
- •1.Систематизація нормативно-правових актів, їх мета та види.
- •2. Загальна характеристика державних органів влади.
- •3. Конституційно-правовий статус Президента України, його функції, повноваження та підстави припинення повноважень.
- •4.Поняття та способи захисту цивільних прав та інтересів.
- •5.Поняття і зміст правотворчості. Законодавчий процес.
- •6. Суб’єкти правовідносин та їх правосуб’єктність.
- •7. Поняття та види соціальних норм. Місце права в системі соціальних норм.
- •8.Система права: поняття, основні риси, елементи. Характеристика основних галузей права.
- •9. Систематизація нормативно-правових актів.
- •10. Поняття, ознаки, передумови виникнення та соціальна сутність держави.
- •11. Норма права: поняття, структура та види.
- •12. Поняття, ознаки і види юридичної відповідальності.
- •13.Механізми та гарантії захисту прав та свобод людини і громадянина.
- •14. Поняття, принципи та система органів місцевого самоврядування.
- •15. Поняття та види соціальних норм. Місце права в системі соціальних норм.
- •16.Конституційно-правовий статус Прокуратури України.
- •17.Поняття форми держави та характеристика її елементів.
- •18.Конституція України, її зміст, властивості та структура.
- •19.Система конституційних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в Україні.
- •20.Правова свідомість: поняття, склад, види.
- •21.Основні закономірності, причини та шляхи виникнення права.
- •22.Поняття, система та джерела конституційного права.
- •23. Загальна характеристика основних теорій походження держави і права.
- •24.Характеристика системи органів державної виконавчої влади в Україні.
- •25.Типологія держав: формаційний та цивілізаційний підходи.
- •26.Нормативно-правові акти: поняття, ознаки та види.
- •27. Правова поведінка: поняття та види.
- •28.Поняття, основні ознаки, види та структура правовідносин.
- •29.Поняття та види принципів права.
- •30.Місце теорії держави і права в системі юридичних наук.
- •31. Загальнотеоретична характеристика джерел і форм права.
- •32. Загальна характеристика права: поняття, функції, ознаки та соціальне призначення.
- •33.Поняття і форми реалізації права.
- •34.Поняття правової держави та громадянського суспільства, їх взаємозв’язок.
- •35.Поняття, сутність та роль механізму і апарату держави у виконанні її функцій.
- •38.Поняття і види референдумів.
- •39.Поняття та основні засади шлюбу. Порядок укладення шлюбу.
- •4. Заручини.
- •40.Поняття та види відпочинку. Види відпусток, порядок їх надання
- •41.Поняття, ознаки та підстави адміністративної відповідальності.
- •42.Поняття, завдання, функції, принципи та система кримінального права.
- •43.Робочий час і час відпочинку за трудовим законодавством України.
- •44.Поняття, мета та види адміністративного стягнення.
- •46.Співучасть у злочині.
- •50.Трудовий договір: поняття, зміст та сторони. Строк та форма трудового договору .
- •53.Поняття та принципи конституційного ладу.
- •54. Трудова дисципліна. Заохочення та стягнення.
- •56.Поняття, ознаки, види та структура правопорушень.
- •58.Поняття виборчої системи в Україні. Виборчий процес в Україні.
- •59.Поняття та види правочинів
- •62.Поняття та види спадкування.
- •64.Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні.
- •65.Адміністративне правопорушення, його ознаки та склад.
- •66.Громадянство України. Підстави набуття та припинення
- •67.Поняття, мета, види покарань.
- •68.Порядок укладання трудового договору. Випробування при прийнятті на роботу.
- •69.Конституційний Суд України: завдання та повноваження.
- •70.Поняття та види робочого часу. Скорочений та неповний робочий час.
- •71.Сучасні методологічні підходи до змісту шкільних правознавчих дисциплін.
- •72. Особливості правового навчання у початковій, основній та старшій школі.
- •73. Підручники з курсу «Правознавство» в сучасній школі. Методика роботи з ними.
- •74. Урок правових знань – основна форма організації правового навчання. Методичні вимоги до сучасного уроку правознавства.
- •75. Методика використання технології проектів.
- •76.Позакласна та позашкільна робота з формування правової свідомості
- •Сучасні тенденції правового навчання
- •78. Форми організації правового навчання в сучасній школі.
- •79. Використання методів інтерактивної технології навчання на уроках правознавства.
- •80. Мета, завдання та структура сучасної шкільної правової освіти та умови реалізації її практичної спрямованості.
- •81.Профільне навчання: особливість методики викладання правознавчих дисциплін.
- •82. Система оцінювання навчальних досягнень та компетенцій на уроках правознавства.
- •83. Навчально-методична база вчителя правознавства.
- •Загальні питання теорії та методики правового навчання
- •85. Ігрова технологія навчання на уроках правознавства.
- •86.Загальні питання теорії та методики правового навчання
- •87. Проблемні ситуації та юридичні завдання як засіб оптимізації навчально-виховного процесу з правознавства.
- •88. Історія становлення вітчизняної правової освіти та правового виховання.
- •89. Методика формування понятійного апарату при викладанні курсу «Основи правознавства».
- •90. Правове регулювання інноваційної діяльності в сучасній освіті.
- •91. Використання технології дебатів в правовому навчанні.
- •92. Інформаційно-комунікаційні технології, методика їх впровадження при викладанні правознавчих дисциплін.
- •93. Методичні прийоми на уроках правознавства.
- •95. Методика використання засобів правового навчання в сучасній школі.
- •96. Загальна характеристика типів уроків правознавства
- •97. Нетрадиційні уроки правознавства, методика їх проведення.
