2.1 Реалізм і Феноменалізм

Існує два основних трактування реальності: реалізм, який стверджує об'єктивне існування реальності, яка лише відкривається людиною в процесі пізнання, і феноменалізм, який стверджує, що реальність залежить від пізнавальної активності людини і конструюється в останній. Наприклад, з точки зору антиреалізму олімпійські боги для стародавнього грека були такою ж реальністю, як і електрон для сучасного вченого.

Реалізм - філософський термін, що вживається для позначення напряму, який стверджує існування реальності, незалежної від суб'єкта, що пізнає . У філософському значенні термін Реалізм вживається у трьох значеннях:реалізм як напрям протилежний номіналізму і концептуалізму ( помірного реалізму ) в середньовічній філософії (проблема універсалій ) ;реалізм служить для позначення філософського напрямку нового часу і , що протистоїть ідеалізму . Виразником цього виду реалізму був Гербарт зі своїми послідовниками. Епістемологічний реалізм або об'єктивізм розглядає істинне знання незалежним від знань , уявлень і вірувань окремого суб'єкта пізнання. Епістемологічний реалізм наполягає на ідеї, що наш чуттєвий досвід забезпечує прямий , безпосередній доступ до об'єктів навколишнього світу. Реалізм як напрям протилежний антиреалізму в сучасній філософії науки другої половини XX в .³³

У багатому відтінками вченні реалізму зазвичай виділяють два його види : крайній реалізм , який вважає, що універсалії існують не незалежно від речей , і помірний реалізм , який вважає , що вони реальні , але існують в одиничних речах . Так само як і номіналізм , реалізм в крайньому своєму вираженні через пантеїстичні тенденції увійшов в конфлікт з церквою, тому в середні віки панував помірний реалізм. Проблема універсалій історично сходить до вчення Платона про організуючих світ і самодостатніх сутностях - " ідеях " , які , перебуваючи поза конкретних речей, складають особливий ідеальний світ . Аристотель ,на відміну від Платона, вважав, що загальне існує в нерозривному зв'язку з одиничним, будучи його формою . Обидва ці погляди відтворювалися в схоластиці : платонівське - як крайній реалізм , аристотілевське - як помірний.³⁴

Але найбільш стійким і прийнятним для церкви виявився реалізм Альберта Великого і його учня Фоми Аквінського, що синтезували ідеї Аристотеля , Авіценни та християнської теології. Універсалії , згідно Хомі , існують в три способи : "до речей" у божественному розумі - як їх " ідеї " , вічні прообрази ; " в речах " - як їх сутності , субстанційні форми; " після речей " в людському розумі - як поняття , результат абстракції. У томізмі універсалії ототожнюються з арістотелівської формою , а матерія служить принципом індивідуації , тобто розділення загального на особливе. Середньовічний реалізм (як і успадкував його установки класичний раціоналізм ) , намагаючись осмислити проблему загального і одиничного , що не дозволив протиріч , обумовлених інтерпретацією загальних понять як абстракцій , що передують узагальнюючої діяльності пізнання.³⁵

У сучасній буржуазній філософії реалізм в основному виступає як ідеалістична гносеологічна концепція. В буржуазній історії філософії реалізм часто неправомірно протиставляється ідеалізму.

Феноменалізм - визнання тієї чи іншої області людського досвіду як феноменального, тобто дійсного чи удаваного, буття на противагу субстанціям і речам в собі. Погляд цей, поширений на всю сферу досвіду і взагалі на всі об'єкти можливого пізнання, має вирішальне значення для побудови системи філософського світопізнання і характеризує собою цілий філософський напрямок . В основі феноменалізму лежить дослідження об'єктів пізнання з онтологічної і гносеологічної точок зору. У першому випадку об'єкти розглядаються незалежно від питання про їх відтворюваності в пізнанні, виключно з точки зору взаємозалежності і відносного значення їх властивостей як відомих форм і проявів буття. При цьому виявляється, що одні властивості можуть бути визнані постійними і первісними, інші - змінними і похідними.³⁶

Розділ 3. Реальність в контексті езотеричних вчень