42. Загостр. Внутріш. Пол. Ситуації в Індії в кінці 80-поч 90-хрр. Політика реформ та їх наслідки.

Звинувачений тамілами в зраді національних інтересів, Р. Ганді був убитий унаслідок терористичного акту, вже після його відставки з поста прем'єра. На загальноіндійській політичній арені в грудні 1987 р. оформилася коаліція чотирьох найбільших політичних партій, які виступили з критикою економічного курсу уряду. У березні 1988 р. ця коаліція організувала загальний страйк у Західній Бенгалії та Кералі. Незадоволення погіршенням ситуації в країні призвело до поразки ІНК (І) на виборах до парламенту в листопаді 1989 р. Новий коаліційний уряд очолив Вішваната Пратар Сінгх. Уряд В.П. Сінгха спирався на коаліцію, створену партіями "Джаната Дал", "Бхаратія Джаната" та двома комуністичними. Почався період нестійких коаліції та частої зміни урядів. У листопаді 1990 р., після того, як- із коаліції вийшла "Бхаратія Джаната", уряд змушений був піти у відставку. У кріслі прем'єра почергово змінилися Чандра Шекхар, а з червня 1991 р. — Нарасім Рао.

На 1991 р. економіка Індії була на межі повного колапсу через кризу в зовнішній торгівлі та припинення податкових надходжень до бюджету. Уряд Нарасіма Рао вдався до надзвичайних заходів у економіці, здійснив суттєву девальвацію рупії, провів низку скандальних розслідувань біржових спекуляцій та зловживань державних службовців. Загалом на 1992 р. економічну ситуацію вдалося стабілізувати, значною мірою завдяки великим фінансовим позикам за кордоном. Як реакція на регіональні сепаратистські рухи, з початку 90-х рр. у Індії почала набувати щораз більшої сили ультранаціоналістична паніндуїстська партія "Бхаратія Джаната", лідером якої був колишній міністр закордонних справ в уряді М. Десаї Атал Бехарі Ваджпаї. У січні 1993 р. мусульманський погром відбувся в Бомбеї. Бажаючи помститися за 500 мусульманських жертв цього погрому, ісламські радикали в березні того ж року підірвали в Бомбеї кілька бомб, причому загинуло понад 250 індусів.

У травні 1996 р. "Бхаратія Джаната" перемогла на виборах, але не змогла сформувати свого уряду. Спробою спинити наближення ультранаціоналістів до влади стало формування в червні 1996 р. коаліційного уряду Додде Деві Говди.

Уряд виник на основі компромісу 13 партій, що створили Об'єднаний фронт. Звинувативши урядовий кабінет у поступках "Бхаратія Джаната", у квітні 1997 р. з урядової коаліції вийшов ІНК (І). У березні 1998 р. А.Б. Ваджпаї став прем'єр-міністром країни. Новий уряд узяв курс на розбудову військової промисловості та перетворення Індії на світову наддержаву. У зовнішній політиці загострилися стосунки Індії з Пакистаном. У травні 1998 р. Індія, а через кілька днів і Пакистан, демонстративно провели, випробовування власної ядерної зброї. Світове співтовариство досить мляво зреагувало на ці події. Було оголошено про накладення на Індію та Пакистан торгових санкцій, але невдовзі їх скасували.

44. Націон.-визвольна боротьба в Індії (1945-1947рр). Утворення Індійського Союзу і Пакистану. Після завершення Другої світової війни британці змушені були повернутися до питання про надання незалежності Британській Індії. У червні 1945 р. віце-король Індії Арчібальд Персівал Уейвелл скликав у Сімлі нараду всіх політичних партій країни досягнули домовленості про поступову передачу влади в колонії представникам місцевого населення. У результаті проведених на початку 1946 р. загальних виборів до Центрального законодавчого зібрання Індії та провінційних зібрань, перемогли Індійський національний конгрес (ІНК) та Мусульманська ліга. Політичні зміни відбувалися на тлі економічного спаду, який розпочався в Індії після Другої світової війни. Криза була спричинена закриттям військових підприємств і скасуванням військових замовлень, а також демобілізацією понад 2 млн. військовослужбовців. голод охопив частину Бомбейськоїта Мадраської провінцій, Бенгалію, князівства Хайдарабад і Майсур.

