22. Формування режиму авторитарної влади Чойбалсана в мнр (кінець 20 – поч. 30 – х рр. Хх ст.)

У 1929 р. в країні практично одночасно з СРСР була розпочата колективізація. В 1929-1931 роках у великих феодалів був вилучений худобу і майно. Для великих господарств була введена прогресивна шкала податкових виплат, що призводило до масового руйнування індивідуальних господарств. Йшла ліквідація приватної торгівлі та кустарних промислів. Робилися спроби закриття буддійських монастирів. 16 травня 1932 Політбюро ЦК ВКП (б) ухвалило рішення «Про Монголії». Керівники Монголії були піддані критиці за те, що «сліпо копіювали політику радянської влади в СРСР». 23 січня 1936 уряд МНР прийняло ряд заходів щодо зміцнення обороноздатності країни. В 1936 році його перший заступник Хорлогійн Чойбалсан домігся відсторонення Гендена від влади. Чойбалсан, що був у 1937-1950 військовим міністром, в 1936-1940 міністром внутрішніх справ, до 1939 р. формально не займав найвищої посади в державі, уряді чи партії, однак фактично вже в 1936 р. став диктатором і провів масові репресії, знищивши не тільки своїх супротивників в партії, але також колишніх аристократів, ченців і багато інших «небажані категорії». У цьому він слідував Сталіну, на зустрічах з монгольськими керівниками рекомендував боротися з контрреволюціонерами і «японськими агентами». [10] До 1940 року державна і кооперативна промисловість давала близько 20% сумарної продукції промисловості та сільського господарства. У 1940 році в порівнянні з 1932 роком обсяг валової продукції промисловості зріс в 22 рази.

47. Основні риси соціально-економічного і політичного розвитку Монголії у 50 – 90 х рр. ХХ ст. поч. ХХІ ст. В 1940-1960 рр. відповідно до концепції некапіталістичного розвитку в Монголії тривав «соціалістичний етап революції» і будувались «основи соціалізму». Велика увага надавалась індустріалізації. були введені в дію вугільні шахти в Налайха, електростанції, об'єкти гірничорудної галузі. З 1 січня 1956 р. почала працювати трансмонгольська залізниця, яка зв'язала Москву, Улан-Батор, Пекін. В 1959 р. була завершена су¬цільна колективізація сільського господарства, в ході якої усу¬спільнювалась худоба. Створювалось 390 сільськогосподарських об'єднань. В 1959-1960 рр. розпочалось освоєння цілин¬них земель. Виникла нетрадиційна галузь сільського господар¬ства - рослинництво. Держава почала вирощувати хліб. З 1960 р. МНР приступила до будівництва «розвинутого соціалізму». Були створені такі галузі економіки, як паливно-енер¬гетична, гірничовидобувна, будівельна, легка, харчова. У 80-х ро¬ках монгольська промисловість виготовляла продукцію 2 500 найменувань, в т.ч. 80 - на експорт. Склався культ особи X. Чойбалсана (1939-1952). В 50-60-х роках тривали репресивні кампанії, звину¬вачення тисяч членів МНРП і рядових громадян у різних антипартійних, антидержавних ухилах. На побудованиаД за радянського техніко-економічного сприяння підприємства вироблялось 95% електроенергії, 92% вугілля, 70% будівельних матеріалів, 100% мідного і молібденового концентрату, митої вовни, пряжі, трикотажних виробів, комбікормів. Між СРСР і МНР була підписана програма економічного і науково-техніч¬ного співробітництва на 1985-2000 рр. На 1990 р. державний борг Монголії СРСР оцінювався в 10 млрд. руб. Радянська сто¬рона сприяла появі в МНР висококваліфікованих кадрів з різних спеціальностей. В 1990 р. в країні була введена багатопартійність. МНРП залишилась однією з найбільш впливових партій. Виникли нові партії - Монгольська національно-демократична партія. Монгольська соціал-демократична партія, Монгольська нова соціал-демократична партія. Монгольська партія громадянської мужності та інші.Перехід до ринкових відносин викликав поглиблення еко¬номічної кризи, падіння виробництва, інфляцію, безробіття, зниження життєвого рівня народу. У важкому становищі опи¬нилося сільське господарство, особливо рослинництво. Були лібералізовані ціни, розпочалась приватизація державної і ко¬оперативної власності. На 2000 р. було роздержавлено близь¬ко 90% нерухомості, 95% малих і середніх підприємств і 70% - великих. У приватному секторі працює 480 тис. чол., або 60% економічно активного населення. В сільському госпо¬дарстві кооперативи розпускались, худоба переходила до при¬ватних господарів. Монгольський народ стійко переживає соціальні наслідки перетворень. За 1990-2000 рр. ціни зросли в 90 разів.

55. Боротьба ефіопського народу проти італійської агресії у 1935 – 1937 рр.Ефіопія мала для Італії особливе стратегічне значення. Контроль на ефіопською територією дозволяв Риму об'єднати свої колонії в Сомалі та на березі Червоного моря. На початку 30-х рр. Беніто Муссоліні розпочав підготовку до прямої агресії в Ефіопії. Приводом до початку війни послужила збройна сутичка, яка сталася 5 грудня 1934 р. в оазі Уол Уол на кордоні між Ефіопією та Італійським Сомалі. До серпня 1935 р. у Східній Африці Італія зосередила 260-тисячну армію. Крім неї там розмістилося ще 70 тис. допоміжних підрозділів. Війна почалася 3 жовтня 1935 р. Одразу з трьох напрямків італійські війська перейшли кордони Ефіопії. Ефіопська армія, яка налічувала 360 тис. солдатів і офіцерів, була непорівняно гірше озброєна та навчена, аніж італійські сили. Хайле Селассіє І віддав наказ відступати. Упродовж першого тижня війни боїв зовсім не було. 10 жовтня 1935 р. італійці досягнули значного пропагандистського успіху — на їх бік перейшов один із ефіопських генералів, який навіть належав до родичів імператора. Загалом, аж до січня 1936 р. на жодному із фронтів італо-ефіопської війни значні битви не відбувалися. У середині січня 1936 р. ефіопські війська почали великий контрнаступ. Дві ефіопські армії навіть прорвали італійський фронт і здійснили сміливий рейд по тилах загарбників. Однак, це був лише тактичний успіх. До кінця лютого 1936 р. італійці ліквідували прорив і продовжили наступ на Аддіс-Абебу. Останню спробу врятувати країну від поразки зробив сам імператор. Зібравши залишки своєї армії в районі озера Ашенгі, 31 березня 1936 р. Хайле Селассіє І контратакував італійців. Ефіопам знову вдалося прорвати фронт. Після винятково запеклих триденних боїв, на північній ділянці фронту ефіопська армія перестала існувати як організоване ціле. Надалі опір загарбникам чинили лише розрізнені підрозділи. 2 травня Хайле Селассіє І через Джібуті виїхав у еміграцію до Великобританії. 5 травня 1936 р. італійці вступили до Аддіс-Абеби, а вже 9 травня Італія оголосила про анексію Ефіопії. Італійський король Віктор Еммануїл III коронувався як імператор Ефіопії. У момент проголошення анексії Ефіопії італійці контролювали тільки третину ефіопської території. У окремих важкодоступних районах країни італійці так і не з'явилися протягом всього часу окупації. Окупація викликала стихійний рух опору, що з різною інтенсивністю тривав до 1941 р.