20.Правова свідомість: поняття, склад, види.

На думку юриста М.В.Цвіка, «правосвідомість – це сукупність суб’єктивних елементів правового регулювання: ідей, теорій, емоцій, почуттів та правових установок, за допомогою яких відображається правова дійсність, формується ставлення до права та юридичної практики, ціннісна орієнтація щодо правової поведінки, бачення перспектив і напрямків розвитку правової системи з точки зору забезпечення гідного існування людини, ефективної організації життєдіяльності держави і суспільства».

Функції правосвідомості — це основні напрями сприйняття правової дійсності та впливу на неї, які здійснюються відповідними способами (у певних формах) і виражають соціальну роль і призначення правосвідомості. Звідси ознаками функцій правової свідомості є такі: а) вони визначають напрями її взаємодії з іншими елементами правової дійсності; б) така взаємодія неможлива без використання відповідних способів (форм) (вербальних та невербальних; логічних та ірраціональних; інституалізованих та неінституалізованих тощо); в) вони виражають соціальне призначення правосвідомості; г) їх предметом є певні явища правової дійсності.

Правосвідомість є необхідною умовою створення норм права, їх точної і повної реалізації. За якістю законів можна визначити рівень правосвідомості парламентарів; якістю судових рішень – рівень правосвідомості суддів; адміністративних актів – правосвідомості посадових осіб адміністративного апарату. Правосвідомість виступає фактором поваги до права.

Правосвідомість відрізняється від інших сфер суспільної свідомості своєю гносеологією (пізнавальний апарат), аксіологією (система цінностей і засобів оцінки), праксеологією (методи керування практичною діяльністю).

Змістовну характеристику функцій правосвідомості зазначає М.І. Єнікеєв:

1) пізнавальну, що передбачає оволодіння знаннями про право, про юридичну практику, інформованість про нові нормативні акти, про зміст юридичних норм. Необхідність і обсяг правових знань особи зумовлені тим, наскільки вона залучена до системи правових відносин. Здобуття і засвоєння правових знань здійснюються за допомогою соціального і правового досвіду особи;

2) оцінювальну, яка передбачає оцінку як правових знань, так і правової дійсності з погляду цих знань; відбувається оцінне ставлення до правових явищ, співвіднесення правових норм зі своїми поглядами на правове, обов'язкове, необхідне.

Оцінюються як правові знання, так і правова дійсність з погляду знань. Оцінні судження виражаються у схваленні або критиці нормативних приписів законодавчих актів. Зазвичай схвалюються ті норми, що охороняють і захищають права людини, а негативні судження стосуються суперечливих норм або їх відсутності. Піддаються оцінюванню правопорушення громадян, зловживання владою посадових осіб тощо. Свідомо уявляються правовідносини, і у свідомості визріває власна модель поведінки;

3) регулятивну, яка припускає, що на основі оцінного ставлення до діючої в суспільстві системи правових приписів, заборон, зобов'язань і дозволів відбувається формування мотивів правозначущої поведінки, настанов на правомірні чи неправомірні дії (бездіяльність). Регулятивна функція пов'язана з вольовим аспектом правосвідомості, відображає її діяльнісну сторону, коли власна модель поведінки дозріла (правомірні настанови). Мотив у правовій реальності є внутрішнім станом особи і визначається її усвідомленою потребою в правомірній (неправомірній) дії (бездіяльності). Мотивацією може бути власне або чуже переконання, яке спонукує людину до дій (бездіяльності). Основну роль відіграє настанова – готовність діяти певним чином (правомірно або протиправно).

Розкриваючи структурні елементи правосвідомості суспільства за рівнем відображення правової реальності , юрист Скакун О.Ф. виділяє такі її елементи: правова психологія, правова ідеологія і правова настанова.

Правова психологія – це сукупність почуттів і емоцій, що виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до правових явищ. Це неусвідомлене ставлення до права, правових явищ. Така правосвідомість відштовхується від повсякденної практики, від конкретних юридичних ситуацій, формується здебільшого стихійно. В ній провідним елементом є емоції, а не понятійні форми відображення правової дійсності. У правовій психології правові почуття, правові настрої, правові переживання є рухливими, емоційними; правові практичні знання, правові уявлення, правові погляди – пізнавальні, передбачають самооцінку, тобто вміння критично оцінити свою поведінку з огляду на її відповідність праву.

Правова ідеологія є системою правових принципів, ідей, теорій, концепцій, що відображають теоретичне (наукове) осмислення правової реальності, усвідомлене проникнення в сутність правових явищ і спричиняють готовність до певної правової поведінки в результаті оцінки правових явищ. Інтелект є провідним елементом правової ідеології. Сучасна правова ідеологія ґрунтується на системі теорій, ідей і принципів – теорії соціальної правової держави, принципу поділу влади, теорії народного суверенітету, визнанні пріоритету загальнолюдських цінностей перед класовими цінностями, принципу верховенства права, переваги загальновизнаних норм міжнародного права над нормами національного права, високої ролі суду як антиподу бюрократичного управління тощо. Вона має формуватися як процес виявлення, теоретичного (наукового) осмислення, координації і узгодження різних суспільних інтересів з метою досягнення соціального компромісу. Правова ідеологія обґрунтовує і оцінює існуючі або виникаючі правовідносини, стан законності і правопорядку. Правова ідеологія – це усвідомлене осмислення правової реальності, правові ідеї, правові принципи, теорії, переконання; проникнення в сутність правових явищ, правові поняття, правові категорії; розщеплення свідомості (настанови) на правомірну і протиправну поведінку, їх мотивація - правозначущі цілі, правозначущі мотиви, правозначущі настанови.( Емоції і почуття – необхідний ґрунт, на якому виявляються (складаються, реалізуються) правові погляди, ідеї, теорії. На рівні правової ідеології відбувається усвідомлення реальності, що виражається в мотивах поведінкових актів (дій, учинків, бездіяльності), які формуються через мету. Мета вплітає усвідомлені інтереси у зміст свідомої діяльності (інтереси є джерелом цілей), сприяє формуванню поведінкової частини правосвідомості, визначальним елементом якої виступає правозначуща настанова, тобто настанова на правомірну чи неправомірну поведінку.

