17. Соц.-екон. І пол розвиток Афганістану у др. 40-х – пер пол. 70-рр. Хх

На початку 60-х років Афганістан належав до найвідсталі­ших і найбі'дяіших країн світу. Національний дохід на душу населення становив 162 дол. Країна не мала ні важкої промис­ловості, яі залізниць. Головними секторами господарства були натуральний і дрібнотоварний. Майже половина придатних для землеробс'ввй земель не оброблялась, тоді як третина селян не мала землі, 2,5 млн. населення (з 16 млн.) вели кочовий і на­півкочовий спосіб життя. Стійкими залишались пережитки і традиції общинної'і родоплемінної організації. Половину насе­лення складали неафганські народи (таджики, узбеки та ін.).

Афганістан був' конституційною монархією. За конституцією королю 'належіалйверховні повноваження в законодавчій, вико­навчій, судовій'владі. 31983 р. на престолі знаходився Мухаммад Захір-шах. Центральний уряд не контролював усієї- території країни. Реальна^^лада на місцях належала етнічним 1 племінним вождям. Політйчйа ситуація відзначалась нестабільністю.

В різних суспільійил' про­шарках виникали угруповання, опозиційні правлячс^^рЙжиму, куди входили дрібна'буржуазія, інтелігенція, студент^йо, офїце-ри, чиновники, духівййаітво. Вони виступали за гііи^бкУпЙ-' ретворення в різних сЙ»Йрах життя за кількома моделями.

В афганській армії підпільні" організації створили офіцери, що навчалися за кордоном і морлй порівняти рівень розвитку своєї — країни та інших держав, у тому Мухйммад Захір-шах числі сусідніх. Їх лідером став принц Мохаммед Дауд, генерал, відомий політик. Вони виступали

за поступові буржуазні реформи.

В 1965 р. виникла Народно-демократична партія Афгані­стану, яка ставила своєю метою проведення національно-демо-кратичної революції, перехід на некапіталістичний шлях роз­витку, побудову соціалізму за радянською схемою. В партії існу­вали дві фракції: Хальк («Народ»), яку очолювали Н.М. Таракі і X. Амін, і Парчам («Прапор») під керівництвом Б. Кармаля. Між діячами цих угруповань точилась постійна боротьба за по­вний контроль над партією.

Започатковувався рух під лозунгами ісламу, за створення

шаріатської фундаменталістської держави. Найбільш вагомою серед організацій цього напрямку була «Мусульманська молодь» в Кабульському університеті, в якій розпочинали свою діяльність майбутні керівники моджахедів Б. Раббані і Г. Хекматіар.

17 липня 1973 р. група офіцерів на чолі з М. Даудомзахо­пила владу в країні. Була ліквідована монархія, Афганістан ого­лошувався республікою.

1. Версальська мир. конферен. і післявоєн. переділ арабських територій Османс. імперії. Версальська система мирних договорів - світовий порядок, основи якого були заложені після закінчення Першої Світової Війни. Основним питанням конференції у Версалі була підготовка мирного договору з Німеччиною. Його було підписано 28 червня 1919 p., у п'яті роковини сараєвського вбивства, у Великому Версальському палаці (Версальський мир).

Мирні договори з союзниками Німеччини були укладені за зразком Версальського.

Севрський з Туреччиною -10 серпня 1920 p. втрачала 80% своєї території на Близькому Сході та у Північній Африці, позбавлялася флоту й могла мати лише 50-тисячну армію. Версальська система мирних договорів закріплювала територіальні зміни, які відбулися в результаті першої світової війни й розпаду Німецької, Османської та Австро-Угорської імперій.

Розділ Османської імперії (30 жовтня 1918 — 1 листопада 1922 р.р.) — політична подія, що сталася після Першої світової війни, коли в результаті поразки Османської імперії.

Після окупації Константинополя англійськими та французькими військами в листопаді 1918 року уряд Османської імперії остаточно був повалений і підписав Севрський мирний договір 1920 року.

Розділ Османської імперії призвів до створення сучасного арабського світу і Турецької Республіки. Ліга Націй надала Франції мандати на Сирію і Ліван, а Великобританії - мандати на Месопотамію і Палестину (яка згодом була розділена на дві області: Палестина і Трансйорданія). Володіння Османської імперії на Аравійському півострові стали частиною того, що на сьогоднішній день є Саудівською Аравією і Єменом.

Севрський договір офіційно визнав мандат недавно створеної Ліги Націй на Близькому Сході, незалежність Ємену, а також британський суверенітет над Кіпром. Сирія і Ліван стали французькими протекторатами (замаскованими під мандати Ліги Націй).

Територія, створена Францією на Близькому Сході, отримала назву Великий Ліван. Угода Сайкса-Піко дозволила Франції окупувати Сирію.

