
- •1. Поняття приватного права. Право приватне та публічне. Співвідношення понять приватного та цивільного права.
- •2. Європейські системи приватного права.
- •3.Цивільне право як галузь права. Предмет, метод та функції цивільного права.
- •4. Цивільне право як наука (цивілістика) і навчальна дисципліна.
- •5. Поняття цивільного законодавства України. Акти цивільного законодавства.
- •6. Загальна характеристика Цивільного кодексу України.
- •7. Дія цивільних законів у часі, просторі і за колом осіб.
- •8. Застосування цивільного законодавства по аналогії. Тлумачення цивільно-правових норм.
- •9. Поняття та особливості цивільного правовідношення.
- •10.Елементи цивільних правовідносин.
- •11.Зміст цивільного правовідношення. Поняття суб’єктивного цивільного права та цивільного обов’язку.
- •12. Види цивільних правовідносин.
- •13. Виникнення, зміна та припинення цивільних правовідносин.
- •14. Поняття юридичних фактів. Юридичний склад. Види юридичних фактів.
- •20. Визнання громадянина безвісно відсутнім. Оголошення громадянина померлим.
- •21. Опіка та піклування.
- •Глава 6.
- •22. Поняття громадського стану. Акти громадянського стану. Порядок переміни та виправлення актових записів.
- •23. Поняття та ознаки юридичної особи.
- •24. Сутність юридичної особи. Теорії юридичної особи.
- •25. Види юридичних осіб.
- •26.Правосубєктність юридичної особи.
- •27. Органи юридичної особи.
- •28. Види та зміст установчих документів юридичних осіб.
- •29.Філії та представництва юридичних осіб.
- •32. Визнання юридичної особи банкрутом. Процедура банкрутства.
- •33. Юридичні особи приватного та публічного права.
- •34. Правове положення господарських товариств.
- •35. Поняття та види кооперативів.
- •36. Обєднання громадян як суб’єкти цивільних правовідносин.
- •37. Правовий статус релігійних організацій.
- •38. Поняття держави як суб’єкта цивільного права.
- •39. Загальні принципи участі держави, арк, територіальних громад у цивільних правовідносинах.
- •40. Причини правосуб’єктності держави Україна. Державний імунітет (внутрішній та зовнішній).
- •41. Форми участі держави у цивільних правовідносинах.
- •42. Види цивільних правовідносин в яких держава виступає суб’єктом.
- •43. Арк як суб’єкт цивільних правовідносин.
- •44. Правове становище територіальної громади в цивільних правовідносинах.
- •45. Відповідальність по зобов’язаннях держави Україна, арк, територіальних громад.
- •46. Поняття об’єктів цивільних прав (правовідносин). Загальні положення про об’єкти цивільних прав.
- •47. Поняття та класифікація речей. Майно. Єдиний майновий комплекс.
- •Глава 13.
- •48. Гроші та цінні папери як об’єкти цивільних прав.
- •Глава 14.
- •49. Дії та результати дій як об’єкти цивільних прав.
- •50. Результати інтелектуальної, творчої діяльності як об'єкти цивільних прав
- •51. Поняття та зміст особистих немайнових прав як об’єкти цивільних прав.
- •52. Характеристика інших об’єктів цивільних прав.
- •53. Поняття та ознаки правочинів. Умови дійсності правочинів.
- •54. Зміст правочинів. Тлумачення змісту правочинів.
- •55. Види правочинів.
- •56. Умовні правочини. Строки в правочинах.
- •57. Форма правочинів. Юридичні наслідки порушення форми правочинів.
- •58. Поняття та види недійсних правочинів.
- •59. Наслідки визнання правочинів недійсними.
- •60. Поняття представництва, його значення та зміст.
- •61. Субєкти представництва. Повноваження представника.
- •62. Виникнення та види представництва. Співвідношення інституту представництва з договором поруки, суміжними інститутами.
- •63. Представництво без повноважень або з перевищенням повноважень.
- •64. Довіреність та її види. Форма довіреності. Передоручення.
- •65. Припинення довіреності. Наслідки припинення довіреності. Скасування довіреності.
- •66. Поняття і значення строків та термінів у цивільному праві.
