень, здатність до ефективної педагогічної праці вчителя правознавства);

• вміння використовувати сучасні інноваційні педтехнології в навчально-виховному процесі і поза ним.

Фундаментом фахового зростання майбутнього вчителя правознавства є правова самоосвіта, яка здійснюється на основі цілеспрямованої формуючої пізнавально-професійної потреби особистості фахівця у постійному поповненні та оновленні юридичних знань, умінь та навичок за допомогою різноманітних джерел, сучасних комп’ютерно-інформаційних технологій.

Вчитель повинен виховувати правосвідомость учнів, орієнтовану на гуманістичні, загальнолюдські цінності та ідеали. До них відносяться вищі морально-духовні, правові почуття: якості, справедливості, законності, любові до істини, свободи і правової відповідальності, непримиренності до зла і насилля, повага до людини, гідності, обов’язку, совісті.

Викладачі правознавства здійснюють правопросвітницьку роботу, виходячи з необхідності дотримання студентами правових обов’язків – важливої умови попередження правопорушень, шкідливих звичок, соціальної пасивності, переконань, що норми поведінки людини випливають із моральних, етичних, політичних, культурних нормативів суспільства. Йде процес ознайомлення з більш абстрактними поняттями прав людини, що передбачають розуміння філософських, політичних та юридичних концепцій.

Професійна правова культура вчителя, на відміну від більш вузьких юридичних професій, має носити універсальний характер, тобто вчитель повинен досягти достатнього рівня знань з максимально широкого кола питань, усвідомлювати ключові аспекти механізму правового регулювання, своєю активною поведінкою впливати на формування особистості учнів.

Виконання цих завдань виходить за межі суто професійної культури і наближається до теоретичного рівня.

Змістовна характеристика правової культури передбачає ідеологічні правові уявлення (які формуються на підставі певного рівня правової освіти), позитивні правові почуття та правомірну діяльність особистості.

Професійна правова свідомість вчителя правознавства включає в себе достатній рівень юридичних знань з максимально широкого кола питань різних галузей права, усвідомлення ключових аспектів механізмів правового регулювання у відповідних правовідносинах, формування установки на соціально-активну політико-правову поведінку, професійні вміння трансформувати свої знання в освітянський простір, вміння своєю легітимно правовою поведінкою впливати на формування особистості вихованців, бути їх духовним наставником. Професійна правова свідомість майбутнього вчителя правознавства можна розглядати як вияв свого Я у правоосвітній фаховій діяльності, готовність до самореалізації особистості педагога, рівень сформованості юридичної фахової компетентності особистості у педагогічній діяльності.

Педагогіка, як відомо, - це наука про виховання й навчання підростаючого покоління. Однак у юридичній практиці педагогіка більшою мірою стосується процесу виховання як динамічного складного явища, що здійснюється на основі цілеспрямованого й організованого формування громадянина незалежної держави. Тобто йдеться про виховання громадян, які перебувають у правовому полі. Правове виховання здійснюють передусім правники. Деонтологія (від грецького „деонтос” - обов’язок і "логос" – вчення) – це: а) етична наука, яка вивчає проблеми обов’язку людини, б) вчення про моральні, професійні та юридичні обов’язки та правила поведінки спеціалістів по відношенню до людини, яка знаходиться у сфері виробничих і соціальних стосунків цих спеціа­лістів. Поняття „деонтологія” застосовується до будь-якої сфери професійної діяльності людини: медичної, юридичної, інженерної, управлінської і, звичайно до педагогічної. Деонтологія науково обґрунтовує необхідність свідомого підпорядкування особистих інтересів потребам суспільства в гармонійному поєднанні осо­бистого і суспільного, визначає форми професійної моралі, виконання громадянського обов’язку в конкретній галузі суспільних: життя і діяльності.

Педагогічна деонтологія-наука про професійну поведінку педагогічного працівника, про його обов’язок. Змістом педагогічної деонтології е система моральне етичних норм і принципів, необхідних педагогові для виконання своїх професій­них обов’язків.

Ключовими етичними категоріями педагогічної деонтології є: обов’язок, відповідальність, справедливість, честь і гідність, гуманність, демократичність, повага, співчуття.