Кількість, склад і властивості сечі

За добу в людини виділяється 1—1,5 л сечі. Із сечею можуть виділятися більшість речовин, що є в плазмі крові, а також деякі сполуки, синтезовані в нирці. Із сечею виділяються електроліти, кількість яких залежить від споживання з їжею, а концентрація в сечі — від рівня сечовиділення. Добова екскреція натрію складає 170—260 ммоль, калію — 50—80 ммоль, хлору — 170—260 ммоль, кальцію — 5 ммоль, магнію — 4 ммоль, сульфату—25 ммоль.

Нирки служать головним органом екскреції кінцевих продуктів азотистого обміну. У людини при розпаді білків утворюється сечовина, що складає до 90 \% азоту сечі; її добова екскреція досягає 25—35 г. Із сечею виділяється 0,4—1,2 г азоту аміаку, 0,7 м сечової кислоти, 1,5 м креатину. У невеликій кількості в сечу надходять деякі похідні продуктів гниття білків у кишечнику — індол, скатол, фенол, що знешкоджуються в печінці. Білки в нормальній сечі виявляються в дуже невеликій кількості (добова екскреція не перевищує 125 мг). Невелика протеіну-рія спостерігається в здорових людей після важкого фізичного навантаження і зникає після відпочинку.

Глюкоза в сечі в звичайних умовах не виявляється. При надлишковому споживанні цукру, коли концентрація глюкози в плазмі крові перевищує 10 ммоль/л, при гіперглікемії іншого походження спостерігається глюкозурія — виділення глюкози із сечею.

Колір сечі залежить від величини діурезу і рівня екскреції пігментів. Колір змінюється від яскраво-жовтого до оранжевого. Пігменти утворюються з білірубіну жовчі в кишечнику, де білірубін перетворюється в уробілін і урохром, що частково всмоктуються в кишечнику і потім виділяються нирками. Частина пігментів сечі являє собою окислені в нирці продукти розпаду гемоглобіну.

Із сечею виділяються різні біологічно активні речовини і продукти їх перетворення, по яких певною мірою можна судити про функцію деяких залоз внутрішньої секреції. У сечі виявлені похідні гормонів коркової речовини надниркових залоз, естрогени, АДГ, вітаміни (аскорбінова кислота, тіамін), ферменти (амілаза, ліпаза, трансаміназа й ін.). При патології в сечі виявляються речовини, які зазвичай в ній не виявляються, — ацетон, жовчні кислоти, гемоглобін та ін.

Механізми реґуляції сечоутворення

Серед механізмів регуляціїнайбільше значення належить гуморальним.

Реабсорбція води й іонів у дистальних відділах канальців і збірних трубочках знаходиться під контролем гормонів у залежності від балансу води і солей в організмі.

Основний гормон, що забезпечує контроль інтенсивності факультативної реабсорбції води, — АДГ (вазопресин) гіпофіза. Під його впливом у дистальних відділах нефрона створюються умови для утримання води в організмі.

На мембранах клітин канальців і збірних трубочок є два типи рецепторів до вазопресину: У1 і Ут Взаємодія гормону з ^^-рецепторами приводить до активації аденілатциклази і збільшення утворення цАМФ. Остання дифундує на протилежний кінець клітини до апікальної мембрани, де разом з кальцієм активує проникність мембрани для води. Такий механізм реалізується в збірних трубочках. У дистальних канальцях під впливом АДГ відбувається вихід із клітини гіалуронідази, що розщеплює гіалуронову кислоту міжклітинного простору. У результаті проникність епітелію канальців і збірних трубочок для води зростає, і вона одержує можливість легко надходити з фільтрату в паренхіму нирки.

Взаємодія гормону з рецептором приводить до утворення усередині клітин інозитолтрифосфату і діацилгліцеролу. Ці посередники є регуляторами рівня внутрішньоклітинного цАМФ — вони знижують його. Найбільш виражений цей вплив на кровоносних судинах, що звужуються. Такими шляхами вазопресин за допомогою двох типів рецепторів не просто підвищує проникність мембрани для води, але чинить регулюючий вплив на ці процеси.

Але при дії АДГ лише створюються умови для реабсорбції води. Сам же рух її визначається співвідношенням іонів у сечі і міжклітинній рідині.