До незадоволення важким економічним становищем додалися в листопаді 1945 р. заворушення на політичній основі в Калькутті та Бомбеї, де населення протестувало проти висилки індійських військ до Індонезії та Індокитаю. Великий резонанс викликав судовий процес над солдатами й офіцерами створеної японцями 1942 р. Індійської національної армії. Вищою точкою національних антиколоніальних виступів у Індії стало повстання військових моряків Бомбея в лютому 1946 р.

У зв'язку із загостренням антибританських настроїв у Індії та розгортанням національно-патріотичного руху, 19 лютого 1947 р. прем'єр-міністр Великобританії Клемент Етлі виступив із заявою про те, що влада в Індії буде передана представникам місцевого населення не пізніше, ніж у червні 1948 р. Запропонований британцями проект передбачав збереження територіальної єдності колонії, що мала перетворитися на конфедерацію напівнезалежних провінцій і князівств з широкою автономією. Віце-король запропонував створити тимчасовий уряд Індії, в якому місця були б розподілені між ІНК і Мусульманською лігою в пропорції 40% до 40% при збереженні 20% місць за представниками інших політичних сил. Ліга відмовилася прийняти цей проект. 24 серпня 1946 р. без участі представників Мусульманської ліги створено тимчасовий уряд Індії на чолі з Джавахарлалом Неру. До складу уряду ввійшло п'ятеро індусів, троє мусульман (не з Мусульманської ліги) і четверо представників інших релігій..

Після оголошення конкретних термінів створення незалежних індуїстської та мусульманської держав розпочалися збройні сутички в районах спільного проживання мусульман та індусів. Про припинення британського правління в Індії та офіційний поділ країни було оголошено 15 серпня 1947 р. Генерал-губернатором Пакистану став А.М. Джинна. Дж. Неру залишився головою індійського уряду. Індія та Пакистан залишилися в Британській співдружності.

59. Індія в роки ДСВ. Під час Другої світової'війни ІНК дотримувався двоїстої політики. Одразу після того, як 3 вересня 1939 р. було оголошено надзвичайний закон про оборону Індії, М. Ганді заявив про підтримку британців та закликав своїх прихильників не чинити перешкод колоніальній адміністрації в проведенні військових заходів. Стривожений можливістю дестабілізації внутрішньополітичної ситуації напередодні військового зіткнення з Японією, 10 січня 1940 р. віце-король офіційно пообіцяв Індії статус домініону після завершення війни. На це негайно відреагувала Мусульманська ліга, що в березні 1940 р. чітко визначила свою позицію, вимагаючи розділити колонію на індуїстську та мусульманську частини. А.М. Джинна оголосив, що ліга добиватиметься створення окремої мусульманської держави під назвою Пакистан.

Успіхи японців у війні змусили Конгрес переглянути свої попередні рішення. На початку 1942 р. М. Ганді виступив з вимогою негайного надання країні незалежності. Вважаючи, що визнання індійської незалежності спричинить безлад та міжетнічні конфлікти, які були небажані під час війни, британці спробували переконати Конгрес зняти свої вимоги. У березні 1942 р. до Індії направлено британського дипломата Стаффорда Кріпса, який особисто був знайомий й підтримував дружні стосунки з М. Ганді та М. Неру. 11 квітня 1942 р. ІНК відкинув передані С. Кріпсом пропозиції порозуміння. 8 серпня 1942 р. ІНК прийняв резолюцію з вимогою негайно надати країні незалежність і створити національний тимчасовий уряд з представників місцевого населення. Бажаючи використати антибританські настрої частини колишніх солдатів англо-індійської армії, в кінці 1942 р. японці створили в Сінгапурі Індійську національну армію. На час закінчення Другої світової війни в Індії викристалізувався потужний національно-патріотичний рух.