1. Фізична та соціальна реальності.

Фізична реальність - поняття, що характеризує вихідний емпіричний базис фізичних теорій, який фіксується, моделюється, представляється на різних рівнях пізнавального процесу. Термін «фізична реальність» введений в методологію фізичного пізнання А.Айнштайном. Це поняття пов'язане, з одного боку, з вмістом категорії «об'єктивна реальність» (фізичний світ), а з іншого - з вмістом категорій об'єкта і суб'єкта пізнання. У результаті в методології класичної фізики сформувалося поняття «об'єкта дослідження самого по собі » як фрагмента природи, який пізнається дослідниками точно таким же, яким він існував у природі, яка не зазнала впливу від людської діяльності. Тому вважалося само собою зрозумілим, що зміст поняття « природа (фізичний світ )» та « емпірична( спостережувана і експериментальна) реальність» збігаються. Однак між такого роду уявленнями і методами дослідження, а також методами теоретичних узагальнень експериментальних ситуацій виникли досить істотні протиріччя.¹

Якщо і існує єдина мотивація світогляду, вона полягає в тому, що зараз ми володіємо декількома надзвичайно глибокими теоріями про структуру реальності, головним чином завдяки ряду екстраординарних наукових відкриттів.²

Фізична реальність характеризує певну форму даності об'єктивної реальності. З цього погляду говорять про фізичну реальність на рівні експерименту і, відповідно, про те, як цю фізичну реальність представлено на різних рівнях теоретичного опису — емпіричному і теоретичному. На емпіричному рівні фізична реальність представлена певними узагальненнями, систематизаціями даних, а на теоретичному — логічними реконструкціями результатів опосередкування суб'єктів дослідження умовами пізнання у формі цілісної системи знання.³

Матеріальний світ Всесвіту, в сутності - основний об'єкт вивчення природничих наук . На поточний момент немає єдиної думки щодо поняття життя, проте вчені в цілому визнають, що біологічний прояв життя характеризується організацією, метаболізмом, зростанням, адаптацією, реакцією на подразників і відтворенням. Також можна сказати, що життя є характеристикою стану організму.⁴

Фізична реальність містить не тільки докази, але й методи(наприклад, наш розум і продукти нашої діяльності) її розуміння.

У фізичній реальності також існують математичні символи, і те, що саме ми поміщаємо їх в неї не зменшує їх фізичну суть. В цих символах – в наших книгах, фільмах, в пам’яті наших комп’ютерів і в нашому мозку – існують образи фізичної реальності в цілому, образи не тільки зовнішнього вигляду об’єктів, але і структури фізичної реальності. Степінь істинності всіх цих символів, образів і теорій, тобто певна спорідненість з конкретними чи абстрактними речами, до яких вони відносяться, визначає нову само подібність, яку дає реальності їх існування. Цю само подібність прийнято називати знанням.⁵

Якщо поняття «природа» або « фізичний світ » вказує на справжнє джерело не тільки фізичного, а й будь-якого природничо-наукового пізнання, то поняття фізичної реальності відноситься до конкретних форм діяльності дослідника цієї природи при різних умовах пізнання, виступаючи вихідним емпіричним базисом фізичних теорій. Введення поняття фізичної реальності в методологію некласичної фізики свідчить про відхід натуралістів від споглядальних пізнавальних установок і про ускладнення способів і засобів фізичного пізнання.⁶

Традиційно під метафізикою розуміється наука про надчуттєві засадах і принципи буття. Це розуміння йде від систематизатора праць Аристотеля - Андроніка Родоського. Під буттям можна розуміти і фізичну реальність. Фізична реальність має не тільки чуттєві, а й надчуттєві вимірювання. Іншими словами, фізична реальність - це не тільки об'єктивно-реальний світ, а й теоретизований світ, змістовна фізична картина світу. До цього можна додати, що у філософсько-методологічному розумінні фізичної реальності міститься не тільки конструктивний теоретичний фактор, але і матеріальна практична діяльність. Людина творить світ не лише в своїх ідеальних конструкціях, але і в їх практичному здійсненні.⁷

