6. Суб’єкти правовідносин та їх правосуб’єктність.

Суб’єкти правовідносин – це учасники правових відносин, які мають суб’єктивні права та здатні виконувати юридичні обов’язки.

Види суб’єктів правовідносин:

1) фізичні особи – це індивідуальні суб’єкти правовідносин, а саме:

• громадяни, тобто особи, що мають громадянство конкретної держави;

• іноземні громадяни;

• особи без громадянства (апатриди);

• особи, котрі мають подвійне громадянство (біпатриди).

Спеціальним індивідуальним суб’єктом є посадові особи-пред­ставники влади, службовці, що мають особливий статус, визначений законом;

2) колективні суб’єкти:

• державні органи;

• підприємства, установи й організації;

• органи місцевого самоврядування;

• об’єднання громадян (політичні партії та громадські організації).

Усі названі колективні суб’єкти є юридичними особами, тобто організаціями, що мають відокремлене майно, печатку, особистий рахунок і статут, зареєстровані в державних органах, можуть своїми діями набувати майнових і особистих немайнових прав, виконувати юридичні обов’язки, бути позивачем та відповідачем у суді та нести за свої вчинки юридичну відповідальність;

3) нація чи народ як суб’єкти правовідносин з приводу реалізації народного чи національного суверенітету;

4) держава як суб’єкт міжнародно-правових (укладення до­говорів), конституційно-правових (нагородження громадянина держав­ною нагородою), цивільно-правових (надає державну позику, при­ймає спадщину на користь держави) та інших відносин.

Усі суб’єкти правових відносин мають володіти особливою юри­дичною властивістю – правосуб’єктністю, тобто можливістю мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки, здатністю своїми діями ре­алізовувати та набувати нових суб’єктивний прав та обов’язків, а також можливістю особисто нести юридичну відповідальність за свої дії.

Правосуб’єктність – це юридична категорія з такими складовими елементами:

• правоздатність – це передбачена нормами права здатність суб’єкта мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Правоздатність настає:

• для фізичних осіб – з моменту народження;

• для юридичних осіб – з моменту реєстрації.

Правоздатність припиняється:

• для фізичних осіб – з моменту смерті;

• для юридичних осіб – з моменту ліквідації;

• дієздатність – це передбачена нормами права здатність суб’єкта своїми діями самостійно здійснювати та набувати нових суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.

Дієздатність, на відміну від правоздатності, залежить від віку, фізич­ного стану тощо.

Правоздатність і дієздатність фізичної особи у більшості галузей права збігаються в часі.

Водночас, існує певна градація ступенів дієздатності:

- повна – з 18 років;

• неповна – з 14-18 років, законодавчо передбачає можливість оголосити особу, що досягла 16 років, повністю дієздатною, якщо вона одружилася, працює за трудовим договором або здійснює підприємницьку діяльність;

• часткова – до 14 років, переважно дії за особу чинять батьки чи опікуни (окрім, наприклад, дрібних покупок).

Обмеження дієздатності або визнання особи недієздатною – може бути застосовано за рішенням суду;

• деліктоздатність – це передбачена нормами права здатність суб’єкта нести відповідальність за свої дії. Наприклад, кримінальна відповідальність застосовується до осіб, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років, а в деяких випадках із 14 років.