8. Застосування цивільного законодавства по аналогії. Тлумачення цивільно-правових норм.

 Цивільному законодавству, на відміну від кримінального, відомий інститут аналогії. У ст. 4 ЦК України сказано, що цивільні права та обов'язки виникають також з дій громадян та організацій, які хоч і не передбачені законом, але внаслідок загальних засад і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права та обов'язки. Із змісту зазначеної норми випливає, що цивільні правовідносини виникають також з дій, зокрема угод громадян і організацій, хоч і не передбачених законом, але таких, що відповідають (не суперечать) загальним засадам і змісту цивільного законодавства. Отже, в таких випадках керуються не конкретною нормою цивільного законодавства, а лише загальними засадами, змістом цивільного законодавства. Такий засіб заповнення прогалин закону називається аналогією права. Поряд з цим застосовується і аналогія закону — поширення на відносини, які безпосередньо не врегульовані в законі, правових норм, що регламентують подібні відносини.

Збереження інституту аналогії у цивільному праві, на відміну від кримінального права, в якому аналогію скасовано, пояснюється так: кримінальне право має справу з протиправними, злочинними діями. З метою зміцнення законності воно виходить з принципу: поведінка, що не кваліфікується за кримінальним законом як злочинна, не може бути підставою для застосування покарання.

Цивільне ж законодавство, навпаки, в переважній більшості регулює правомірну, суспільне корисну діяльність громадян та організацій. При цьому важливо передбачити всі можливі випадки вчинення правомірних дій. До того ж обмеження правомірної діяльності суворими межами закону призвело б до сковування розумної господарської ініціативи учасників цивільного обороту, що негативно позначилося б на розвитку майнових відносин, які виникають з метою задоволення матеріальних і духовних потреб громадян та організацій. В умовах радикальної економічної реформи законодавець заохочує ділову заповзятливість в економічній, комерційній діяльності. Аналогія права і закону в цивільному праві знаходить нове обгрунтування в принципі: дозволено все, що не заборонено законом.

Тлумачення актів цивільного законодавства, що надає можливість забезпечити правильне застосування закріплених у них положень, тобто спроектувати норми права на рівень конкретних суспільних відносин, конкретної життєвої ситуації.

Тлумачення правової норми (включаючи й цивільно-правову) - це діяльність із з’ясування або роз’яснення (інтерпретації) її змісту з метою правильного застосування і реалізації останньо.

Тлумачення здійснюється за допомогою певних прийомів та способів. Спосіб тлумачення - це сукупність прийомів аналізу змісту нормативно-правових актів. Існує багато класифікацій спеціальних прийомів (способів, методів) тлумачення, у відповідності з якими вони поділяються залежно від: способу тлумачення, суб’єктів тлумачення, обсягу тлумачення, за сферою дії.

За способом тлумачення виділяють філологічний (лексичний і граматичний) спосіб, при якому встановлюється зміст правової норми на основі використання законів філології; систематичний, за котрого зміст норми права з’ясовується на підставі виявлення її системних зв’язків з іншими правовими нормами. Найчастіше це відбувається при зіставленні загальних та спеціальних норм, посилальних і бланкетних норм тощо; логічний, який припускає застосування правил та аргументів логіки (логічне перетворення, порівняння, аналіз і синтез, абстрагування, аналогія тощо); історичний, котрий здійснюється на підставі ознайомлення з історією появи та прийняття норм, врахування факторів, якими обумовлюється набрання ними чинності, їх зміни чи доповнення; цільовий (телеологічний), за допомогою котрого встановлюється зміст правової норми на основі виявлення її цілей.

За суб’єктами тлумачення виділяють такі види: офіційне та неофіційне. Неофіційне тлумачення - це тлумачення правової норми, що здійснюється будь-яким суб’єктом права, а його результати не є формально-обов’язковими. Цей вид тлумачення поділяється на буденне (тлумачення особами, котрі не є фахівцями-юристами, яке за своєю сутністю є тлумаченням з метою з’ясування, усвідомлення нормативних положень); професійне (тлумачення юристів-практиків); доктри- нальне (науково обґрунтоване тлумачення вчених, висвітлене у юридичній літературі, коментарях до законів, матеріалах наукових чи науково-практичних конференцій або усних виступах у межах участі у них тощо). Хоча доктринальне тлумачення не є обов’язковим, однак його вплив на з’ясування суті і змісту правових норм органами, що встановлюють або застосовують норми права, досить вагомий.