АДГ у крові швидко руйнується (Т1/2 близько 25 с), так що для збереження високого рівня реабсорбції води потрібно надходження з гіпофіза нових порцій.

У свою чергу, утворення гормону залежить від осмотичного тиску крові. Недостатнє утворення АДГ може бути наслідком порушення гіпо-таламо-гіпофізарних механізмів, що приводить до нецукрового діабету — виділенню великої кількості сечі.

На процес реабсорбції води в дистальних відділах нефрона впливає також і реабсорбція №+ і СІ-. Якщо №+ буде затримуватися в сечі, то одночасно буде ускладнена і реабсорбція води. Реабсорбцію у свою чергу регулюють альдостерон—гормон коркової речовини надниркових залоз і натрійуретичний гормон передсердь.

Зниження концентрації №+ у крові стимулює утворення альдостерону, що створює умови для активної реабсорбції №+ епітеліальними клітинами дистальних відділів нефрона. В основі впливу альдостерону лежить регуляція біосинтезу №, К-АТФази в зазначених клітинах. Активне відкачування №+ із клітин забезпечує процес надходження іона в клітини з фільтрату. Інтенсивність секреції альдостерону залежить також від рівня в крові ангіотензину ІІ.

Ще одним регулятором реабсорбції №+ є передсердний натрійуретичний гормон (ПНУГ). Це пептид, що виробляється у передсердях при перерозтягуванні їх кров'ю, що надходить. Натрійуретичний гормон продукується в основному правим передсердям — у 1,5—3 рази більше, ніж лівим. Але небагато його утворюється збірними трубочками нирок, а також аденогіпофізом, хромафінними клітинами надниркових залоз. Під впливом ПНУГ у нирках на 30—50 \% зростає фільтрація і знижується реабсорбція натрію, а слідом за ним і води. Крім того, ПНУГ знижує продукцію альдостерону клубочковою зоною надниркових залоз, продукцію реніну клітинами ЮГА. ПНУГ має не тільки натрій-уретичний, але і вазодилататорний ефект. Вплив на кровоносні судини дозволяє гормону брати участь у регуляції водяного балансу через них.

Меншою мірою водяний режим організму залежить від інших неорганічних склад. У той же час нирки відіграють істотну роль у регуляції рівня в крові й інших іонах. Їхній рівень залежить від впливу на нефрон багатьох гормонів. Наприклад, вазопресин стимулює реабсорбцію не тільки води, але також Са2+ і Мg2+.

Крім зазначених гормонів в організмі є й інші гормони, що впливають на всмоктування іонів. Так, реабсорбція Са2+ регулюється за допомогою паратгормону, тирокальцитоніну. Причому паратгормон впливає не тільки на клітини дистальних відділів, але і на проксимальний звивистий каналець і висхідний відділ петлі Генле. Стимулюючи реабсорбцію Са2+, паратгормон сприяє сполученому виведенню фосфатів. Кальцитонін впливає на товстий висхідний відділ петлі Генле і початкову частину дистальних відділів. Він підвищує екскрецію Са2+ і Р2+.

Ефект практично всіх гормонів, що регулюють реабсорбцію солей, інтегрований з місцевими регуляторами—кінінами і простагландинами (ПГ). У нирках є ферментні системи для утворення калікреїн-кініно-вої системи і простагландинів. Основне місце синтезу ПГ — мозкова речовина. Брадикінін є потужним вазодилататором судин, а простагландин Е2 сприяє виділенню Ма+ і зменшує реакцію клітин на АДГ. Підсумовуючи, можна вказати, що ПГ чинять дію шляхом:

а) судинорозширювального впливу;

б) впливу на висхідну частину петлі Генле і збірні трубки;

в) зниження реабсорбції сечовини.

Таким чином, утворення гормонів, що регулюють реабсорбцію води й іонів, залежить від водяного балансу організму—об'єму циркулюючої крові, концентрації іонів натрію в крові і її осмотичного тиску. Крім цього, стимуляція волюморецепторів рефлекторно, через симпатичний нерв (в-рецептори) підвищує реабсорбцію натрію, глюкози і води в ка-нальцях. Нервові впливи виявляються й в участі в регуляції ниркового кровообігу (трофічний вплив симпатичної нервової системи). При цьому знижується секреція реніну юкстагломерулярними клітинами, що у свою чергу знижує утворення альдостерону.