9. Поняття та особливості цивільного правовідношення.

Поняття цивільного правовідношення та особливості цивільно-правових відносин. Для задоволення своїх потреб люди вимушені вступати в різноманітні суспільні відносини. У міру того, як ці суспільні 1 відносини врегульовуються нормами права - вони переростають в правовідносини.

Таким чином, правовідносини - це частина суспільних відносин, які врегульовані нормами права.

Одним із наслідків зворотного впливу норм права на суспільні відносини є те, що учасники цих відносин наділяються певними правами і обов'язками відносно один одного, причому невиконання обов'язків тягне за собою застосування до порушника засобів, державно-примусового характеру. Врегульовані нормами цивільного права суспільні відносини називаються цивільно-правовими відносинами.

Цивільні правовідносини - це врегульовані нормами цивільного права майнові відносини, відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності, та особисті немайнові відносини, учасники яких виступають юридичне рівними носіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків, реалізація яких забезпечується можливістю застосування засобів державно-примусового впливу.

У цьому визначенні зазначені такі особливості цивільних правовідносин:

по-перше, це певні майнові і деякі особисті немайнові відносини, а також відносини, що виникають в сфері інтелектуальної діяльності;

по-друге, ці відносини виникають між суб'єктами на засадах юридичної рівності, незалежності, самостійності, вільного волевиявлення, що робить неможливим панування одного із суб'єктів над іншим, підпорядкування волі іншого своїй волі;

по-третє, невиконання будь-ким із учасників правовідносин взятих обов'язків або порушення чужих прав тягне за собою застосування до порушника засобів державного примусу. Як правило, засоби такого примусу носять майновий характер.

10.Елементи цивільних правовідносин.

Кожне правовідношення передбачає наявність низки необхідних елементів, без яких воно не може існувати. Воно складається між його певними учасниками — суб'єктами стосовно майнового або немайнового блага — його об'єкта. Крім цього, важливий елемент будь-якого цивільного правовідношення складає його зміст, що знаходить своє відображення в конкретних суб'єктивних правах і обов'язках учасників правовідносин.

Суб'єкти цивільних правовідносин. Суб'єктами цивільних правовідносин або їх учасниками є фізичні та юридичні особи. В одному правовідношенні можуть брати участь фізичні особи (договір купівлі-продажу між громадянами), юридичні особи (договір поставки), а також фізичні та юридичні особи (договір перевезення пасажирів). Поняття «фізичні особи» включає три категорії суб'єктів — це громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства. Як правило, всі фізичні особи мають рівні права, однак у деяких випадках іноземні громадяни та особи без громодянства не можуть бути учасниками цивільних правовідносин в Україні. Наприклад, відповідно до ст. 14 Конституції України, а також норм цивільного законодавства ці особи не можуть бути власниками земельних ділянок (це право можуть мати тільки громадяни України), у зв'язку з чим не можуть бути учасниками договорів, які мають за мету придбання земельних ділянок у власність.

У деяких випадках учасником цивільних правовідносин є Українська держава. Це можливо, наприклад, тоді, коли держава укладає міжнародні договори позики, застави, виступає гарантом по договорах, успадковує майно, є учасником інших цивільних правовідносин. У всіх цих випадках держава діє через відповідні державні органи — міністерства, відомства тощо. Держава як самостійний суб'єкт цивільних правовідносин несе відповідальність за своїми зобов'язаннями, але вона не відповідає за зобов'язаннями інших суб'єктів, у першу чергу державних підприємств. Крім Української держави цивільні правовідносини можуть виникати за участю іноземних держав.

Суб'єктами цивільних правовідносин можуть також виступати Автономна Республіка Крим та територіальні громади. Ці суб'єкти є власниками майна і в межах, встановлених законом, мають право володіти, користуватися і распоряджатися цим майном. При цьому вони не відповідають за зобов'язаннями держави, а держава не відповідає за зобов'язаннями територіальних громад. Кожен з цих суб'єктів є самостійним учасником цивільних правовідносин.

У кожному цивільному правовідношенні діють дві сторони — управомочена і зобов'язана. Вони називаються кредитором і боржником. Кредитор має певні права, в той час як боржник виступає носієм певних обов'язків. У договорі позики, наприклад, позикодавець має право вимагати від боржника повернення боргу, а боржник зобов'язаний цей борг повернути. Але існує багато видів цивільних угод, за якими кожна сторона водночас має права і несе обов'язки. Наприклад, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати покупцю річ і має право вимагати передачі грошей, і навпаки, покупець зобов'язаний передати гроші і має право вимагати від продавця передачі речі. При цьому не має значення, одна чи декілька осіб беруть участь у договорі на кожній із сторін. Якщо, наприклад, дві особи бажають разом придбати автомобіль, то вони діють як одна сторона правовідношення, а саме — покупець.

