82. Психологічна характеристика потерпілого

Психологія потерпілого вивчає фактори формування особистості потерпілого, поведінку до здійснення злочину, в момент здійснення та після нього, а також розробляє рекомендації щодо допиту потерпілого. Особистість потерпілого має велике значення при вивченні злочину. Адже інколи певна поведінка потерпілого може змінити кваліфікацію злочину або пояснити поведінку злочинця, що допомагає глибше пізнати ситуацію та визначити її справжнє підґрунтя. Інколи виключити вину так званого злочинця.

Дослідження потерпілого включає 2 моменти:

• Статична область – стать, вік, національність, службове положення. Деякі з цих показників мають пряме відношення до кваліфікації злочину – наприклад вік при сексуальних злочинах.

• Динамічна область – поведінка потерпілого безпосередньо перед злочином, в період злочину і зв’язок із цим поведінки злочинця.

Спеціальні методи дослідження особистості і поведінки потерпілого: аналіз слідчої і судової статистики, вивчення матеріалів судово-психологічної та судово-психіатричної експертиз, соціально-психологічне дослідження конфліктних ситуацій.

Поведінка потерпілого залежить від:

• Впливу зовнішнього середовища,тобто напад чи вплив злочинця

• Індивідуальні особливості особистості

83. Функції управління, вимоги до особистості менеджера в світлі проблем психології управління

Функції управління — це об'єктивно обумовлені загальні напрями або сфери діяльності, які у сукупності забезпечують ефективну кооперацію спільної праці. Функції управління: планування, організація, мотивація і контроль діяльності.

Стратегічне планування: Місія → цілі → зовнішнє середовище → сильні і слабкі сторони → альтернативи → вибір стратегії → реалізація стратегії → оцінка стратегії

Особистість менеджера:

1. лідерство (харизматичність, привабливість, впевненість, статус, авторитет, інтелект)

2. комунікабельність – надання команд та отримання зворотного зв’язку

3. професіоналізм – розуміння в тій галузі в якій він працює

Вимоги:

1. Розуміння природи управлінської праці і процесів управління.

2. Здатність мислити масштабно, перспективно.

3. Вміння вирішувати нестандартні управлінські проблеми.

4. Вміння використовувати сучасну інформаційну технологію і засоби комунікацій, що необхідні для здійснення управлінського процесу, тобто для організації праці менеджера.

1. Вміння працювати з людьми. Оволодіння мистецтвом управління людськими ресурсами.

2. Володіння мистецтвом налагодження зовнішніх зв'язків.

3. Здатність до самооцінки, уміння робити правильні вибори.

84. Психологія конфлікту. Запобігання та вирішення конфліктів у процесі управління

Конфлікт — це психічний стан, зумовлений переживанням суперечностей, що виникають між людьми у зв'язку з вирішенням тих чи інших питань соціально-політичного або особистого життя. Конфлікти "створюються" людьми, вони — його сторони й учасники

Виділяють чотири основні стадії конфлікту.

1. Виникнення конфліктної ситуації На цій стадії зароджується протиріччя, яке може ще не усвідомлюватись учасниками та свідками.

2. Усвідомлення конфлікту. Конфліктуючі сторони починають розуміти, що перебувають у конфліктних, супер­ницьких стосунках із відповідним емоційним забарвленням. Рішення може бути двох видів: усіляко попереджувати розвиток конфлікту, чи, навпаки, активізувати конфлікт, надати йому більш гост­рої форми і досягти перемоги.

3. Зовнішній вияв конфлікту. Відбува­ється відкрите зіткнення протиборствуючих сторін, кожна з яких діє відповідно до своїх намірів та прийнятих рішень. Водночас робляться спроби блокувати дії суперника. Сторо­ни можуть погодитись на компроміс, і тоді зіткнення набере форми переговорів.

4. вирішення, завершення конфлікту. На цій ста­дії учасники оцінюють наслідки своїх дій, співставляють до­сягнутий результат із раніше наміченою метою. Залежно від висновків конфлікт припиняється (затухає) або ж розвиваєть­ся далі, в останньому випадку він заново проходить через другу, третю та четверту стадії, але вже на новому рівні.

• п'ять тактик поведінки:

1. співробітництво (висока наступальність і висока кооперативність) — дії спрямовані на пошук рішення, що задоволь­няє обидві сторони, спільне обговорення розбіжностей,

2. протиборство (висока наступальність і слабка кооперативність) — прагнення наполягти на своєму шляхом відкритої боротьби, застосування примусу та інших засобів тиску,

3. поступливість (слабка наступальність і висока кооперативність) — орієнтованість на повне задоволення вимог партнера,

4. уникнення (слабка наступальність і слабка кооперативність) — прагнення вийти з ситуації, не поступаючись, але й не наполягаючи на своєму, утримуючись від суперечок, від викладення своєї позиції, уникаючи відповідальності за прийняте рішення,

5. компроміс (середні значення наступальності і кооперативності) — прагнення врегулювати розбіжності, поступа­ючись у чомусь в обмін на поступки іншої сторони, прий­няття «середніх» рішень, що задовольняють обидві сторо­ни повною мірою.

• Конкретними засобами вирішення конфлікту можуть бути:

1. вирішення проблеми, що стала причиною його виникнення,

2. компроміс, що базується на взаємних розумних поступках,

3. поступове згладжування протиріч,

4. відсторонення конфліктуючих від безпосереднього спілку­вання на певний час, повне припинення стосунків між ними.

Клінічна психологія