3.1. Проблеми інтеграції вітчизняної економіки до глобального економічного середовища.

Існує багато проблем, що не дозволяють вітчизняній економіці ефективно розвиватися відповідно до рівня освіти населення : розвиток інституцій - 132 місце з 144 країн, тут практично усі складові показники для державного сектора:

• права власності;

• нецільове використання бюджетних коштів;

• довіра громадськості до політиків;

• хабарі та неформальні платежі;

• незалежність судової системи;

• фаворитизм у рішеннях чиновників;

• тягар адміністративного регулювання;

• ефективність правової системи у врегулюванні суперечок; прозорість політики держорганів;

• надійність роботи правоохоронних органів та інші.

Для приватного сектора близькі до вказаного середнього:

• корпоративна етика;

• рівень стандартів аудиту та звітності;

• ефективність корпоративного керівництва;

• захист інтересів міноритарних акціонерів;

• надійність захисту інвесторів.

У розвитку інфраструктури (65 місце) найгірший показник: стан доріг – 137 місце.

У розвитку системи охорони здоров'я і початкової освіти (62 місце) найгірші показники: розповсюдження ВІЛ 109 місце, тривалість життя 94 місце, захворювання туберкульозом 92 місце, охоплення початковою освітою – 90 місце.

У розвитку вищої освіти і професійного навчання (47 місце) найгірші показники: якість шкіл бізнесу 117 місце, підвищення кваліфікації персоналу 106 місце, доступність дослідницьких послуг і навчання 98 місце.

У розвитку ефективності ринку товарів (117 місце), основним складовим якого є конкурентність (інтенсивність конкуренції на внутрішньму ринку, ступінь монополізації ринку, ефективність антимонопольної політики, вплив оподаткування, кількість процедур та година необхідний для відкриття бізнесу, торговельні бар'єри, митні тарифи та ін.) з показником 134 місце.

У розвитку ефективності ринку праці, що має в цілому непоганий показник 62 місце, викликає заклопотаність 131 місце по витоку мізків, і таке ж місце для показника – ставка на профессійне управління, а так само 111 місце за показником – співпраця у відносинах працівник – працедавець.

У розвитку фінансового ринку (114 місце) особливе занепокоєння викликає 142 місце в показнику надійність банків, доступність фінансових послуг – 113 місце, отримання фінансування на внутрішньому фондовому – 129, доступність венчурного капіталу – 106, регулювання фондового ринку – 124.

Розвиток технологічного рівня (81 місце) включає технологічне адаптування (93 місце), а також прямі іноземні інвестиції та передача технологій – 109 місце.

Рівень розвитку бізнес-процесів (91 місце) отримав місце нижче за середнє за рахунок низьких показників: рівень розвитку бізнес-кластерів – 127, природа конкурентної переваги – 109, готовність делегувати повноваження – 118.

Розвиток інновації – 71 місце могло би бути краще, якби були кращі показники: витрати комапній на НДДКР – 104 місце та держзакупівля високотехнологічної продукції – 97 місце.

Основними причинами зниження індексу конкурентоспроможності України є падінням попиту на експортну продукцію, девальвація гривні і нестабільність фінансової системи. Сукупність названих факторів призводить до погіршення макроекономічних показників і слабкості фінансової системи, а отже, зумовлює подальше послаблення позицій України у світових рейтингах.

Аналізуючи SWOT-аналіз, можна стверджувати, що загрозливим для національної конкурентоспроможності є поглиблення критичних відставань за базисними факторами глобальної конкурентоспроможності – інституційне та макроекономічне середовище, ефективність товарних і фінансових ринків. Сюди ж можна віднести розвиненість бізнесу, за якою Україна посідає місце в другій сотні країн.

Перехід факторів «Інновації» та «Охорона здоров’я та початкова освіта» з групи можливостей до слабких сторін є свідченням втрати конкурентоспроможності за рівнем інноваційного потенціалу та добробуту населення, тобто ключовими показниками конкурентоспроможності країн на мікро- та макрорівні.

Не кращим чином виглядають фактори, з яким пов’язані потенційні конкурентні переваги, тобто можливості стосовно підвищення конкурентоспроможності. Фактор «Інфраструктура» займає місце на нижній межі цієї групи з рейтингом 71 із 142 країн. За фактором «Вища освіта і професійна підготовка» Україна погіршила свій показник навіть з кризовими роками. Слід зазначити, що саме перевага в сфері освіти та якості людських ресурсів вважається найбільш вагомою для України та розглядається як стратегічна з точки зору розбудови моделі інноваційної економіки. Як свідчать результати аналізу, ця перевага втрачається досить швидкими темпами. Погіршується позиція за показником «Розмір ринку» внаслідок скорочення купівельної спроможності та абсолютного скорочення чисельності населення. Не дає приводу для оптимізму стан фактору «Технологічна готовність». За результатами SWOT – аналізу виявлено, що сильні сторони в контексті факторів забезпечення конкурентоспроможності в України відсутні. Наближення до цієї групи не простежується ні за єдиним фактором.

