Основні етапи розвитку психології, її концепції заповнити таблицю

ВЧЕНИЙ

ВНЕСОК В РОЗВИТОК ПСИХОЛОГІЧНОЇ НАУКИ

Арістотель

У людині Аристотель виділяє три різні душі — рослинну (відповідає за споживання, ріст і розмноження), тваринну (відчуття, жадання)і розумну, яка властива тільки людині. Розум людини є безсмертним, теля и смерті він зливається із всесвітнім розумом.

Особливої уваги заслуговує вчення Аристотеля про душу. Він вважає, що душу може мати тільки природне, а не штучне тіло. Причому це природне тіло має бути здатним до життя. Здійснення можливості життя природного тіла Аристотель називає душею. Аристотель розрізняє три види душі. Два з них належать до фізичної психології, оскільки вони не можуть існувати без матерії. Третя метафізична.

Аристотелем третій вид душі — розумна душа, яка притаманна людині і Богу. Вона незалежна від тіла, бо мислення вічне. Але коли споглядають розумом, необхідно, щоб у той же час споглядали і через уяву, зауважує Аристотель. А це означає, реальне пізнання неможливе без чуттєвого рівня пізнання. Людина пізнає загальне тільки за допомогою відповідної уяви.

Але уява не просто переробляється в поняття, а тільки сприяє тому, щоб закладені у душі форми буття перейшли із стану потенції в стан акту. Щоб перевести знання загального із стану потенції в стан акту, потрібен розум у всьому його обсязі, як пасивний, так і активний. А активний розум — це Бог. Таким чином, у Аристотеля перемагає реалістична лінія: знання існує ще до процесу пізнання. він вічний, незмінний, всеохоплюючий; є запорукою того, що буття невмируще.

Ч. Дарвін

Величезний вплив на розроблення основних проблем сучасної психології зробили еволюційні ідеї знаменитого природодослідника Ч. Дарвіна, висловлені в книзі «Походження видів шляхом природного відбору, або Збереження сприятливих порід у боротьбі за життя» (1859). Вони дали змогу з'ясувати роль психіки в процесі пристосування живих істот до умов середовища, яке змінюється, зрозуміти походження вищих форм психічної діяльності з нижчих, примітивніших. Дарвін хотів пристосувати ідею еволюції всього живого до пояснення походження інстинктів тварин, показавши, що ті самі основні чинники, від яких залежить у процесі біологічного розвитку зміна будови

тіла та окремих його органів (а саме - дія природного відбору), є рушійними силами психічного розвитку у філогенезі. Однак, на наш погляд, це не відповідає дійсності.

Е. Геккель

Термін "психологія" хоч і походить від двох давньогрецьких слів "psyche" (душа) і "logos" (слово, знання, вчення) вперше з’явився лише наприкінці XVI ст. Творцями терміна "психологія", що в дослівному перекладі означає "наука про душу", були німецькі вчені Рудольф Геккель та Отто Касманн. У 1590 р. професор філософії Геккель видав латинською мовою книгу під назвою "Психологія", яка мала значну популярність і протягом семи років витримала три видання. В 1594 р. послідовник Геккеля Отто Касманн продовжив дослідження душі в книзі під назвою "Антропологічна психологія". Дослідження меж проблеми, пов'язаної із цим терміном, безсумнівно, сприяло консолідації психології, внутрішньої структури та міждисциплінарних її зв'язків. Виникає фах психолога.

В. Вунд

Переломною віхою в історії психології вважають 1879 рік, коли німецький учений Вільгельм Вундт заснував у Ляйпцігу першу у світі психологічну лабораторію, обладнану спеціальною апаратурою. Туди за науковим досвідом з усіх усюд почали з'їжджатися вчені, і невдовзі подібних лабораторій було вже багато. Настав час офіційного визнання психології як самостійної та експериментальної галузі знань. Отож, психологія одна з наймолодших наук і одночасно одна з найдавніших. Про це афористично висловився німецький психолог Герман Еббінгауз: психологія має довгу передісторію й коротку історію. Найбільш поширеним у психології кінця XIX ст. був суб'єктивний метод (або інтроспекція). . Психологія, за Вундтом, є наукою про безпосередній досвід, який людина може осягнути шляхом наукового самоспостереження. Науковість самоспостереженню додають контроль і порядок, які забезпечуються певними процедурами фізіологічного експерименту.

