
- •1.Систематизація нормативно-правових актів, їх мета та види.
- •2. Загальна характеристика державних органів влади.
- •3. Конституційно-правовий статус Президента України, його функції, повноваження та підстави припинення повноважень.
- •4.Поняття та способи захисту цивільних прав та інтересів.
- •5.Поняття і зміст правотворчості. Законодавчий процес.
- •6. Суб’єкти правовідносин та їх правосуб’єктність.
- •7. Поняття та види соціальних норм. Місце права в системі соціальних норм.
- •8.Система права: поняття, основні риси, елементи. Характеристика основних галузей права.
- •9. Систематизація нормативно-правових актів.
- •10. Поняття, ознаки, передумови виникнення та соціальна сутність держави.
- •11. Норма права: поняття, структура та види.
- •12. Поняття, ознаки і види юридичної відповідальності.
- •13.Механізми та гарантії захисту прав та свобод людини і громадянина.
- •14. Поняття, принципи та система органів місцевого самоврядування.
- •15. Поняття та види соціальних норм. Місце права в системі соціальних норм.
- •16.Конституційно-правовий статус Прокуратури України.
- •17.Поняття форми держави та характеристика її елементів.
- •18.Конституція України, її зміст, властивості та структура.
- •19.Система конституційних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в Україні.
- •20.Правова свідомість: поняття, склад, види.
- •21.Основні закономірності, причини та шляхи виникнення права.
- •22.Поняття, система та джерела конституційного права.
- •23. Загальна характеристика основних теорій походження держави і права.
- •24.Характеристика системи органів державної виконавчої влади в Україні.
- •25.Типологія держав: формаційний та цивілізаційний підходи.
- •26.Нормативно-правові акти: поняття, ознаки та види.
- •27. Правова поведінка: поняття та види.
- •28.Поняття, основні ознаки, види та структура правовідносин.
- •29.Поняття та види принципів права.
- •30.Місце теорії держави і права в системі юридичних наук.
- •31. Загальнотеоретична характеристика джерел і форм права.
- •32. Загальна характеристика права: поняття, функції, ознаки та соціальне призначення.
- •33.Поняття і форми реалізації права.
- •34.Поняття правової держави та громадянського суспільства, їх взаємозв’язок.
- •35.Поняття, сутність та роль механізму і апарату держави у виконанні її функцій.
- •38.Поняття і види референдумів.
- •39.Поняття та основні засади шлюбу. Порядок укладення шлюбу.
- •4. Заручини.
- •40.Поняття та види відпочинку. Види відпусток, порядок їх надання
- •41.Поняття, ознаки та підстави адміністративної відповідальності.
- •42.Поняття, завдання, функції, принципи та система кримінального права.
- •43.Робочий час і час відпочинку за трудовим законодавством України.
- •44.Поняття, мета та види адміністративного стягнення.
- •46.Співучасть у злочині.
- •50.Трудовий договір: поняття, зміст та сторони. Строк та форма трудового договору .
- •53.Поняття та принципи конституційного ладу.
- •54. Трудова дисципліна. Заохочення та стягнення.
- •56.Поняття, ознаки, види та структура правопорушень.
- •58.Поняття виборчої системи в Україні. Виборчий процес в Україні.
- •59.Поняття та види правочинів
- •62.Поняття та види спадкування.
- •64.Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні.
- •65.Адміністративне правопорушення, його ознаки та склад.
- •66.Громадянство України. Підстави набуття та припинення
- •67.Поняття, мета, види покарань.
- •68.Порядок укладання трудового договору. Випробування при прийнятті на роботу.
- •69.Конституційний Суд України: завдання та повноваження.
- •70.Поняття та види робочого часу. Скорочений та неповний робочий час.
- •71.Сучасні методологічні підходи до змісту шкільних правознавчих дисциплін.
- •72. Особливості правового навчання у початковій, основній та старшій школі.
- •73. Підручники з курсу «Правознавство» в сучасній школі. Методика роботи з ними.
- •74. Урок правових знань – основна форма організації правового навчання. Методичні вимоги до сучасного уроку правознавства.
- •75. Методика використання технології проектів.
- •76.Позакласна та позашкільна робота з формування правової свідомості
- •Сучасні тенденції правового навчання
- •78. Форми організації правового навчання в сучасній школі.
- •79. Використання методів інтерактивної технології навчання на уроках правознавства.
- •80. Мета, завдання та структура сучасної шкільної правової освіти та умови реалізації її практичної спрямованості.