Істотну особливість у цьому питанні має договір про спільну діяльність, метою якого є досягнення його учасниками певної законної мети, а саме: будівництво жилого будинку, здійснення різноманітних спільних проектів, благодійницької діяльності тощо. Звертає на себе увагу та обставина, що в цьому договорі всі його учасники діють разом для досягнення єдиної мети, в той час як в інших цивільних договорах цілі його учасників різноспрямовані (покупець має за мету придбати річ, а продавець — її продати; підрядчик — одержати гроші за виконану роботу, а замовник — одержати результати такої роботи). З урахуванням цього вважається, що кожен з учасників договору про спільну діяльність не має права вимагати виконання договору для себе особисто і діяти тільки в своїх інтересах. Інтереси усіх учасників цього договору тісно пов'язані між собою і кожен з них має однакові права та обов'язки.

Об'єкти цивільних правовідносин. Всі цивільні правовідносини складаються з приводу будь-якого об'єкта — майнового чи немай-нового блага1. Майновими об'єктами цивільних правовідносин є речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також майнові права вимоги (наприклад, право вимоги передачі майна за договором). Серед не-майнових об'єктів розрізняють два основні види: а) продукти творчої діяльності людини, або об'єкти права інтелектуальної власності (твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи тощо); б) особисті немайнові блага, невід'ємні від особистості (честь, гідність, ділова репутація, ім'я, зображення, приватне життя тощо).

Об'єктами цивільних правовідносин є також результати деяких видів діяльності людини — робіт і послуг. Так, цивільні правовідносини можуть виникнути між сторонами з приводу виконання різного роду підрядних робіт. Результатом цих робіт є споруджений будинок, відремонтована річ, пошитий костюм і т. ін. Крім цього, існують специфічні види діяльності — послуги, їх особливістю є те, що результати дії з надання послуг найбезпосереднішим чином пов'язані з самою цією діяльністю і невіддільні від неї. Так, за договором перевезення вантажу безпосереднім об'єктом цивільних правовідносин виступає саме перевезення, наприклад, вантажу до певного пункту призначення. Послуги можуть надаватися в різних сферах діяльності людини, у зв'язку з чим виділяють юридичні, медичні, посередницькі, агентські та інші види послуг.

Юридичний зміст цивільних правовідносин. Останнім часом у літературі поширилась думка про те, що правовідносини мають юридичний і фактичний зміст1. Якщо фактичний зміст правовідносин складають вольові дій (взаємодії) їх учасників, то юридичний зміст— це суб'єктивні права та обов'язки суб'єктів цивільного права. Безсумнівно, саме юридичний зміст правовідносин становить найбільший інтерес для юристів, тому з'ясування питання про сутність суб'єктивних прав і обов'язків учасників цивільних правовідносин є найважливішим.

Суб'єктивне право — це можливість, що належить учаснику цивільного правовідношення, поводити себе певним чином у взаємостосунках з іншими учасниками цих відносин, яку гарантує та забезпечує держава. Носій суб'єктивного цивільного права має гарантовану можливість на здійснення власних дій, а також на вимогу здійснення відповідних дій від зобов'язаної особи. Тому, наприклад, наймач жилого приміщення не тільки має право на проживання в ньому, а й може вимагати від іншої сторони — наймодавця виконання певних дій — проведення капітального ремонту будинку, надання комунальних послуг і т. ін. Більш того, суб'єктивне право дає змогу його носію звертатися до відповідних державних органів за захистом права в разі його порушення.

Суб 'єктивний обоє 'язок — це міра належної поведінки зобов'язаного учасника правовідношення. Ця поведінка може полягати в необхідності здійснення дій активного або пасивного характеру. Активні дії можуть полягати у виконанні тієї чи іншої роботи, передачі речі, наданні послуги і т. ін. У цих випадках зобов'язана сторона має активно діяти в інтересах іншої сторони. Дії пасивного характеру, навпаки, передбачають ситуацію, коли зобов'язана сторона повинна не виконувати будь-яких дій, тому що саме вони суперечать інтересам іншої сторони. Наприклад, сторона в договорі не повинна відмовлятися від його виконання або іншим чином порушувати права іншої сторони правовідношення.