Офіційне тлумачення - це тлумачення правової норми, яке здійснюється компетентними органами і є формально обов’язковим для всіх суб’єктів її застосування та реалізації. Це тлумачення поєднує в собі і тлумачення-з’ясування, і тлумачення-роз’яснення. Між тим результат офіційного тлумачення не призводить до появи нового нормативного акта, оскільки акти тлумачення мають особливу правову природу і діють у єдності з нормами права, не маючи самостійного значення. Слід погодитися з тим, що дані акти, які мають назву інтер- претаційних, є обов’язковими лише в тому розумінні, що містять офіційну державно-владну позицію щодо розуміння змісту правових норм і зобов’язують суб’єктів адекватно сприймати зміст норми.

Офіційне тлумачення поділяється на автентичне та легальне. Автентичне (власне, «авторське») тлумачення - це тлумачення цивільно-правової норми тим самим органом, що видав акт цивільного законодавства, у якому вона встановлена. Суб’єктами такого виду тлумачення є всі правотворчі органи.

Легальне (делеговане) тлумачення - це тлумачення, засноване на спеціальному повноваженні, яким закон наділяє певний орган, що не приймав акт цивільного законодавства. Відповідно до ст. 147 Конституції органом, якому делеговане право давати офіційне тлумачення Конституції та законів, є Конституційний Суд України (далі - Конституційний Суд). Окрім цього, він вирішує питання щодо відповідності законів й інших правових актів Конституції. Таким чином, хоча Конституційний Суд не належить до правотворчих органів, але його повноваження можуть відчутно впливати на регулювання цивільно-правових відносин, оскільки його рішення та висновки є обов’язковими до виконання, як і всі інші судові рішення, що ухвалюються іменем України.

Автентичне та легальне тлумачення за сферою дії поділяються на нормативне, розраховане на всі випадки застосування та реалізації норми, що тлумачиться (наприклад, Пленум Верховного Суду України має право давати роз’яснення з питань судової практики, яке є обо’язковим для судів), та казуальне (індивідуальне), що розраховане тільки на той випадок застосування норми права, з приводу якого роз’яснюється її зміст. Зокрема, судове рішення містить тлумачення цивільно-правових норм, будучи обов’язковим до виконання лише учасниками відповідного судового процесу (ч. 5 ст. 124 Конституції). Таке роз’яснення не має обов’язкового характеру для всіх інших судових органів при вирішенні подібного спору, оскільки прецедент в Україні джерелом права не є.

Відповідно до обсягу тлумачення, тобто співвідношення норми та її змісту, тлумачення поділяється - на буквальне (адекватне, точне), поширювальне та обмежувальне. Буквальне тлумачення адекватне текстуальному виразу (словесній оболонці) правової норми. Поширювальне тлумачення припускає розуміння змісту правової норми ширше за її буквальний текстуальний вираз. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Систематичне тлумачення дає можливість дійти висновку, що в цій статті мова йде не тільки про осіб (до них ЦК відносить фізичних та юридичних (ч. 1 ст. 2 ЦК), а й про публічні утворення, які є нарівні з особами учасниками цивільних відносин (ч. 2 ст. 2 ЦК) і, навіть, охоплюються поняттям особи, виходячи з аналізу розділу II ЦК «Особи», підрозділ 3 якого присвячений участі держави Україна, АРК і територіальних громад у цивільних відносинах. Навпаки, обмежувальне тлумачення полягає у тому, що дійсний зміст правової норми розуміється вужче, ніж її текстуальний вираз. Наприклад, відповідно до ст. 34 ЦК повну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття). Між тим, використовуючи системний спосіб тлумачення, можна дійти висновку, що дану статтю ЦК слід тлумачити обмежено, оскільки ст. 35 ЦК встановлює: повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, котра записана матір’ю або батьком дитини.