24. Основні етапи розвитку предмету психології

Найперше формулювання предмету психології, властиве саме філософській психології – і єдине до середини ХІХ століття, є таким: предметом психології виступає людська душа. Під душею ми розуміємо сутність психічних явищ. У науковій психології кінця ХІХ століття предметом виступила свідомість, яка ототожнювалась з усією психікою. Таке визначення не перейшло у ХХ століття, оскільки у психоаналізі відбулось відкриття несвідомого психічного, – і саме в 1900 році вийшла книга З. Фрейда “Тлумачення сновидінь”, яка визвала в науці великий резонанс і завдала нищівного удару по ототожненню психіки із свідомістю. Визначення предмету психології у класичному психоаналізі та споріднених напрямах глибинної психології, на противагу попередньому, акцентувало саме несвідоме. У американському біхевіоризмі також заперечувалась свідомість у якості предмету психології – але разом із нею було заперечене і все суб’єктивне у психіці взагалі, предметом же психології вважалась об’єктивна поведінка – як сукупність нервово-м’язових реакцій на зовнішні подразники. Предметом вітчизняної психології радянських часів в найбільш загальному виразі були психічні явища. Поняття "психічні явища" більш конкретне, ніж "душа”. До психічних явищ зараховуються психічні процеси (сприймання, мислення та ін.), психічні стани (наприклад, стан афекту або кризи), психічні якості (наприклад, особистісна тривожність, креативність), сюди ж попадає і особистість як складне інтегральне психічне утворення, обумовлене біологічно і соціально.

Сучасними визначеннями предмету психології є такі: індивідуальний світ «Я» людини (у цьому визначенні підкреслюється сутнісна єдність психічних явищ, бо “світ” – це вже не проста їх сукупність, а цілісне самостійне утворення); людина, як суб'єкт психіки (в останньому визначенні підкреслено поняття суб'єкту, котре вказує на активність людини в самотворенні, самовизначенні в психічному розвитку. Біологічне і соціальне з цієї точки зору є не причинами, утворюючими людину, а тільки умовами її самотворення).

25. Виникнення експериментальної психології.Програми розвитку експериментальної психології. У 70-х роках XIX ст. назріла потреба у тому, щоб розрізнені знання про психіку об'єднати в окрєму дисциплі-ну, відмінну від інших. Були створені всі умови для надання психології статусу самостійної науки. Утверджєння цього статусу почалось зі створення В. Бундтом у 1879 році в Ляйпцігу першої в світі психологічної експериментальної лабораторії, яку через два роки перетворили в Інститут експериментальної психології. На початку 80-х років XIX ст. В. Вундт створив також перший психологічніш журнал. 1879 рік вважають роком офіційного визнання психології як самостіпної галузі знань. На Україні перші психологічні експериментальні лабораторії, де здійснювались інтенсивні дослідження, почали з'являтись з кінця XIX ст.. У Києві така лабораторія була заснована Іваном Сікорським, в Одесі — Миколою Ланге, в Харкові - Павлом Ковалевським. Особливу популярність набувають праці Олександра Потебні та ЮлІана Охоровича. Одним із перших у вітчизняній та світовій психології на значенні експерименту наголошував М. Ланге — професор Новоросійського університету (Одеса). Він експериментально досліджував психомоторику, увагу, сприймання, встановивши, зокрема, закон перцепції щодо послідовності фаз сприймання від менш диференційованого до більш диференційованого, які пов’язувалися з філогенетичним розвитком людини і, отже, вносили у психологічний експеримент ідею розвитку. Новий крок у запровадженні експерименту в психології зробив Л. Виготський, провівши дослідження процесів утворення понять, активного запам’ятовування, особливості розвитку психічних процесів на основі історико-генетичного підходу. За Л. Виготським експериментально-генетичний метод, на відміну від суб’єктивного методу класичної емпіричної психології, відкривав об’єктивні шляхи вивчення психіки та свідомості. В Україні був створений Інститут психології, який очолив Г. Костюк. Він активно використовує експериментальний метод у дослідженні психіки. На сучасному етапі розвитку експериментальної психології спостерігаються такі тенденції: • ускладнення предмета експериментально-психологічних досліджень (від дослідження елементарних психічних процесів до цілісної особистості й соціально-психологічних явищ); • можливість експериментального дослідження і врахування індивідуальних відмінностей суб’єктів психічної діяльності, зокрема завдяки успіхам застосування методів математичної статистики у психології (наприклад, можливості обробки результатів багатофакторних психологічних експериментів); • актуалізація проблеми розробки методологічної основи експериментальних досліджень прикладного характеру, на базі якої можна було б узгодити інтерпретацію експериментальних фактів з позицій різних теоретичних трактовок розуміння психіки в цілому й особистості зокрема.

Історія психології