- •67. Класифікація строків і термінів у цивільному праві.
- •4. За призначенням:
- •5. За способами визначення, тобто строки, які визначаються:
- •68. Порядок числення строку, початковий і кінцевий момент його течії.
- •69.Поняття позовної давності та її значення. Застосування позовної давності.
- •70. Види строків позовної давності.
- •71. Початок і кінець течії строків позовної давності.
- •72. Призупинення, перерва і відновлення строків позовної давності.
- •73. Наслідки спливу позовної давності.
- •74. Вимоги, на які позовна давність не поширюється
- •75. Загальні положення про особисті немайнові права. Види особистих немайнових прав.
- •76. Зміст та здійснення особистих немайнових прав.
- •77. Особисті немайнові права, які забезпечують природне існування фізиної особи.
- •79. Захист особистих немайнових прав.
- •80. Загальна характеристика та види речових прав.
- •81. Поняття власності та права власності.
- •82. Субєкти та об’єкти права власності.
- •83. Зміст права власності.
- •84. Способи виникнення права власності.
- •85. Припинення права власності. Стаття 346. Підстави припинення права власності
- •Стаття 347. Відмова від права власності
- •Стаття 348. Припинення права власності особи на майно, яке не може їй належати
- •Стаття 349. Припинення права власності внаслідок знищення майна
- •Стаття 350. Викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю
- •Стаття 351. Припинення права власності на нерухоме майно у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій воно розміщене
- •Стаття 352. Викуп пам'ятки історії та культури
- •Стаття 353. Реквізиція
- •Стаття 354. Конфіскація
- •86. Поняття захисту права власності. Співвідношення понять «захист права власності» та «охорона права власності».
- •91. Загальні положення про державну власність. Види державної власності.
- •1. У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. 2. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.
- •92. Поняття права державної та комунальної власності.
- •95. Право власності на землю.
- •96. Речові права на чуже майно. Загальна характеристика прав на чужі речі.
- •97. Сервітути. Поняття та види.
- •98. Емфітевзис.
- •99. Суперфіцій. Володіння та право володіння.
58. Поняття та види недійсних правочинів.
Недійсний правочин — це правочин, що не відповідає вимогам закону. Він породжує не ті права і обов'язки, яких бажали його учасники, а правові наслідки, котрі прямо передбачені у законі.
Для того щоб правочин мав юридичну силу, він повинен відповідати низці вимог, які називають умовами дійсності правочину. Такі вимоги встановлені ст. 203 ЦК, яка передбачає, що:
1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
2) особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Порушення будь-якої з перелічених умов (крім умови, передбаченої пунктом 4 — дотримання форми правочину, встановленої законом), тягне за собою недійсність правочину.
Недійсним може бути визнано лише правочин, що відбувся.
Ступінь недійсності правочину може бути різним. Зокрема, правочини можуть бути абсолютно недійсними, або нікчемними. Це такі правочини, недійсність яких визначено, передусім, безпосередньо у правовій нормі. Вони є недійсними з моменту їх укладення, незалежно від пред'явлення подання позову та рішення суду (іноді такі правочини називають "мертвонародженими").
Існує й інший вид недійсних правочинів — оспорювані правочини. На відміну від нікчемних, оспорювані правочини є дійсними, породжують права та обов'язки, але їх дійсність може бути оспорена стороною або іншою зацікавленою особою у судовому порядку. Безпосередньо правовою нормою їхня недійсність не передбачається, але, разом з тим, існує норма, яка надає сторонам або зацікавленим особам можливість звернутися до суду для визнання такого правочину недійсним.
Недійсними оспорювані правочини можуть вважаться лише за умови доведеності фактів, що свідчать про порочність даного правочину.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.
Правочин за своїм змістом може бути у різному співвідношенні з вимогами закону. Так деякі з умов правочину можуть відповідати вимогам закону, інші — ні. У зв'язку з цим можливі два варіанти вирішення питання про юридичну долю правочину. Якщо вимогам закону
суперечать істотні умови правочину, то він є або має бути визнаний судом недійсним у цілому. У тих випадках, коли закону суперечать неістотні умови правочину, без яких він міг би існувати, то він є частково дійсним (у тій частині, яка відповідає закону).