Орієнтовна схема аналізу уроку української мови
Тема і мета уроку.
За яким планом проводиться урок? ( Вказати основні етапи уроку).
Які запитання ставить учитель до учнів? Які відповіді ставили учні? Дати характеристику типових відповідей учнів – стислі, повні, неповні, невдалі, як учитель виправляє у відповідях помилки учнів, як учити правильно відповідати, розповідати?
Яку наочність використав учитель на уроці? Чи дотримувався основних вимог щодо використання наочності у роботі на уроці?
Які нові слова і вирази діти засвоїли на уроці? Як учитель пояснював значення нових слів? Як привчав учнів вживати у своїй мові нові слова і вирази?
Як учитель проводив роботу по підготовці до навчання грамоти?
Які навички виробляв учитель в учнів? Яким чином?
Як учитель урізноманітнював роботу по підготовці до навчання грамоти?
У чому полягала виховна робота на уроці? (навести конкретні приклади)
Чого навчилися учні на уроці: які здобули знання, уміння і навички?
Які прийоми аналізу і синтезу застосовувалися на уроці, їх доцільність?
Орієнтовна схема аналізу уроку письма
Як проведена підготовча робота.
Зв’язок з уроком читання.
Аналіз структурних елементів букви.
Як пише на дошці? Чи правильно коментує?
Письмо під такт, в повітрі.
Чи стежить за посадкою під час письма?
Як проводить індивідуальну роботу?
Письмо слів і складів.
Виховна робота на уроці.
Проведення фікультхвилинок.
Інші види робіт: з розвитку мовлення, диктанти, моделювання.
Використання наочності, робота з нею.
Чого навчилися учні на уроці.
Питання №34 (Етнізація навчального процесу).
Етнізація — це становлення, розвиток і закріплення в особистісних структурах якостей, що відбивають особливості культури етносу, членом якого є особа. Етнізація на практиці розгортається як аспект соціалізації, елемент виховання, зріз формування типу життєдіяльності особи, перш за все становлення її емоційних, когнітивних, вольових процесів, як набуття особливостей оціночних, моральних суджень, естетичних уявлень, як формування композиції умінь, як засвоєння типових виробничих навичок, прийомів, стилю спілкування і поведінки, специфічного сприйняття світу, притаманної культурі етносу картини світу.
Процес етнізації особи триває протягом усього її життя. Це пов'язано як з величезним обсягом етнокультурної інформації, яка сприймається особою, так і з тим, що у самому сховищі цієї інформації — етнічній свідомості особи — відбуваються зміни, іде розвиток, доповнення, перетворення.
У процесі етнізації можна виділити щонайменше два етапи. На першому — особа засвоює величезне багатство етнокультури, спресований досвід попередніх поколінь. У процесі етнізації масив етнічної культури, що протистоїть особі, яка формується, і має вигляд матеріалізованого, опредмеченого, речового світу і живої, реально функціонуючої етнічної свідомості і психології спільності, має бути засвоєним, втіленим у свідомість особи, в її поведінкові структури, стати органічним змістом самої особи, її Я. Багатство етнічної культури інтеріорізується в особистісні якості, перетворюється в її духовний світ.
На другому етапі етнізації особа, володіючи достатнім досвідом, знанням (у тому числі про культуру інших етносів), здатністю до практичного сприйняття навколишнього світу й інформації про нього, сприймає вплив етнокультури більш вибірково. Одне сприймається беззастережно, друге — з поправками, третє — відкидається зовсім. На цьому ж етапі відбувається не тільки засвоєння елементів етнокультури особою, але і особа через індивідуальну творчість збагачує етнокультуру.
У процесі етнізації люди однієї культури засвоюють одну й ту ж саму заданість бачення світу, один і той же спосіб його категорізацїї, систематизації, типізації. На цьому грунтується переконаність у природності, нормальності, правильності «нашого» способу життя в широкому розумінні цього слова, у самоочевидності для нас багатьох істин, спільності аксіом. Завдяки цьому, у людей однієї культури існує взаємозамінність точок зору, збіг уявлень у головному, тотожність засобів інтерпретації природного і соціального світу, завдяки чому його предмети постають перед нами одними і тими ж, у крайньому разі — «емпірично тими ж самими» (А.Щюц). Саме в цьому явищі знаходиться основа того, завдяки чому окремі люди відчувають себе як «ми», тобто як ті, хто сприймає і розуміє світ як Я.
