75. Загальні положення про особисті немайнові права. Види особистих немайнових прав.

Під поняттям особистих немайнових прав слід розуміти юридично гарантовані можливості, які довічно належать кожній особі за законом, є немайновими та особистісними.

Для характеристики особистих немайнових прав особи слід використовувати такі основні ознаки:

1) ці права належать кожній особі — це означає, що вони належать усім без винятку фізичним особам і всі вони рівні в можливості реалізації та охорони цих прав;

2) ці права належать особі за законом — це означає, що підставою їх виникнення є юридичний факт (подія або дія), який передбачено в законі;

3) ці права належать особі довічно — це означає, що вони належать фізичній особі до моменту смерті. Переважна більшість особистих немайнових прав виникає в особи з моменту народження, наприклад, право на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканність, ім'я (найменування) тощо. Однак окремі види особистих немайнових прав можуть виникати в осіб і з іншого моменту, що передбачено в законі, наприклад, право на донорство має лише особа з моменту досягнення повноліття;

4) ці права є немайновими — це означає, що в них немає майнового (економічного) змісту, тобто фактично неможливо визначити вартість цих прав, а відповідно і блага, що є його об'єктом, в грошовому еквіваленті;

5) ці права є особистісними — це означає, що їх не може бути відчужено (як примусово, так і добровільно, як постійно, так і тимчасово) від особи носія цих прав та/або передано іншим особам.

Додаткове правове регулювання особистих немайнових прав здійснюється низкою міжнародних нормативно-правових актів, зокрема, Загальною декларацією прав людини (1948 p.), Європейською конвенцією захисту прав і основних свобод людини (1950 p.), Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.) та ін.

Змістом особистих немайнових прав визнано можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя (ст. 272 ЦК). Отже, особисті немайнові права мають як негативний зміст, тобто можливість особи-носія вимагати захисту у разі порушення, загрози порушення, невизнання чи оспорення цих прав, так і позитивний зміст, тобто можливість учиняти певні активні дії, які спрямовані на їх реалізацію, в передбачених законом межах.

Ще однією особливістю реалізації особистих немайнових прав є те, що їх повинна здійснювати особа, як правило, самостійно. Проте в інтересах малолітніх і неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком чи за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої особисті права, ЦК України допускає здійснення права батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками (ст. 273 ЦК). При цьому, з метою реалізації особистих немайнових прав, особа може вимагати від службових (посадових) осіб учинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення цих прав. А всі рішення, дії та бездіяльність державних органів влади та місцевого самоврядування, посадових осіб, а також діяння фізичних та юридичних осіб, що спрямовані на порушення особистих немайнових прав, є незаконними (ст. 274 ЦК).

У статті 270 ЦК виділено цілу низку особистих немайнових прав. Однак зазначено, що вказаний перелік не є вичерпним, і тому законодавець закріплює можливість його додаткового розширення як самою Конституцією України, так і ЦК України та іншими законами. Проте навіть і законодавчо регламентований перелік не в змозі охопити всі види особистих немайнових прав. Тому законодавець надає можливість розширювального тлумачення особистих немайнових прав, навіть незалежно від того, чи закріплено їх у законі, чи ні (ч. 3 ст. 270 ЦК). Така позиція законодавця відповідає прагненню привести національне законодавство відповідно до вимог європейських стандартів у галузі прав людини. Проте, на нашу думку, таке необмежено широке тлумачення змісту та обсягу особистих немайнових прав може істотно вплинути на їх ефективне здійснення та захист, оскільки породить низку декларативних прав, які не забезпечено відповідним обов'язком їх дотримання.

Усю сукупність особистих немайнових прав законодавець розподілив відповідно до мети цього права на особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи, та особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.

Відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літера­турної, художньої, наукової і технічної творчості. Цим Кодексом та іншим законом можуть бути передбачені й інші особисті немайнові права фізичної особи. Перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією України, цим Кодексом та іншим законом, не є вичерпним. 1. У коментованій статті міститься загальний перелік особистих немайнових прав фізичної особи. Логічно виправдано перелік цих прав починається з тих, які передбачені в Кон­ституції України, зокрема: право на життя (ст. 27 Конституції України), право на охорону здоров'я (ст. 49 Конституції України), право на безпечне для життя й здоров'я навколишнє середовище (ст. 50 Конституції України), право на волю й особисту недоторканність (ст. 29 Конституції України), право на недоторканність особистого й сімейного життя (ст. 32 Кон­ституції України), право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної й іншої кореспонденції (ст. 31 Кон­ституції України), право на недоторканність житла (ст. 30 Конституції України), право на вільний вибір місця проживання й на свободу пересування (ст. 33 Конституції України), право на свободу літературної, художньої, наукової й технічної творчості (ст. 54 Конституції України). Однак наведений перелік не є вичерпним, тому він може бути доповнений як са­мою Конституцією України, так і ЦК й іншими законодавчими актами. У цілому перелік особистих немайнових прав базується на ратифікованих Україною міжнародно-правових актах і, відповідно, може розширюватися у зв'язку з подальшою ратифікацією як у цілому міжнародних актів, так й окремих їх частин. Визначаючи систему особистих немайнових прав людини в Україні, необхідно враховувати в цілому наступні нормативні акти: Загальна декларація прав людини (1948 р.), Європейська конвенція про захист прав й основних свобод людини (1950 р.), Міжнародний пакт про цивільні й політичні права (1966 р.), Міжна­родний пакт про економічні, соціальні й культурні права (1966 р.) і інші. У зв'язку з тим, що передбачити вичерпний перелік даних прав у законах неможливо, законодавець установлює можливість розширеного тлумачення наведеного переліку осо­бистих немайнових прав незалежно від того, чи закріплені вони в національному законі, чи ні. За основу при цьому повинна братися система ознак особистих немайнових прав, пе­редбачених ст.269 ЦК, і відповідність того або іншого права цим ознакам. Визначаючи співвідношення конституційних і цивільно-правових норм щодо осо­бистих немайнових прав людини, слід зазначити, що Конституція України встановлює за­гальні положення, декларує окремі види особистих немайнових прав, у той час як цивільне законодавство встановлює конкретні норми, що дозволяють визначити зміст, сукупність правомочностей, порядок й особливості реалізації й захисту особистих немайнових прав. Законодавець, крім визначення видів особистих немайнових прав, передбачає також їхню класифікацію залежно від їхнього цільового призначення. Так, виділяються: а) особисті немайнові права, які забезпечують природне існування фізичної особи (глава 21 ЦК). У відповідності із положеннями ЦК до них відносяться: право на життя; право на усунення небезпеки, що загрожує життю й здоров'ю; право на охорону здоров'я; право на медичну допомогу; право на інформацію про стан свого здоров'я; право на таємницю про стан свого здоров'я; право на свободу; право на особисту недоторканність; право на донорство; право на сім'ю; право на опіку й піклування; право на безпечне для життя й здоров'я навколишнє середовище; б) особисті немайнові права, які забезпечують соціальне існування фізичної особи (глава 22 ЦК). У відповідності із положеннями ЦК до них відносяться: право на ім'я; право на зміну імені, право на використання імені; право на повагу честі й гідності; право на недо­торканність ділової репутації; право на особисте життя і його таємницю; право на особис­ті папери й інші. Більш детально особисті немайнові права, які входять у той або інший класифікаційний розділ, будуть розглянуті нижче при коментуванні відповідних статей.