80. Психологічні основи методики навчання орфографії

Для розуміння сучасного методичного підходу до формування в молодших школярів орфографічної грамотності, крім лінгвістичних, необхідно розглянути його психологічні основи, а саме — структуру орфографічної дії як розумової, яка проходить шлях від усвідомлення до повної автоматизації. Аналіз праць учених- психологів Д. Н. Богоявленського, П. Я. Гальперіна, С. Ф. Жуйкова та інших дає можливість трактувати правописну навичку як кінцевий продукт мислення, свідо­мого й багаторазового повторення певних взаємозумовлених психофізіологічних актів, що мають місце під час письма.

Під орфографічною грамотністю розуміють уміння правильно вживати гра­фічні засоби (букви, дефіс, пропуск, контакт) для відтворення усного мовлення на письмі відповідно до прийнятих правил правопису. Розрізняють два види орфогра­фічної грамотності: абсолютну і відносну. Початкова школа має на меті сформувати в учнів лише відносну орфографічну грамотність, оскільки на уроках рідної мови вивчається далеко не вся система орфографічних правил.

Психологічна література визначає орфографічні вміння як орфографічні дії, засновані на чіткому усвідомленні орфограм і правил, а також операцій із засто­сування цих правил. Сформовані орфографічні вміння, доведені до автоматизму, переходять у навички. Отже, орфографічна навичка є автоматизованою дією, пов'язаною із застосуванням засвоєних правописних правил. Навички — автома­тизовані компоненти діяльності, які входять до певної цілеспрямованої активності людини як засіб досягнення цієї діяльності. Висловлюючи власні думки й почуття в писемній формі, ми менше за все замислюємося над орфографією. І лише тоді, коли стикаємося з певними труднощами під час написання слів, намагаємося про­контролювати свідомо сформовані операції, способи дій.

У психологічній і методичній літературі описано два шляхи оволодіння правописною навичкою. Перший — як процес повільного накопичення зорових образів слів унаслідок довготривалого механічного списування. Науковці не ви­ключають можливості становлення правописної навички на чуттєвій, інтуїтивній основі, існування природної грамотності в певної частини учнів. Однак результа­ти спеціальних досліджень переконливо довели, що більш ефективним є другий шлях формування орфографічної грамотності, пов'язаний з роботою мислення, виконанням різних видів лінгвістичного аналізу, усвідомленням правил право­пису (Д. Н. Богоявленський, Л. І. Божович, С. Ф. Жуйков та ін.). Отже, навчання орфографії має починатися з оволодіння повністю усвідомленими діями. Такі дії можливі лише за умови засвоєння орфографічних правил

81. Процес формування орфографічних дій і навичок правопису

Суть орфографічної дії науковці трактують як звернення до правила у разі усвідомлення факту наявності орфограми в слові. У структурі орфографічної дії виділяють два компоненти: постановка орфографічної задачі (знаходження орфограми) та її розв’язання (вибір письмового знака відповідно до правила правопису). Львов зараховує розв’язання орфографічних задач до пошукових, проблемних методів. Він подає таке визначення навчальної задачі як мету пізнавальної діяльності. Вона завжди містить запитання, умови виконання, порядок виконання і передбачає результат розв’язання — відповідь. Складність орфографічної задачі полягає в тому, що школяр сам ставить її перед собою, тобто, не припиняючи письма, знаходить у слові орфограму і усвідомлює її як задачу. Часу для розв’язання кожної орфографічної задачі в учня обмаль. Успіх у досягненні ним результату значною мірою залежить від таких факторів:

— якісне засвоєння мовних знань;

— розвинуте мовлення, зокрема, багатий лексичний запас;

— сформовані аналітико-синтетичні вміння фонетичного, графічного, словотвірного та граматичного характеру;

— необхідний рівень орфографічної пильності;

— швидкість виконання розумових операцій.

Розв’язуючи орфографічну задачу, школяр має виконати низку послідовних операцій:

1) знайти, розпізнати орфограму;

2) визначити її тип;

3) накреслити спосіб розв’язання задачі;

4) визначити послідовність «кроків» розв’язання задачі;

5) виконати дії згідно з алгоритмом;

6) написати слово правильно.

Як бачимо, перші дві операції співвідносяться з постановкою орфографічної задачі, а наступні чотири — з її розв’язанням. Отже, аналіз структури процесу розв’язання орфографічної задачі дає можливість зробити важливий методичний висновок. Для формування в молодших школярів орфографічної грамотності необхідно навчити їх:

а) ставити орфографічні задачі (знаходити орфограми);

б) визначати тип орфограми і пов’язувати її з певним правилом правопису;

в) застосовувати правило, правильно користуватись алгоритмом розв’язання орфографічної задачі;

г) здійснювати орфографічний самоконтроль.

Процес формування орфографічних умінь і навичок проходить кілька етапів:

Мотиваційний етап: а) виникнення потреби викласти власні думки в письмовій формі; б) усвідомлення необхідності перевірки орфограми, постановка й осмислення задачі.

Орієнтовний етап: пошук способу розв’язання орфографічної задачі (граматичне обґрунтування, опора на правило, усвідомлення алгоритму).

Операційний, виконавський етап: а) складання алгоритму для конкретного випадку, перевірка орфограми «по кроках»; б) повторне, багаторазове виконання дії за алгоритмом у різних умовах і варіантах, поступове «згортання» алгоритму, прискорення дії.

Контрольно-оцінний етап: а) досягнення автоматизму орфографічної дії, самоконтроль, самоперевірка, поступова відмова від застосування правил; б) вільне автоматизоване письмо в різних життєвих ситуаціях, зосередження уваги лише на змісті висловлювання, використання правил лише з метою самоконтролю й корекції.

Змодельований таким чином процес формування орфографічного вміння і його поступового переходу в автоматизовану навичку свідчить про надзвичайну складність механізму утворення в свідомості учня ланцюжка тимчасових зв’язків — асоціацій. Завершити цей процес у початковій школі неможливо, хоч окремі елементи автоматизму вже з’являються в письмі молодших школярів (накреслення букв, їх з’єднання, написання найбільш частотних слів, а також слів, які легко перевіряються, тощо).