Питання №35 (Метод проблемного навчання М. Шкільник про проблемне навчання).
Проблема способів навчання окремо розглянута в творчому доробку М.Шкільника. Однією з особливостей його системи навчання мови є підхід до методів у ключі проблемного навчання. Як зазначає дидакт-філолог, “проблемне навчання не лише не замінює інших методів, а навпаки, передбачає їх розумне поєднання” [12, с. 5]. Розгляд методів М. Шкільника у співвідношенні з типами навчання [12, с. 5-10] можна систематизувати за допомогою таблиці 1. Таблиця 1 Співвідношення типів і методів у навчанні мови (за концепцією М. Шкільника) Типи навчання Домінуючі методи навчання
Інформаційно-повідомлюючий
Догматичні методи (серед них – виклад матеріалу в книжці, слово вчителя, орієнтований на запам’ятовування; репродуктивні відповіді на запитання; механічне виконання мовних вправ за готовими зразками) Дослідницький Спостереження над явищами громадського життя й природи, над мовними фактами; практична діяльність (передусім складання різних видів ділових паперів) Пояснювально-ілюстративний (традиційний)
Розповідь учителя, евристична бесіда, спостереження учнів над мовою, робота з підручником і навчальними посібниками, метод вправ. Програмоване навчання
Репродуктивний спосіб набування знань (навчальні та розпізнавальні алгоритми; тренувальні програмовані завдання, вправи) Проблемно-пошуковий.
Питання №36 (Основні функції уроку).
Уро́к — навчальне заняття; певний проміжок часу, відведений для заняття групою учнів постійного складу з окремого предмета за сталим розкладом.
Функції
Урок як основна форма освітньої діяльності виконує такі функції:
Організаційна - забезпечується організація вихованців на пізнавальну діяльність у складі конкретного первинного колективу.
Освітня - сприяє отриманню системи знань стосовно вимог загальної, політехнічної і професійної освіти.
Дидактична - сприяє створенню оптимальних умов для оволодіння вихованцями методами і прийомами самостійної пізнавальної діяльності.
Розвивальна- забезпечуються умови для розвитку інтелектуальних можливостей особистості як визначального чинника становлення головного багатства окремої особистості і суспільства загалом.
Виховна - створюються оптимальні умови для розв'язання на уроці мікрозавдань розумового, морального, трудового, фізичного й естетичного виховання.
Перспективна - вибудовується система перспективних ліній з метою формування позитивних мотивів навчання й життєдіяльності особистості.
Усі названі функції уроку певною мірою взаємозумовлені і реалізуються шляхом узгодженої діяльності вчителя й учнів.
Питання №37 (Урок узагальнення та систематизації вивченого).
5. Урок узагальнення і систематизації знань
У підручниках з педагогіки підкреслюється велика роль повторення в процесі навчання. У школі повторення проводять з такою метою:
- щоб учні не забували вивченого;
- щоб закріпити необхідні елементи знань на тривалий період;
- для поглиблення і розширення відомостей про раніше вивчені явища, події, факти;
- для усвідомлення нового матеріалу;
- для уточнення набутих уявлень;
- для формування в учнів практичних навичок і умінь;
- для систематизації і узагальнення знань.
Структура уроку узагальнення і систематизації знань насамперед повинна відповідати структурі самого процесу узагальнення і систематизації знань, в якому передбачається наступна послідовність роботи: від засвоєння і узагальнення окремих фактів до формування в учнів понять, їх категорій і систем, а від них – до засвоєння все більш складної системи знань.
Структура уроку узагальнення і систематизації знань має такі елементи:
1) Мотивація учбової діяльності школярів.
2) Повідомлення теми, мети, завдань уроку.