Ірак і Палестина стали британськими підмандатними територіями, при цьому один з синів шерифа Хусейна, Фейсал, був зроблений ними королем Іраку. Палестина була розділена на дві частини: східна частина стала Трансйорданією, забезпечивши незабаром троном другого сина Хусейна— Абдаллу.

Месопотамія (територія сучасного Іраку), перебувала під управлінням Великобританії і мандатом Ліги Націй до 1932 року, коли була проголошена незалежність держави.

Британія і Туреччина оскаржували контроль над колишньою провінцією османів Мосулом в 1920 році.

65. Боротьба патріотичних сил Бірми, Лаосу, Камбоджі проти колонізаторів у 20-х – пер пол. 40-х рр. ХХ. Шсля завершення колоніальних війн XIX ст. у цьому ре­гіоні Франція об'єднала завойовані нею, Лаос і Камбо­джу в одну колонію - Індокитайський союз.

У 20-30-х роках визвольна боротьба в Індокитаї відбувалася під патріотичними і буржуазно-демократичними лозунгами. У Лаосі і Камбоджі національно-визвольний рух знаходився в зародковому стані. Виникали невеликі організації просвітительсь­кого напрямку, які критикували колоніальні порядки і ставили своєю метою підготовку умов для майбутніх рішучих дій.

В 1936-1939 рр. визвольний рух Індокитаю прагнув викори­стати для вирішення своїх завдань перемогу Народного фронту у Франщї. Різні класи і соціальні групи та їх партії виступали за скликання Індокитайського конгресу для вироблення спільних вимог до уряду Франції. За активної участі комуністів був ство­рений Демократичний фронт (1937), який висунув вимоги щодо поліпшення життя народних мас, виступав проти фашизму і війни. Колоніальні власті змушені були провести в Індокитаї ряд реформ (амністія політв'язням, дозвіл на легальну діяльність заборонених політичних партій, проведення виборів у дорадчі органи). Після поразки у Франції Народного фронту і вступу її у Другу світову війну завоювання народів Індокитаю були втра­чені. Після загарбаная Індокитаю Японією у В'єтнамі, Лаосі і Камбоджі виникли, національні фронти з усіх патріотично на­строєних сил, які боролись проти окупаційного режиму, коло­ніалізму, за здобуття національної незалежності.

В роки Першої світової війни Бірма стала для метрополії важливим джерелом видобутку стра­тегічної сировини (вольфрам, олово, свинець, срібло) та виробниц­тва сільськогосподарської продукції. У 20-30-х роках ос­новною метою руху було здобуття Бірмой статусу домініону. Під тиском національно-патріотичнях сил англійські власті двічі, в 1923 і 1925 рр., проводили адміністративні реорганізації за індійським зразком, які не зачіпали основ колоніального режиму. При верховному комісарі створювались залежні від нього дорадчі органи, бірманська еліта отримала деякий доступ до управління країною.

В 1930-1932 рр. Бірму охопив селянський рух під керівництвом таємної організації галонів. За бірманською міфоло­гією галон - це казковий птах, який убив у поєдинку дракона. Галон символізував бірманця-патріота, борця за свободу, дракон - гнобителя-іноземця. Політичною метою руху була ліквідація чужоземного панування і створення незалежної держави на ос­нові справедливості. Спочатку загони повстанців здійснили ряд відкритих сутичок з колоніальними військами, потім перейшли до тактики партизанської боротьби. Вони нападали на села, спа­лювали податкові списки, знищували боргові розписки тощо. Англія перекинула в Бірму війська з Індії і з великими зусил­лями придушила селянське повстання. Одночасно були прове­дені щодо репресії політичних організацій. На початку 30-х років у Бірмі виникла нова патріотична орга­нізація, яка зайняла провідне місце в національно-визвольному русі. В 1930-1931 рр. група студентів створила лівонапіоналістичне об'єднання «Добама асіайон» (Всебірманська національна ліга). Її члени стали додавати до свого імені слово «такин» — пан, госпо­дар. Цим вони хотіли підкреслити, що саме бірманці, а не іно­земці є справжніми господарями країни. Головною метою такинів було здобуття Бірмою незалежності. Вони вимагали також відміни­ти колоніальну конституцію, відправити у відставку антинарод­ний уряд, провести земельну реформу, прийняти трудове законо­давство. «Добама асіайон» організувала масові акції непокори властям, бойкоти іноземних товарів, походи протесту з провінції на Рангун. Свою діяльність такини називали «Революція 1300 року» (за бірманським літочисленням). Видатну роль у цій орга­нізації відіграв Аун Сан. Ліве крило такинів сприйняло марк-ситські ідеї і створило комуністичну партію Бірми (1939).