- •81.Профільне навчання: особливість методики викладання правознавчих дисциплін.
- •82. Система оцінювання навчальних досягнень та компетенцій на уроках правознавства.
- •83. Навчально-методична база вчителя правознавства.
- •Загальні питання теорії та методики правового навчання
- •85. Ігрова технологія навчання на уроках правознавства.
- •86.Загальні питання теорії та методики правового навчання
- •87. Проблемні ситуації та юридичні завдання як засіб оптимізації навчально-виховного процесу з правознавства.
- •88. Історія становлення вітчизняної правової освіти та правового виховання.
- •89. Методика формування понятійного апарату при викладанні курсу «Основи правознавства».
- •90. Правове регулювання інноваційної діяльності в сучасній освіті.
- •91. Використання технології дебатів в правовому навчанні.
- •92. Інформаційно-комунікаційні технології, методика їх впровадження при викладанні правознавчих дисциплін.
- •93. Методичні прийоми на уроках правознавства.
- •95. Методика використання засобів правового навчання в сучасній школі.
- •96. Загальна характеристика типів уроків правознавства
- •97. Нетрадиційні уроки правознавства, методика їх проведення.
- •98. Елективні курси з правознавства в сучасній школі
- •99. Загальна характеристика методів правового навчання
- •100. Мета, завдання, значення та методика проведення педагогічної практики в системі підготовки вчителя правознавства.
- •101. Педагогічна майстерність вчителя правознавства. Вимоги до вчителя правознавчих дисциплін профільної школи.
- •102. Методичні прийоми встановлення між предметних зв’язків на уроках правознавства
- •103. Порівняльна характеристика навчальних програм з правознавства в сучасній школі.
- •104. Правове виховання учнів в сучасній школі.
- •105. Деонтологія вчителя правознавства.
56.Поняття, ознаки, види та структура правопорушень.
До протиправної поведінки відносять:
Правопорушення – це винне, протиправне, суспільно небезпечне чи суспільно шкідливе діяння( дія чи бездіяльність) деліктоздатного суб’єкта, що тягне юридичну відповідальність.
Ознаки правопорушення:
суспільно небезпечне (або шкідливе) діяння - це спричинення несприятливих наслідків законним інтересам особи (порушення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків у виді матеріальної, моральної та фізичної шкоди), суспільства й держави;
протиправність - це дія чи бездіяльність, яка спричинила по рушення вимог норм права або невиконання юридичних обов'язків;
винність - відображає внутрішнє ставлення суб'єкта до вчинених суспільно небезпечних діянь і його наслідків у формі умислу чи необережності;
караність діяння - полягає в застосуванні до правопорушника юридичної відповідальності.
Вказані ознаки правопорушення утворюють склад правопорушення.
Складправопорушення - це сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, які характеризують протиправну поведінку (правопорушення), що є підставою для застосування юридичної відповідальності.
Елементи складу правопорушення:
суб'єкт правопорушення — це осудна фізична (в деяких випадках юридична) особа, що володіє деліктоздатністю та є винною у скоєнні правопорушення (наприклад, кримінальна відповідальність—із 16 років; за особливо тяжкі злочини - з 14 років);
об'єкт правопорушення - це суспільні відносини, що охороняються нормами права та на які посягає конкретне правопорушення (власність, життя, здоров'я, громадський порядок тощо);
об'єктивна сторона правопорушення—це зовнішній прояв суспільно небезпечного діяння, сукупність ознак, які характеризують конкретне правопорушення, суспільно небезпечне діяння (дію чи бездіяльність);
суб'єктивна сторона правопорушення - це особисте психічне ставлення суб'єкта до скоєного ним суспільно небезпечного діяння.
Елементи суб'єктивної сторони: вина, мотив і мета. Залежно від ступеня суспільної небезпечності правопорушення поділяються на:
злочини (суспільно небезпечні діяння);
проступки (суспільно шкідливі діяння).
За сферами суспільних відносин можна виокремити:
конституційні;
цивільні;
трудові;
дисциплінарні;
адміністративні проступки.
** 57.Особисті немайнові та майнові права та обов'язки подружжя
Права та обов'язки подружжя поділяються на немайнові та майнові. До немайнових належать:
- право на материнство;
- право на батьківство;
- право пружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності;
- право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток;
- право дружини та чоловіка на зміну прізвища;
- право дружини та чоловіка на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї;
- право дружини та чоловіка на особисту свободу;
- право дружини та чоловіка на вибір місця свого проживання;
- право дружини і чоловіка вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин;
- право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини;
- подружжя зобов'язане спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги;
- обов'язок чоловіка утверджувати в сім'ї повагу до матері;
- обов'язок дружини утверджувати в сім'ї повагу до батька.