Розглядаючи перші статті Ейнштейна про спеціальної теорії відносності з філософсько-критичної точки зору, можна розрізнити вплив декількох, частиною суперечливих напрямків. Де в чому ці статті зобов'язані, наприклад, Юму, Канту і Пуанкаре. Читаючи статтю Ейнштейна з мудрістю ретроспективного погляду, можна знайти у ній дуже різні натяки на те, що « реальність», в кінцевому рахунку, не тотожна з « подіями », тобто що в більш пізніх роботах Ейнштейна чуттєві досліди не вважатимуться головними будівельними каменями «Миру» . Отже, самі закони фізики - тобто структура, « керуюча » характером подій, так би мовити ,вбудована в події - необхідні для розпізнавання значення подій за допомогою фізичних і розумових операцій . Є й інші докази реалізму на перших же сторінках першій же статті про теорію відносності . Все ж філософське паломництво Ейнштейна почалося історично з позитивізму.⁸

Остаточна гносеологічна установка Ейнштейна полягає в тому, що світ простого досвіду повинен бути підпорядкований і перетворений фундаментальним мисленням до такої спільності, що він стане космологічного характеру. При розвитку своєї філософії з одного кінця цього ряду позицій до іншого Ейнштейн допоміг нам знайти самих себе.⁹

Серед великої кількості реальностей існує одна, що являє собою реальність par excellence. Це реальність повсякденного життя.¹⁰

У більшості сучасних європейських мов слово «реальність» в тій чи іншій формі присутнє, але при цьому досить важко виділити не тільки усталені смисли, але навіть значення цього поняття. Ще складніше йде справа з концептуалізацією власне соціальної реальності. Зі змістовної точки зору, значна частина суджень про соціальну реальність (точніше, про те, що ми тепер маємо на увазі під цим терміном), поширених в античності і в середньовіччі, а почасти і в перші століття Нового часу, сходить до архаїчного (міфологічного) мислення . Вихідним пунктом осмислення світу в цілому був світ природи, що характеризується початковою очевидністю його існування. Цей світ відрізняла внеположеність стосовно людини, що служило основою для формування уявлень про її буття незалежно від свідомості і дій людей і, що найголовніше, в якості перед-існуючого, тобто існуючого до людини. Ці вірування закріплювалися і на рівні міфів про творіння, в яких людина зазвичай виникає (створюється, з'являється) після всіх інших предметів і тварин.¹¹

Реальність повсякденного життя організовується навколо " тут" мого тіла і "зараз" мого теперішнього часу. Це " тут - і-тепер " - фокус моєї уваги до реальності повсякденного життя. У тому, як це " тут - і-тепер " дано мені в повсякденному житті, полягає realissimum моєї свідомості. Реальність повсякденного життя , однак , не вичерпується цією безпосередньою присутністю , але охоплює й ті феномени , які не дані " тут - і-тепер " . Це означає , що я сприймаю повсякденне життя залежно від ступеня просторової і тимчасової наближеності або віддаленості. Соціологічний інтерес до проблем " реальності" і " знання " пояснюється , перш за все , фактом їх соціальної відносності . Те , що " реально " для тибетського монаха , не може бути " реальним" для американського бізнесмена . "Знання" злочинця відрізняється від " знання " криміналіста . Звідси випливає , що для особливих соціальних контекстів характерні специфічні агломерати " реальності" і " знання " , а вивчення їх взаємозв'язків - предмет відповідного соціологічного аналізу .¹²

Соціальна реальність - це реальність, в тій чи іншій мірі організована, упорядкована і структурована. Щодо значущості цієї ознаки соціальної реальності у філософів не було згоди. Ті вчення, в яких визнається найбільша ступінь важливості принципу організованості, наполягають на тому, що соціум - це не просто впорядкованість, а єдине ціле, в такому випадку принцип організованості «посилюється» до принципу цілісності та системності.

Соціальна реальність - це реальність динамічна, тобто та, яка розвивається. Ця характеристика соціально утвердилася в якості загальнозначущої після того, як засновник соціології, французький філософ О. Конт розділив всі проблеми соціології на два розділи - соціальну статику і соціальну динаміку.¹³

Соціальна реальність - це реальність комунікативна. У понятті комунікації (від латинського «communicatio» - повідомлення, передача) загострюється і акцентується момент мінливості і динамічності соціальної реальності. Тому дана характеристика близька по установці 2-й, але в даному випадку звертається увага на особливий - мовний характер соціальних змін.¹⁴