3) Узагальнення окремих фактів, подій, явищ. Цьому етапу уроку найбільше відповідають наступні методи узагальнення і систематизації знань (у різному їхньому поєднанні): бесіда, демонстрація наочності, аналіз таблиць. На уроках узагальнюючого повторення вчителі часто використовують серії таблиць, ілюстрації, схематичні зображення, діаграми, учбові карти.
Одним із важливих методів узагальнення і систематизації являється самостійна робота учнів з підручником на уроці. При цьому можуть застосовуватись різні прийоми роботи з текстом: читання і складання планів, тез, конспекту, порівняння історичних фактів, явищ, процесів, різних історичних епох. Робота з підручником пов`язується з розглядом узагальнюючих таблиць, діаграм, графіків, схематичних малюнків.
До уроку зазначеного типу учнів слід попередньо готувати: виробляти у них уміння узагальнювати матеріал по тексту, знаходити в підручнику необхідні для нього матеріали і факти, формулювати висновки. До роботи з підручником з метою узагальнення і систематизації знань слід привчати учнів поступово. Спочатку це можуть бути завдання на висвітлення фактів, подій, їхню оцінку, визначення причин і наслідків цих подій.
Для процесу узагальнення і систематизації на уроці велике значення має правильна постановка завдань для роботи з підручником. Завдання для порівняння і співставлення, для встановлення причинно-наслідкових зв`язків даються з метою уточнення окремих фактів і подій, отримання чітких уявлень про події, явища, процеси. Широкі узагальнення вимагають виконання таких завдань, які б стосувались всього матеріалу, сприяли засвоєнню чіткої системи понять. Наприклад, такі завдання можна давати учням 6 класу під час узагальнюючого повторення теми “Стародавній Єгипет”: Як змінився суспільний лад Стародавнього Єгипту з найдавніших часів до 1 тис. до н.е.? Як змінилося господарство Стародавнього Єгипту з найдавніших часів до 1 тис. до н.е.? Проте з такими завданнями справляться лише сильні учні. Доцільніше ці питання розчленувати і розв`язувати їх на підставі роботи з підручником по частинах. Наприклад: Охарактеризуйте заняття населення Стародавнього Єгипту в найдавніші часи? Які знаряддя праці тоді використовувались? Як з часом змінились знаряддя праці? Як це вплинуло на продуктивність праці? Значний ефект при роботі з підручником на уроках систематизації і узагальнення знань дає прийом порівняння і співставлення предметів, явищ, подій, фактів.
4) Повторення і узагальнення понять і засвоєння відповідної їм системи знань.
5) Повторення і систематизація основних теоретичних положень і провідних ідей науки.
6) Підсумки уроку.
7) Домашне завдання.
Питання №38 (Аналіз шкільних підручників (за вибором).
Питання №39 (Екологічне виховання дітей).
Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу для життя людей, що робить украй актуальною проблему зміни ставлення людства до природи. Цій меті служить екологічне виховання.
Екологічне виховання - систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури.
Завдання екологічного виховання полягає у формуванні екологічних знань, вихованні любові до природи, прагненні берегти, примножувати її, формуванні вміння і навичок діяльності в природі.
Екологічне виховання передбачає розкриття сутності світу природи - середовища перебування людини, яка повинна бути зацікавлена у збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі. Це передбачає уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки про стан природи, розумно взаємодіяти з нею. Естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності. Здійснюється вона на всіх етапах навчання у школі, кожному з яких, з огляду на вікові особливості школярів, властиві певна мета, завдання, методика.
У молодших школярів воно покликане формувати перші уявлення про навколишній світ, живу і неживу природу, ставлення до природи, що виявляється в конкретній поведінці на емоційному рівні. На другому (5-7 класи) і третьому (8-9 класи) етапах відбувається нагромадження знань про природні об'єкти, закономірності розвитку та функціонування біологічних систем, формування навичок аналізу і прогнозування нескладних екологічних ситуацій, закріплення нормативних правил поведінки у навколишньому середовищі. У цей період поглиблюються і розширюються знання про явища і закони природи, причини екологічної кризи, а також про шляхи збереження природних комплексів. Протягом четвертого етапу (10-12 класи) завершується узагальнення здобутих екологічних знань.
Питання №40 (Методи і прийоми вивчення морфології).
