36. Наукові засади методики навчання елементів лексикології в початковій школі

Необхідність ознайомлення молодших школярів зі словом, організації систематичної планомірної роботи з метою вдосконалення словникового запасу дитячого мовлення обґрунтували видатні педагоги і методисти минулого Буслаєв, Срезнєвський, Ушинський, Баранов. Методика вивчення лексикології спирається на дані лінгвістики, психології

і педагогіки. Лінгвістичною основою методики вивчення лексики в початковій школі є сучасні концепції лексикології української літературної мови, які дають можливість розкрити учням суть лексичних явищ. Це передусім лексичне й граматичне значення слова, слово як носій різних лексичних значень, уживання слова в різних сферах мовленнєвої діяльності, сполучуваність слів.

Слово є центральною, найголовнішою мовною одиницею, носієм значень. У ньому, на думку лінгвістів, реалізуються і звукова, і семантична, і граматична складові мовної системи. Основне призначення слова — бути засобом номінації реалій навколишнього світу (предметів, ознак, дій, кількостей) і формування відповідних понять. Оскільки номінативні слова безпосередньо співвідносяться з реальною дійсністю, вони мають лексичне значення. Саме такі номінативні слова і вивчаються лексикологією.

Багатий словник забезпечує мовцеві широкі можливості вибору лексики і більш точного, виразного й оригінального оформлення думки. Саме тому кількісний склад словникового запасу, його різноманітність, упорядкованість, активний стан розглядаються сучасною методичною наукою як передумова успішного вдосконалення мовленнєвих умінь молодших школярів. Надзвичайно важливо забезпечити усвідомлення молодшими школярами того, що слово може мати кілька різних форм, таким чином, звукова оболонка слова може частково змінюватися, однак лексичне значення в усіх випадках залишається незмінним. У доступній формі учням слід розкрити відмінність лексичного і граматичного значень слова. Якщо під лексичним значенням слова розуміємо його смисл, співвідносний з конкретною реалією, то граматичним значенням слова є його відношення до інших слів у контексті словосполучення або речення.

Надзвичайно важливим концептуальним положенням сучасної лексикології є погляд на слово як елемент лексичної системи української мови. Слова існують не в ізоляції одне від одного, а перебувають у різноманітних асоціативно-смислових (синонімічні, антонімічні, споріднені, тематичні, лексико-семантичні тощо) відношеннях. На основі цих зв’язків навколо певного слова утворюється семантичне поле.

Надзвичайно важливо в процесі опрацювання елементів лексикології в початковій школі передбачити розкриття сполучуваності слів, її особливостей у контекстах різних функціональних стилів. Це сприятиме не тільки глибшому розумінню учнями лексичних явищ, але й виробленню в них умінь правильно вживати слова у власному мовленні.

Для ефективної організації навчання молодших школярів лексикології принципово важливими є психологічні концепції.

Важливими для методики навчання лексикології, організації словникової роботи на уроках мови є психолінгвістичні праці, в яких описано процес породження висловлювання від виникнення загального задуму до планування тексту, мовного оформлення думок і контролю за власним висловлюванням. Так, задум як важливий компонент висловлювання регулює відбір змісту, слів, синтаксичних конструкцій, засобів виразності усного мовлення тощо. За твердженням Жинкіна, розвиток думки і словесне оформлення її залежать від мовленнєвого досвіду людини, запасу мовних засобів, злагодженої, чіткої роботи оперативної і довготривалої пам’яті. Довготривала пам’ять зберігає весь лексикон людини, матеріал для конструювання синтаксичних одиниць. Оперативна (короткочасна) пам’ять виконує дві функції:

1) утримує вже сказане, а також загальний смисл висловлювання;

2) випереджує висловлювання, відбирає синтаксичну модель і слова для побудови речення. Саме робота оперативної пам’яті забезпечує плавність, легкість, точність та інші характеристики мовлення. Після кожного речення короткочасна пам’ять «відкидає» відпрацьовані слова і створює нове речення.

Методика лексикології спирається на традиційні загальнодидактичні принципи (науковості, наочності, свідомості й активності, доступності, систематичності, послідовності, зв’язку теорії з практикою тощо). Дотримання принципу наочності на уроках вивчення лексики передбачає використання вчителем як конкретно-образного матеріалу, ретельно дібраних мовних ілюстрацій, так і моделей, схем, які сприяють більш свідомому й міцному формуванню в учнів лексикологічних понять.