- •98. Елективні курси з правознавства в сучасній школі
- •99. Загальна характеристика методів правового навчання
- •100. Мета, завдання, значення та методика проведення педагогічної практики в системі підготовки вчителя правознавства.
- •101. Педагогічна майстерність вчителя правознавства. Вимоги до вчителя правознавчих дисциплін профільної школи.
- •102. Методичні прийоми встановлення між предметних зв’язків на уроках правознавства
- •103. Порівняльна характеристика навчальних програм з правознавства в сучасній школі.
- •104. Правове виховання учнів в сучасній школі.
- •105. Деонтологія вчителя правознавства.
24.Характеристика системи органів державної виконавчої влади в Україні.
Органивиконавчої влади є невід'ємною складовою частиною владного механізму держави, завдяки якому здійснюється значний обсяг державних функцій. Вони відрізняються від інших органів держави (законодавчих і судових) саме своїм призначенням, змістом своєї діяльності і методами роботи. Їх основне завдання – здійснювати підзаконну організаційно-управлінську, виконавчо-розпорядчу діяльність. Об'єктами управління у процесі здійснення законовиконавчої діяльності є, насамперед, господарська, соціально-культурна й адміністративно-політична сфери. Виконуючи свої завдання і функції, органи виконавчої влади діють від імені держави, для чого їх наділено державно-владними повноваженнями. Вони не тільки проводять у життя вимоги законів, указів Президента України та інших правових актів, але й самі мають право видавати у межах визначеної їм компетенції акти управління, які є обов'язковими для тих, кому вони адресовані, і вживати заходів щодо забезпечення реалізації вимог цих актів. Державно-владні повноваження є невід'ємною ознакою кожного державного органу. Без них орган держави втратив би свою специфіку, не зміг би виконувати покладені на нього завдання, забезпечити своє призначення у механізмі держави. Обсяг і характер державно-владних повноважень визначається, виходячи з місця і ролі, що їх має той чи інший орган у загальній системі органів, які здійснюють державну владу.
Функціонування виконавчої гілки державної влади забезпечується діяльністю системи виконавчих органів, що мають вертикальний зв'язок між супідрядними органами виконавчої влади на підставі розподілу компетенції між ними. Правовий статус органів виконавчої влади як суб'єктів адміністративних та інших правовідносин визначається відповідними нормативними актами. Система органів виконавчої влади, їх правовий статус регулюються Конституцією України (розділ VI), а також законами України, указами Президента України.
До системи органів виконавчої влади входять: Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади України, місцеві органи виконавчої влади в областях, районах, містах Києві та Севастополі.
Вищим органом у системі органів виконавчої влади в Україні є Кабінет Міністрів України, який очолює систему органів виконавчої влади, є урядом України, який здійснює виконавчу владу безпосередньо та через центральні і місцеві органи виконавчої влади, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів. Він відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України. Ефективність його діяльності як центру державного управління багато в чому залежить віз підтримки Верховної Ради та Президента України.
Конституцією України визначається коло функцій і повноважень Кабінету Міністрів, зокрема, йому властиві такі функції, як виконавча, бюджетно-фінансова, державного програмування розвитку України, організаційна, державного контролю та інші. Згідно з Конституцією України Кабінет Міністрів України забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; вживає заходів щодо реалізації прав і свобод людини і громадянина, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України; забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, здійснює управління об'єктами державної власності.
Кабінет Міністрів видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими для виконання. Акти, що мають нормативний характер, найбільш важливе або загальне значення, видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України всі інші акти в формі розпорядження.
Важливою ланкою у системі органів виконавчої влади є підвідомчі Кабінету Міністрів такі органи, як міністерства, державні комітети (державні служби), інші державні органи із спеціальним статусом, які складають групу так званих центральних органів виконавчої влади. Серед них першорядне значення мають міністерства – центральні органи виконавчої влади, покликані формувати та реалізувати державну політику у відповідних сферах суспільного життя. Між міністерствами розподіляється весь спектр урядової політики, за винятком тих напрямів, реалізація яких віднесена до повноважень центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом, Міністерства є єдиноначальними органами. Кожне з них є головним (провідним) органом центральної виконавчої влади у визначеній йому сфері діяльності.
Центральні органи виконавчої влади видають нормативно-правові акти, а саме накази і інструкції у межах повноважень, визначених Конституцією і законами України, а також відповідно до указів Президента України та актів Кабінету Міністрів України.
Указом Президента України №1085/2010 від 09.12.2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» затверджена «Схема організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади». В ній дається перелік цих органів, які поділено на 4 групи: Міністерства; Центральні органи виконавчої влади; Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом; Центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідних членів Кабінету Міністрів України.
Важливу роль у системі органів виконавчої влади відіграють місцеві державні адміністрації, які є місцевими органами виконавчої влади. Вони відповідно до Закону України «Про місцеві держані адміністрації» здійснюють функції виконавчої влади, забезпечують досягнення визначених Конституцією та законами України її завдань і цілей безпосередньо на місцях в областях, районах, у містах Києві та Севастополі. Місцеві державні адміністрації діють на принципах, властивих для всієї системи органів виконавчої влади з урахуванням особливостей умов і завдань їх функціонування.
У межах своїх повноважень місцеві державні адміністрації здійснюють виконавчу владу на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць, а також реалізують повноваження, делеговані їм відповідними радами. Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.
Основними завданнями місцевих державних адміністрацій, виконання яких вони забезпечують у межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць є: виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня; забезпечення законності і правопорядку та підвідомчої території, додержання прав і свобод громадян; виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин — також програм їх національно-культурного розвитку; підготовка і виконання відповідних бюджетів та програм, звіти про іх виконання; здійснення взаємодії з органами місцевого самоврядування; реалізація інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.