- •Азія і Африка
- •73. Соціально –економічне і політичне становище китаю на рубежі нової і новітньої історії. Рух 4 травня 1919 р. Створення кпк.
- •79. Радянський рух в китаї та його поразка (1928 – 1935)
- •52. Початок національної революції в китаї 1925 – 1927 рр Її характер рушійні сили та особливості.
- •14 Громадянська війна в Китаї і прихід до влади кпк (1946 – 1949)
- •26. Відбудова народного господарства в кнр (1949 – 1952 рр.)
- •23. Будівництво соціалізму в кнр (1953 – 1957 рр. ) 8 зїзд кпк та його рішення.
- •38. Великий стрибок у кнр та його наслідки. (1958 – 1960 рр.)
- •6. Реформування китайської промисловості 80-ті рр. Хх ст. – поч. Ххі ст.
- •12. Аграрні перетворення в кнк у 80–х рр. ХХст. – поч. Ххі ст. Та їх наслідки.
- •68.Причини реформ у кнр та розробка їх концепції (друга половина 70- х рр. –поч . 80 –х рр.)
- •54. Соціально-економічний і політичний розвиток республіки Кореї у 50–х. Рр. Хх ст. – поч. Ххі ст. Економічна криза 1997–1998 рр.Та її наслідки. Складові корейського економічного дива.
- •22. Формування режиму авторитарної влади Чойбалсана в мнр (кінець 20 – поч. 30 – х рр. Хх ст.)
- •57. Соціально – економічний і політичний розвиток Пакистану у 80 – х рр. Хх ст. – поч. Ххі ст.
- •64. Утворення Саудівської Аравії. Внутрішня і зовнішня політика уряду у 30 – 1 пол . 40 – х рр. Хх ст.
- •93. Соціально-економічний і політичний розвиток м’янми у 50 – х рр. Хх ст.. Поч. – ххі ст.
- •58. Національна революція в Туреччині (1918 – 1923 ) та її наслідки.
- •98. Внутрішня і зовнішня політика Турецького уряду у 30 – ті рр. Хх ст.
- •18. Туреччина у повоєнні роки. Внутрішня і зовнішня політика уряду у 50 – х рр.. Політична криза 1960 р. І військовий переворот.
- •96. Соціально-економічний розвиток Туреччини в 60–х-1 пол. 70- х рр.. Хх ст.
- •3. Соціально-економічний та політичний розвиток Туреччини у 90 –х рр. Хх ст–поч. Ххі ст. Причини зростання ролі ісламського фактору.
- •13. Визвольна війна Афганського народу за незалежність у 1919 р.
- •2. Квітневий переворот 1978 р. В Афганістані. Афгано-радянська війна 1979 – 1989 рр. Та її наслідки.
- •69. Громадянська війна 90 – х рр.. В Афганістані. Прихід до влади талібів та політика їх уряду. Воєнні дії сша і їхніх союзників проти талібів. Формування нового політичного режиму.
- •42. Загостр. Внутріш. Пол. Ситуації в Індії в кінці 80-поч 90-хрр. Політика реформ та їх наслідки.
- •85. Кампанія громадянс. Непокори в Індії.
- •45. Основні напрями соц.-екон. І пол. Розв. Японії у др. Пол. 70- 80-х рр. Хх ст.
- •17. Соц.-екон. І пол розвиток Афганістану у др. 40-х – пер пол. 70-рр. Хх
- •41. Соц.-екон. Розв. Ізраїлю в 70- поч ххі ст.
2. Квітневий переворот 1978 р. В Афганістані. Афгано-радянська війна 1979 – 1989 рр. Та її наслідки.
У кінці 1978 р. у деяких районах країни, під'юджувані фундаменталістами, повстали кілька племен. До літа наступного року вони вже контролювали значну частину сільських районів Афганістану. Традиціоналістські родоплемінні структури країни чинили затятий опір спробам запровадити соціальні перетворення революційними насильницькими методами. Успішний переворот та захоплення влади не змогли усунути суперечностей всередині НДПА, яка складалася з двох фракцій. На розбіжності в політичних поглядах накладалися кланові та національні інтереси. Політична боротьба загострилася на початку 1979 р. Країна постала перед загрозою політичного хаосу. Політичні вбивства та збройні зіткнення політичних суперників просто на вулицях столиці стали щоденним явищем. У цій ситуації міністр оборони Хафізулла Амін (1929—1979) організував 14 вересня 1979 р. черговий переворот, у результаті якого Н.М. Таракі усунуто від влади. Відчувши загрозу власним інтересам, Москва зважилася на воєнну акцію в Афганістані. Радянський уряд надіслав до Кабула підрозділ спеціального призначення, який 27 грудня 1979 р. захопив президентський палац, знищивши X. Аміна та його найближче оточення. На рішення радянських лідерів ввести до Афганістану війська вплинула уявна загроза поширення на Афганістан ісламістських впливів з Ірану. Москва сподівалася, що Захід залишиться пасивним спостерігачем радянського втручання, як це було двома роками раніше під час криз в Анголі та Ефіопії. Тікаючи від репресій урядових та радянських військ, упродовж лише 1980 р. до Пакистану переселилося близько 800 тис. осіб. Афганістан виключено з впливової міжнародної організації Ісламська конференція. Незважаючи на постійне збільшення чисельності "обмеженого контингенту військ", який у 1984 р. сягнув 150 тис. солдатів та офіцерів, радянська армія могла контролювати лише найбільші міста та транспортні шляхи. У багатьох місцевостях окупаційні гарнізони з року в рік перебували в оточенні, і зв'язок з ними утримувався виключно повітрям. Після приходу до влади в СРСР Міхаїла Горбачова та проголошення нового політичного курсу сталися зміни й у політиці НДПА. У середині 80-х рр. урядовий тиск на опозицію послабився. На виборах до провінційних органів самоуправління в 1985 р. 60% місць отримали незалежні від НДПА кандидати.Новий уряд проголосив політику "національного примирення" та 6-місячне одностороннє припинення вогню, якого, щоправда, не дотримувалася жодна сторона. Уряд М. Наджибулли почав відхід від практики жорсткого ортодоксального комуністичного будівництва. Наслідком лібералізації режиму стало створення в 1987 р. опозиційного Національного фронту. У травні 1988 р. згідно з підписаною в Женеві Афганістаном, Пакистаном, СРСР та СІЛА угодою, почався вивід радянських військ. Останні радянські солдати покинули Афганістан 15 лютого 1989 р. Радянська інтервенція коштувала Афганістанові понад 2 млн. жертв лише вбитими. Понад З млн. осіб стало біженцями. Зруйновано тисячі населених пунктів, виставлено сотні тисяч мін. За офіційно оголошеними даними, радянська армія втратила вбитими 14 453 солдатів та офіцерів, у тому числі — 2378 мешканців України. Поразка, якої зазнав Радянський Союз у афганській війні, гнітюче вплинула на ціле радянське суспільство й прискорила процеси розпаду СРСР.