Експерти ВЕФ наголошують на щільній взаємній залежності, взаємозв’язку та тенденції до доповнюваності досліджуваних факторів конкурентоспроможності. «Інновації неможливі без інститутів , що гарантують права інтелектуальної власності. Це неможливо реалізувати в країнах з низьким рівнем освіти та професійної підготовки робочої сили . Інновації ніколи не виникнуть в економіках з неефективними ринками або без розвинутої та ефективної інфраструктури » .

Звідси випливає, що покращення конкурентних позицій України на етапі переходу до посткризового відновлення має відбуватись не шляхом хаотичного «латання дірок», а здійснюватись на засадах системного подолання критичних відставань та загроз, одночасно з просуванням до більш високих стадій розвитку за класифікацією ВЕФ, через впровадження комплексних заходів, спрямованих на створення та ефективну реалізацію реальних конкурентних переваг на засадах економіки знань.

Внутрішніми загрозами у сфері техніко-економічних відносин є низька частка торгівлі Україною машинами, устаткуванням, готовими виробами (азагалом - інформаційно та інтелектуально насиченою продукцією),ліцензіями, інжінірінговими та управлінськими послугами, втрата традиційних ринків збуту продукції машинобудування внаслідок її

неконкурентоспроможності, майже повна відсутність участі у міжнародномуподілі праці з країнами далекого зарубіжжя та незначна з країнами близького зарубіжжя, значна втрата внутрішнього ринку внаслідок ввезення в країну іноземних товарів нерідко сумнівної якості і придушення внаслідок цього вітчизняного товаровиробника тощо.

В межах технологічного способу виробництва найбільшими загрозами для України є низька продуктивність праці (за цим показником наша держава відстає від розвинутих країн світу майже у 20 разів), висока

енергомісткість продукції (у 1999 році енергомісткість в Україні становила 1,91 кг ум.п. на 1 дол. ВВП, тоді як у країнах ЄС - 0,2 кг), матеріаломісткість, фондомісткість, надмірно висока частка базових галузей (у 1999 р. на металургію, паливну промисловість, хімію і енергетику припадало 59%, тоді як у 1991 р. - 25,6%; за цей час частка

машинобудування скоротилася з 30,7 до 13,8%), надмірно велика частка технологічного способу виробництва, що базується на ручній праці (понад 40%), на машинній праці, але з низькою якістю техніки (майже 50%) та айже 50%) та незвичайно низька на автоматизованій праці не належної якості (менше 10%), а отже майже всеохоплююча технологічна відчуженість працівників від засобів виробництва, відсутність могутніх національних компаній, які могли б конкурувати з іноземними ТНК, глибока екологічна криза, продовольча криза та ін. Про наявність продовольчої кризи засвідчує, зокрема той факт, що середня кількість ккал, що споживається людиною, становила в Україні у 1998 році 2537 тоді як згідно з класифікацією ООН, в умовах щоденного середньодушового споживання менше 2600 ккал розпочинається голод.

Найважливішими внутрішніми загрозами у сфері організаційно-економічних відносин є низький рівень та якість маркетингових досліджень, особливо міжнародних, аналогічний рівень впровадження досконалих організаційних структур (дивізіональної та ін.) управління підприємствами, управлінського апарату на мікро-і макрорівні, підбір кадрів здебільшого не за професіональними ознаками, майже тотальна корумпованість державних чиновників тощо.

В межах організаційно-технологічного способу виробництва важливими загрозами безпеці України є відсутність сучасної структури продуктивних сил, їх науково продуманої організації, (що виявляється у значному відставанні розвитку науки у системі "наука-техніка-виробництво", у відставанні розвитку інформації, у відсутності випереджаючого розвитку особистісного фактора порівняно з речовими та ін.), техніко-економічних відносин (що виявляється у низькій питомій вазі сфери послуг, недостатньо розвинутому суспільному поділу праці в особливій і передусім одиничній формах), відірваність або слабкий зв’язок науково-дослідних інститутів від виробництва (що свідчить про нераціональність їх організаційної структури) та ін.