Сучасна шкільна граматика набула певного досвіду. У навчальній програмі з української мови визначено найголовніші вміння й навички, якими повинні володіти учні, опановуючи шкільний курс граматики. Вивчення граматики визначається тими ж закономірностями і проводиться тими ж методами, що характерні для мови як предмета в цілому (зв’язний виклад учителя, бесіда, робота з підручником, спостереження й аналіз мовних явищ, програмоване навчання і метод вправ). Проте граматичний матеріал має свої особливості, чим і зумовлюються специфічні прийоми вивчення граматики, засвоєння граматичних понять, формування способів діяльності учня тощо. Основними прийомами навчання граматики є:
Граматичний розбір - прийом, що допомагає засвоїти і систематизувати основні ознаки морфологічних і синтаксичних понять. Суть його полягає в тому, що визначені для розбору морфеми, частини мови, граматичні категорії, члени речень, частини речень і цілі речення характеризуються за їхніми граматичними ознаками на ґрунті раніше засвоєних теоретичних відомостей. Граматичний розбір виступає також і засобом розрізнення граматичних понять.
У шкільній практиці застосовуються різні види граматичного розбору: морфологічний і синтаксичний (за змістом), повний і частковий (за обсягом), усний і письмовий (за способом).
Прийом порівняння часто застосовують під час вивчення граматичного матеріалу: в граматичних явищах, які порівнюються, виділяються граматичні ознаки, встановлюється між ними подібність і відмінність.
Для визначення і розрізнення граматичних понять використовується прийом постановки граматичного запитання. Прийом використання запитань під час вивчення частин мови, відмінків, членів речення, типів підрядних речень не раз обговорювався в методичній літературі.
Прийоми порівняння за схожістю і відмінністю дуже потрібні для того, щоб не сплутувати таких понять, як прикметник і дієприкметник, прислівник і дієприслівник, невідокремлене і відокремлене означення тощо. Прийом порівняння допомагає глибше проникнути в суть граматичних явищ і попередити помилки, можливі при характеристиці так званих парних форм (доконаного і недоконаного виду дієслів, перехідних і неперехідних, особових і безособових дієслів). Порівняння допомагає краще засвоїти нові поняття на основі відомих (вивчення ознак безособових дієслів на основі особових). Під час вивчення граматичних явищ української мови проводиться порівняння з аналогічними чи відмінними явищами російської мови.
Прийом заміни полягає в тому, що певну граматичну форму, конструкцію заміняють синонімічною.
Прийом граматичного запитання, що в різних ситуаціях виконує неоднакову роль: то воно допомагає краще усвідомити характер словозміни, то виступає як практичний засіб розпізнавання й визначення відповідних граматичних форм.
Алгоритмізація у процесі вивчення граматики посідає важливе місце як засіб програмування розумових операцій, виконання яких приводить до правильного розв’язання певного завдання. У вивченні граматики використовуються в основному алгоритми розпізнавання граматичних форм, частин мови, членів речення тощо.
Вивчення основних граматичних положень у школах різного типу має певні особливості.
Для гуманітарних навчальних закладів важливим є формування поглибленого розуміння лінгвістичних понять, що стосуються граматики. Учні засвоюють такі поняття, як: " граматичне значення”, "граматична форма”, "граматична категорія”.
Виходимо з того, що слово як мовна одиниця вивчається лексикологією і граматикою. Лексикологію цікавить слово, що називає факти дійсності, граматику — видозміни форм слова та поєднання словоформ у реченні. Лексичне значення є індивідуальним, за допомогою якого розрізняють слова (верба, тополя, річка, хата), граматичне значення супроводить лексичне в конкретному випадку вживання слова. Граматичне значення належить не одному слову, а цілій групі слів, різних за своїм лексичним значенням. Наведені слова відрізняються лексичним значенням, але мають однакові граматичні значення (жіночий рід, однина, називний відмінок). На це вказує закінчення -а.
Граматичні значення виражаються за допомогою закінчень, службових слів, наголосу, суфіксів, префіксів, порядку слів. Мовний засіб, що виражає граматичне значення, називається граматичною формою.
Питання №41 (Блокове навчання української мови).