68.Порядок укладання трудового договору. Випробування при прийнятті на роботу.

Переважна більшість громадян влаштовуються на роботу, укладаючи трудовий договір.

Як юридичний факт договір належить до числа правомірних дій, які спрямовуються його учасниками на виникнення, змінення або припинення правових відносин. Будь-який договір є угодою не менш як між двома сторонами. В той же час деякі договори можуть бути багатосторонніми угодами.

Відповідно до статті 21 КЗпП України: трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Трудовий договір впливає на динаміку трудових відносин, породжуючи їх, змінюючи чи припиняючи.

За допомогою погодженого з власником або уповноваженим ним органом волевиявлення і самозобов'язання працівника абстрактні права і обов'язки, що випливають з права на працю, перетворюються у конкретні права і обов'язки з трудових відносин між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом чи фізичною особою.

Однією із сторін трудового договору є працівник. Другою стороною трудового договору за змістом ст. 21 КЗпП є власник або уповноважений ним орган чи фізична особа.

Сукупність умов, які визначають взаємні права і обов'язки сторін, становлять зміст трудового договору (кожна сторона трудового договору має свої суб'єктивні права і обов'язки, встановлені трудовим договором і трудовим законодавством). Такі умови можуть визначатись законодавчими або іншими нормативними актами.

Умови трудового договору можуть бути обов'язковими, (їх ще називають необхідними, істотними) і факультативними (додатковими).

Обов'язковими (необхідними) умовами вважаються такі, без яких трудовий договір не може бути визнано укладеним, вони обов’язкові для будь-якого трудового договору. До них слід віднести:

• взаємне волевиявлення сторін про прийняття — влаштування працівника на роботу,

• умова про місце роботи,

• визначення трудової функції працівника (професія, спеціальність, кваліфікація, посада),

• встановлення моменту початку виконання роботи, тощо.

Трудовий договір вважається укладеним тільки після досягнення згоди за всіма вказаним умовам. Примушення до праці в будь-якій формі не допускається. Добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Угода про прийняття — влаштування на роботу є проявом вольового характеру трудового договору.

Факультативні умови є додатковими, їх відсутність не свідчить про неповний зміст трудового договору, вони лише доповнюють його. Але коли сторони побажали їх встановити і включили в трудовий договір, вони є обов'язковими для сторін за умови, що вони не суперечать законодавству і нормативним угодам. Невиконання факультативних умов може призвести до трудового спору та їх захисту з боку держави. До додаткових умов слід віднести:

• угоду про надання житлової площі;

• забезпечення дитини працівника місцем в дошкільному закладі, що є на підприємстві;

• встановлення випробувального строку при прийомі на роботу;

• строк дії трудового договору тощо.

Ст.9 КЗпП зазначає: умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

У законодавстві про працю розрізняють загальну правову модель трудового договору і її модифікації в залежності від терміну, особливостей характеру роботи, що виконується, кількості трудових функцій, що виконуються, порядку виникнення трудових правовідносин та ін.

Ст. 23 КЗпП передбачає види трудового договору в залежності від терміну.Трудовий договір може бути:

1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;

2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;

3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

За кількістю трудових функцій:

• договір про основну роботу;

• договір про роботу за сумісництвом;

• договір про суміщення професій чи посад;

Основна робота — це місце трудової діяльності працівника на підприємстві, в установі чи організації де зберігається його трудова книжка.

Похідна робота, тобто та, яка виконується окрім основної роботи, включає роботу за сумісництвом та суміщення професій чи посад.

За формою трудові договори поділяються на договори, укладені в усній або письмовій формі.

За видами трудові договори можуть поділятися на:

• колективні трудовий договір;

• індивідуальний трудовий договір;

• контракт.