Вказані права та обов'язки закріплені в главі VI Сімейного кодексу України. Майнові права та обов'язки мають зазвичай меншу емоційну складову, оскільки стосуються матеріальних благ, які є предметом великої кількості судових позовів.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:
майно, набуте нею, ним до шлюбу;
майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
речі індивідуального користування, у тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;
премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню;
кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди;
страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням;
дохід (дивіденди), приплід у разі, якщо він пов'язаний із річчю, яка належить одному із подружжя;
суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин та ін.
При розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов'язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім'ї, які відповідно до закону мають право користування ним.
У той же час, майно, крім речей індивідуального користування, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення й (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення й (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, гонорари, виграші, пенсія, стипендія, речі для професійних занять, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу. У разі, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно в разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, обміну, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки в праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном. Дружина, чоловік мають право скласти заповіт на свою частку в праві спільної сумісної власності подружжя до її визначення та виділу в натурі.
Якщо шлюб розривається, право спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу не припиняється. Дружина і чоловік мають право на поділ майна за взаємною згодою, що належить їм на праві стальної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Якщо договір стосується нерухомого майна він має бути нотаріально посвідчений.
У разі поділу майна частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Якщо поділ майна не провадиться за взаємною згодою сторін, а через суд, то суд може вивчивши кожну конкретну ситуацію в сім'ї, змінити співвідношення часток. На розмір частки майна мають вплив неповнолітні діти, що проживають з одним із подружжя, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей ураховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
За зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку в праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.
Якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю (т.з. "громадянський шлюб"), але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Права на утримання не має той із подружжя, хто негідно поводився в шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв'язку із вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом. Той із подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку з протиправною поведінкою другого з подружжя, має право на утримання незалежно від права на відшкодування шкоди відповідно до Цивільного кодексу України. Розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло в неї за час шлюбу. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання:
якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу;
коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу;
якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більш як п'ять років, вона, він матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що в шлюбі вони спільно проживали не менш як десять років;
якщо у зв'язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім'ї/ хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв'язку з розірванням шлюбу й тоді, якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги й що колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання в цьому випадку триває протягом трьох років від дня розірвання шлюбу.
Утримання одному з подружжя надається другим із подружжя в натуральній або грошовій формі за їхньою згодою. Аліменти сплачуються щомісячно. За взаємною згодою аліменти можуть бути сплачені наперед. Якщо платник аліментів виїжджає на постійне місце проживання в державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти можуть бути сплачені наперед за час, визначений домовленістю подружжя, а в разі спору - за рішенням суду.
Подружжя має право укласти договір про надання утримання одному з них, у якому визначити умови, розмір та строки виплати аліментів. Договір укладається в письмовій формі й нотаріально посвідчується. Аліменти присуджуються одному з подружжя в частці від заробітку (доходу) другого з подружжя й (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. Право одного з подружжя на утримання, а також право на утримання, яке особа має після розірвання шлюбу, припиняється в разі поновлення його працездатності, а також реєстрації з ним повторного шлюбу. Право на утримання припиняється від дня настання цих обставин. Право одного з подружжя на аліменти, які були присуджені за рішенням суду, може бути припинене за рішенням суду, якщо буде встановлено, що:
1) одержувач аліментів перестав потребувати матеріальної допомоги;
2) платник аліментів неспроможний надавати матеріальну допомогу.
Дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності. Дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка до досягнення дитиною шести років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Аліменти, присуджені дружині під час вагітності, сплачуються після народження дитини без додаткового рішення суду. Такі ж права мають чоловіки, які проживають разом з дитиною.
Якщо один із подружжя, в тому числі і працездатний, проживає з дитиною - інвалідом, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду, і опікується нею, він має право на утримання за умови, що другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання триває протягом всього часу проживання з дитиною - інвалідом та опікування нею і не залежить від матеріального становища того з батьків, з ким вона проживає.
Подружжя, а також особи, шлюб між якими було розірвано, мають право укласти договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати. Договір, за яким передається у власність нерухоме майно, має бути нотаріально Посвідчений і підлягає державній реєстрації. На майно, одержане на підставі договору про припинення права на утримання, не може бути звернене стягнення.