Основними внутрішніми загрозами в межах відносин економічної власності є посилення соціально-економічного відчуження найманих працівників від власності на засоби виробництва і результати виробництва, від управління власністю, наближена до тотальної приватизація кланово-номенклатурною елітою державної власності, в т.ч. стратегічних об’єктів, необґрунтоване руйнування навіть рентабельних колективних сільськогосподарських підприємств, непомірний диспаритет цін на сільськогосподарські та промислові товари, які закуповує село (особливо в 90-х рр., внаслідок чого з села було викачано понад 95 млрд. грн.) відсутність якісної реалізації власності на робочу силу у формі заробітної плати (внаслідок чого остання не виконує своєї відтворювальної і стимулюючої функції), соціальних виплат та ін; узурпація трудової колективної власності, що почала формуватися в Україні в середині 90-х рр., високий рівень економічної злочинності, корумпованості (за цим показником наша держава посідала у 2000 році 3 місце у світі серед 90 країн, тоді як у 1998 - 16 місце), величезна диференціація доходів між найбіднішими і найбагатшими верствами населення (в Україні цей розрив, за розрахунками В.Єременко, становить 1:50 і навіть більше, тоді як в багатьох розвинутих країнах світу 1:12, що загрожує соціальним вибухом.

За даними винутих країнах світу 1:12, що загрожує соціальним вибухом. За даними учених Каліфорнійського Інституту війни і миру перевищення межі 1:14 в отриманні доходів 10% найбагатших і найбідніших верств населення загрожує соціальною революцією, але на радість кланово-номенклатурної еліти їй в спадок дістався заляканий тоталітарною системою народ до того ж неорганізований, занадто терпеливий, який зазнає зомбування з боку значною мірою підпорядкованих олігархам ЗМІ), низький рівень інвестицій в економіку (так, в сільське господарство, за даними провідних вчених-аграріїв в 90-х роках, було інвестовано такі мізерні кошти, яких у розрахунку на 1 га угідь не вистачає навіть на закупівлю ручного інвентаря) низький рівень гривневої монетизації економіки і засилля долара, недосконала структура грошової маси, мізерний рівень заощаджень населення, щорічне вивезення за кордон понад 5 млрд. дол., паразитично висока відсоткова ставка комерційних банків, критично низька частка довготермінових кредитів, надмірні податковий тиск і акумуляція доходів в центральному бюджеті (а отже відсутність раціональної регіональної політики), наявність хронічної заборгованості (із заробітної плати понад 6,5 млрд. грн.), заборгованість підприємств та організацій перед бюджетом в сумі майже 14 млрд. грн., кредиторська і дебіторська заборгованість [16, с. 201].

В межах суспільного способу виробництва найважливішими загрозами є конфлікт між продуктивними силами і відносинами економічної власності, передусім між потребами та інтересами людини-працівника і відносинами економічної власності, потребами у розвитку науки і економічною власністю, катастрофічно низький рівень розвитку економічної інфраструктури (доріг, водопроводів тощо), і соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров’я та ін.), мізерний рівень доходів переважної більшості населення, формування застарілого суспільного способу виробництва взірця початку ХХ ст. та ін.

Внутрішніми загрозами економічної безпеки в межах господарського механізму є домінування ринкових важелів саморегулювання економіки, переважання адміністративних серед державних важелів, ігнорування урядом вимог більшості економічних законів (передусім пропорційного і планомірного розвитку, законів вартості, одержавлення економіки та ін.), хибна податкова політика (що виражається зокрема, у необґрунтованому зниженні податків на кланово-номенклатурпну еліту), майже повна відсутність конструктивної структурної політики (що виявляється у зростанні питомої ваги енергомістких, екологічно брудних виробництв), інвестиційної, інноваційної, фінансової, грошово-кредитної, аграрної, цінової, антиінфляційної, промислової, соціальної, та інших форм політики, а також механізму використання економічних законів, всебічного розвитку людини.

В межах економічного способу виробництва Україні загрожують низькі темпи економічного зростання ( а в 90-х - високі темпи падіння промислового та сільськогосподарського виробництва), високі темпи інфляції, значна частка тіньової економіки (близько 50%), гігантський державний борг (близько 50%), гігантський державний борг (який з урахуванням невиплат трудових заощаджень складає понад 130 млрд. гривень, а без них 23 млрд.грн.), зовнішній борг (у 2000 році перевищував 14 млрд. дол.), катастрофічно низька конкурентоспроможність країни, відсутність національного економічного демократичного плануваннята ін.

Зовнішніми економічними загрозами для існування України єприхований диктат міжнародних фінансово-кредитних організацій (передусім, МВФ) та окремих країн (насамперед, США) у проведенні зовнішньої та внутрішньої економічної політики, а отже відсутність власної моделі соціально-економічного розвитку, політика лібералізму, що призвела до втрати значної частини внутрішнього ринку (у 1993 році потенціал внутрішнього ринку становив 74%, у 1999 році - менше 35%), значна енергетична залежність від одного джерела, не входження країни у справедливі економічні союзи в епоху інтенсивної інтернаціоналізації економічних систем та ін.