18. Туреччина у повоєнні роки. Внутрішня і зовнішня політика уряду у 50 – х рр.. Політична криза 1960 р. І військовий переворот.

Незважаючи на те, що Туреччина не брала участі у бойових діях Другої світової війни, становище країни в 1945 р. було дуже важким. На межі краху перебувала перенапружена під час війни економіка, прийняті під приводом військової загрози надзвичайні закони викликали масове незадоволення. Перемога Радянського Союзу в Другій світовій війні реанімувала стару російську ідею про встановлення контролю над Чорноморськими протоками. 7 червня 1945 р. Москва попередила Анкару про те, що продовжить дію радянсько-турецької угоди про співпрацю, термін якої закінчувався в жовтні 1945 р., лише на певних умовах. Висловлені Москвою умови нагадували вимоги, котрі диктують переможці. Скрутне зовнішньополітичне становище змусило турків шукати союзників серед противників Москви. У спеціальному зверненні до народу 1 листопада 1945 р. президент І. Іненю оголосив про зміни в політичній системі країни: полегшення умов реєстрації нових партій, а також заміну двоступеневих виборів прямими. У серпні 1949 р. Туреччину прийняли до Ради Європи. Лібералізація економічного життя викликала зростання цін, безробіття та інші економічні наслідки перехідного періоду. На початку 1949 р. населення виступало проти зубожіння, викликаного спробами ліквідації одержавленої економічної системи. У сільській місцевості виступи селянства доводилося навіть придушувати силами поліції та жандармерії, причому в кількох повітах були людські жертви. Ситуація загострилася після викриття зловживань та корупції у верхніх ешелонах влади. Упродовж 1949-1950 рр. при владі в Туреччині змінилося три урядові кабінети, але жоден з них не зміг вивести суспільство зі стану перманентної кризи. 22 травня 1950 р. президентом країни став Дж. Баяр, а прем'єром — А. Мендерес. Нове турецьке керівництво одразу ж оголосило про намір провести послідовну та широку лібералізацію всіх сторін суспільного життя. Уряд лібералізував тютюнову та чайну монополії, змінено закупівельні ціни на низку продуктів харчування. До 1953 р. площа засіяних зерновими культурами полів збільшилася з 7 до 11 млн. га, унаслідок. У Уряд ДП продовжив практику державного протегування націоналістичним організаціям. Влітку 1950 р. Туреччина оголосила про свій намір вступити в НАТО. Туреччина взяла участь у війні на корейському півострові. 18 лютого 1952 р. Туреччина вступила до НАТО. У 1955 р. Анкара вступила до ще однієї військової організації — Багдадського пакту. У другій половині 50-х рр. темпи економічного зростання сповільнилися: приріс ВНП впав до 4%, а бюджетний дефіцит почав зростати. Уряд запровадив контроль цін і твердий курс світових валют, що призвело до появи "чорного ринку

96. Соціально-економічний розвиток Туреччини в 60–х-1 пол. 70- х рр.. Хх ст.

Одним із перших розпоряджень військових стало створення із професорів Стамбульського університету спеціальної групи, яка мала підготувати проект нової конституції. Конституцію прийнято на референдумі 9 липня 1961 р., Основний закон, який проголосив Другу республіку, запровадив пропорційну систему виборів, а також увів другу палату парламенту — сенат. 15 жовтня відбулися вибори до парламенту, на яких перемогли п'ять партій. Керований С. Демірелем уряд відновив планування, а під час двох чергових п'ятирічок (1963—1967 і 1968—1972 рр.) середньорічний приріст ВНП складав 7%. У 1973 р. вперше в історії Туреччини обсяги промислової продукції в загальній структурі ВНП перевищили обсяг продукції сільського господарства. Укладаючи двосторонні контракти, турецька промисловість розпочала виробництво ряду товарів, які раніше доводилося закуповувати за кордоном. У 1966 р. в Туреччині налагоджено випуск власних автомобілів, а з 1968 р. почало діяти телебачення. У жовтні 1973 р. до 50-річчя проголошення республіки було відкрито рух по трансконтинентальному мосту, що з'єднав азійський та європейський береги Босфору. Водночас із економічним зростанням кінець 60-х рр. позначився появою цілої низки молодіжних радикальних груп, як лівацького, так і ультраправого спрямування. Не бажаючи повторити помилок ДП.-уряд С. Деміреля відмовився виконувати рекомендації МВФ, які полягали в традиційному рецепті: скорочення бюджетних видатків, замороження заробітної платні та звільнення цін. Дірки в бюджеті залатати було нічим, тому до кінця 70-х рр. інфляція сягнула 90% на рік. Прикметами життя турецького суспільства стали щоденні багатогодинні відімкнення електроенергії, порожні полички магазинів та розквіт "чорного ринку". Значну проблему для уряду створило швидке зростання населення країни. На додачу до економічних негараздів у країні знову піднялася хвиля тероризму. Початок їй поклала виборча кампанія до парламенту навесні 1977 р.