В. Кречмер

Німецький психолог та психіатр Ернст Кречмер видав на початку XX сторіччя книгу «Будова тіла та характер», в якій спробував визначити зв'язки, що існують між будовою тіла та психічними особливостями власника цього тіла. За Е. Кречмером існують три основні типи будови людського тіла, які можливі не лише так би мовити, в «чистому вигляді», а й в різних комбінаціях між собою. Основні типи: астенічний; атлетичний, пікнічний.

І.М. Сеченов

Учення Сєченова про психічні акти було глибоко матеріалістичним. Аналізуючи психічні акти, він дійшов висновку про те, що всі свідомі рухи, що слідують із цих актів, рухи, які зазвичай звуться довільними, “у строгому значенні є відображеними” (Сеченов, 1953). Таким чином, Сєченов пояснив функції мозку як органу, що пов’язує людину з навколишнім середовищем.

Цінними є думки Сєченова, які він висловив у статті “Кому та як розробляти психологію?”:

І.П. Павлов

Значний внесок Павлова в експериментальну науку полягає в тому, що свої наукові досліди він проводив у “чистому вигляді”, вивчаючи фізіологію того чи іншого органу в умовах нормального функціонування організму. Ним було розроблено методики – знамениті фістули, які не калічили організму тварин і надавали можливість вилучати слину та шлунковий сік у натуральному вигляді під час акту харчування: “…Оцінити значення кожного органу з його істинного та життєвого боку, вказати його місце та відповідну міру” (Павлов, 1951). Ці досліди водночас дозволили йому зрозуміти сутність так званого душевного життя, в основі якого лежить феномен психічної секреції. І все це було пов’язано з новим словом у науці про умовні рефлекси. їх формування Павлов пов’язував з впливом на організм зовнішнього середовища: “Після настирливого обдумування предмета, після нелегкої розумової боротьби я вирішив, нарешті, і перед так званим психічним збудженням залишитися в ролі чистого фізіолога, тобто об’єктивного зовнішнього спостерігача та експериментатора, що мав справу виключно із зовнішніми явищами та їх відношеннями” (Павлов, 1951). Павлов дав теоретичне обгрунтування рефлексів: “Теорія рефлексу, тепер, як і з самого початку її появи, безмежно збільшує кількість явищ в організмі, пов’язаних з

визначаючими їх умовами, тобто таких, які все більше детермінують цілісну діяльність організму”.

В.М. Бєхтерев

Досить цікавим є те, що він виступив проти психології як такої, пропонуючи замінити її новим науковим напрямком – рефлексологією. Головну роль у рефлексології він відводив ученню про сполучні рефлекси, які набуваються твариною чи людиною у процесі їхнього індивідуального життя (І.Павлова називав їх умовними рефлексами). На думку Бехтерева, вони мають поєднуватися чи збігатися з вродженими реакціями організму. Крім того, індивідуальні реакції окремих особистостей вчений переносив на цілі колективи. Свої погляди щодо цього він виклав у праці “Колективна рефлексологія” (1921).

Г. Конінський

систематизував історичний огляд вивчення душ, завершуючи його аналізом тогочасної традиції поділу душі навегетативну, чуттєву і раціональну., виділяв і описуваві інші види душі, зокрема « бажальну» й «рухову», зауважуючи, однак, що цей поділ є штучнмїим і треба мати на увазі єдину душу з певними властивостями і потенціями. Прогресивною і важливою виявилася позиція щодо визнання активного характеру відображення органами чуття предметного світу. Визнаючи необхідність «згоди» між душею і тілом, віе вважав, що головними властивостями раціональної душі є ії нематеріальність і безсмертя

П.Юркевич

автор знаменитої психологічної праці « Серце та його значущість у духовнім житті людини». Підкреслював індивідуальність людської істоти, стверджував пріоритет переживань і почуттів, що йдуть від серця, над розумом. Виділяв у душевному світі людини особистісну « сутність», якя переводить те, що може бути ( ідею), в те, що є ( дійсність).

І. Секорський

автор досліджень психології дитячого віку. Які він узагальнив у праці « Про явища втоми проирозумовій праці дітей шкільного віку», «Душа дитини», Про заїкання» та ін. Їх використовували як навчальні посібники у Німеччині. Автор праці з фізіономіки « Всезагальна психологія з фізиогномікою у ілюстративному викладі».Саме після виходу цієї книги у світ стало загальновизнаним, що основні риси характеру людини мають фізіономічні стигми( мітки).Кожен майбутній медик повинене вивчити основні риси фізіономіки, щоб уміти розпізнати душевну сутність хворого. Адже ще Гіпократ вчив, що важливіше знати кого ти лікуєш, ніж що ти лікуєш».