Правозначуща настанова - поведінкова частина правосвідомості, готовність особи виявити активність у сфері пізнання і реалізації права, або в сфері ігнорування і порушення правових норм. Настанова є вольовим процесом переведення правових норм у реальну поведінку у правовій сфері. Цей процес складається з певних взаємозалежних елементів: інформованість про норму та розуміння її змісту; оцінка, тобто ступінь схвалення норми права; ставлення до прав інших осіб; емоційне переживання з приводу функціонування норми права; готовність до дії через формування мотивів поведінкових актів, включаючи ступінь їх відхилення від правових норм тощо. Отже, правозначуща настанова– суб'єктивний (усвідомлений) регулятор поведінки, сполучна ланка між правовою психологією і правовою ідеологією, з одного боку, та правозначущою (правомірною чи протиправною) поведінкою, з другого.

Підтримуємо науковців щодо структурних елементів правової свідомості особистості. До структури правової свідомості особи відносять:

1) правову освіченість (інформованість), що передбачає певний ступінь правової розвинутості, опанування сумою юридичних знань (пізнавальний, інформаційний аспект);

2) повагу до права - розуміння необхідності і соціальної корисності правових норм, судження про право як соціальну цінність, вироблення орієнтацій на правові цінності і правомірні настанови, на використання правових засобів для задоволення потреб і інтересів (оцінно-оріентувальний аспект);

3) готовність до правової діяльності, відповідно і праву, до свідомого виконання вимог правових норм, реалізації суб'єктивного права і юридичних обов'язків, вміння користуватися правовим інструментарієм (поведінковий, діяльнісний аспект).

Отже, свідомість, правосвідомість і активна суспільна діяльність особистості взаємопов’язані і взаємозумовлені. У межах правового опосередкування поведінки особистості категорія «свідомість» представлена правосвідомістю як здатністю засвоювати правові знання, визначати своє ставлення до правових норм (категорій, інститутів) та поводитися відповідно до їх вимог.

Фахівці-юристи за глибиною відображення правової реальності виділяють такі види правосвідомості:

- професійно-юридична передбачає спеціалізовані знання права, які складаються у середовищі професіоналів-юристів. Цей вид має підвиди: наукова - теоретично освоює правові концепції вченими-правознавцями, які прогнозують та удосконалюють нормативно-правову базу та понятійно-категоріальний апарат юриспруденції; практична правосвідомість належить практикуючим юристам, суддям, адвокатам, прокурорам.

- компетентно-неюридична спрямована на оволодіння професіоналами-посадовцями неюридичного профілю знаннями законодавства щодо сфери професійної діяльності. За рівнем правової обізнаності, глибиною юридичних знань та умінням їх застосовувати у службовій діяльності та правових відносинах цей вид є більш глибоким порівняно з повсякденною правосвідомістю.

- повсякденна правосвідомість складається під впливом особистого життєвого досвіду, загальнообов’язкової правової освіти, що формується у повсякденній трудовій, сімейній, суспільній сферах життя.

На думку більшості юристів (Скакун О.Ф., Рабинович П.М., Алексєєв С.С.) до носіїв професійної правової свідомості найчастіше відносять представників саме юридичних професій.

Існує ще одна точка зору, суть якої зводиться до того, що правосвідомість розглядається у трьохелементній структурі: знання, ставлення до знань, готовність до правомірної поведінки (психолого-пізнавальний аспект).

Такий підхід до проблеми визначення правосвідомості знайшов відображення в дослідженнях В.О.Котюка, Н.П.Осипової, В.В.Копєйчикова та ін.

Професійна правова свідомість вчителя правознавства включає в себе достатній рівень юридичних знань з максимально широкого кола питань різних галузей права, усвідомлення ключових аспектів механізмів правового регулювання у відповідних правовідносинах, формування установки на соціально-активну політико-правову поведінку, професійні вміння трансформувати свої знання в освітянський простір, вміння своєю легітимно правовою поведінкою впливати на формування особистості вихованців, бути їх духовним наставником. Професійна правова свідомість майбутнього вчителя правознавства можна розглядати як вияв свого Я у правоосвітній фаховій діяльності, готовність до самореалізації особистості педагога, рівень сформованості юридичної фахової компетентності особистості у педагогічній діяльності. Майбутній вчитель правознавства повинен бути взірцем високої педагогічно-правової культури для своїх вихованців та оточуючих громадян, тобто бути соціально-активною особистістю у боротьбі за законність та правопорядок у державі. Кожен закон, указ, інший нормативно-правовий акт є результатом дії творчого джерела права –правової свідомості. У випадку, якщо закони є несправедливими, .нецілесообразними, недосконалими, протирічать один одному, правосвідомість особистості повинна проявити їм опір,але легітимним законним шляхом.

Професійно-правова свідомість передбачає здатність майбутнього вчителя правознавства регулювати внутрішнім психічним станом, уміти володіти собою в різних життєвих ситуаціях. Професійний обов’язок майбутнього вчителя правознавства – це соціально-психологічний, вольовий настрій та готовність підтримувати законність в суспільстві, вміти професійно трансформувати її вимоги в освітянському просторі та в громадянських правовідносинах.