2. Онтологічна структура людського буття

Проблема людини розгортається Гайдеггером в його фундаментальній праці “Буття і час” (1927). Однак, тут вона, в термінах Гайдеггера, є предметом “фундаметнального аналізу присутності”. Людина присутня при-бутті і цією присутністю покликана розкрити буття. Людина є похідною від буття, в-собі буття.

Людина тут не є предметом спеціального дослідження як це має місце в філософсько-антропологічних вченнях.

Ідея філософської антропології вперше з’являється двома роками пізніше в праці “Кант і проблема метафізики” (1929). Не випадково, оскільки саме Кант здійснює поворот картезіанської традиції в сторону антропології. На цьому наголошують Шелер, Плеснер, Бубер та ін.

Якраз в цій праці Гайдеггер задається питанням: “Що таке антропологія взагалі і як вона стає філософською?”

Ідея філософської антропології

Ідея філософської антропології, за Гайдеггером, є проблематичною. Людина як така є істотою природною, практичною, творчою і т.д. І взагалі “все суще так чи інакше можна віднести до людини, а відповідно причислити до антропології. Така антропологія стає настільки всеохопною, що ідея ФА губиться в повній невизначеності.

Антропологія не зводиться до дисципліни, а є основною тенденцією сучасності, яка прагне не лише визначити людину до самої себе, але й до сущого загалом.

В зв’язку з цим антропологія не лише прагне знайти істину в людині, а ставить проблему – що таке істина взагалі.

Гайдеггер наголошує (це 1929): Жоден час не знав про людину стільки, скільки тепер. І водночас, “ніколи ще людина не була настільки проблематичною, як тепер”.

Ці слова Гайдеггер буквально списую у Шелера з його праці “Становище людини в космосі” (1928). А далі цитує Шелера: До певної міри всі центральні проблеми філософії можна звести до питання про те, що є людина і яке метафізичне місце займає вона всередині цілісного буття, світу та Бога”.

( Дух антропології на часі. Гайдеггер навіть виступив іх лекцією “Тут-буття та істина буття” у Кельні на Кантівському товаристві на запрошення Шелера).

На перший погляд складається враження про співпадання антропологічних поглядів Гайдеггера з Шелером. Однак це не зовсім так, або й зовсім не так.

Гайдеггер задається питанням: чому антропологія повинна називатися філософською? Чому недостатньо емпіричних антропологій?

Вона може бути філософською з двох причин:

1.Метод її філософський в смислі сутнісного визначення людини (сутність її відмінна від сутності тварини).

Але за цієї умови така ФА зводиться до “регіональної онтології людини” і істотно не відрізняється від інших сфер сущого. А значить вона не може бути центром філософії.

2.Антропологія може бути філософською, якщо вона визначає або мету філософії, або її вихідний пункт, або і те і інше.

Якщо визначає мету, то вона цим визначає “становище людини в космосі” і вона як суще упорядковує світ у формі філософського світогляду. За цієї умови вона виступає центром.

Аналогічним центром вона виступає, коли є вихідним пунктом.

Тут виникає лише одне принципове питання: наскільки вірно, що всі центральні проблеми філософії закорінені в людській істоті? Що таке взагалі центральні проблеми і де їх центр?

Без відповіді на ці питання неможливо дати відповідь на те, що таке людина. Адже завжди будуть знаходитися люди які будуть заперечувати те, що людина – центр сущого.

Тому-то було поспішним лише у зв’язку з тим, що Кант три метафізичних питання зводить до антропологічного, вважати їх антропологічними. Антропологія не обгрунтовує метафізики, лише тому що вона антропологія.

Просто поставити четверте питання недостатньо. Необхідно “оволодіти підсумком кантівського обгрунтування” (дати йому правильне тлумачення, тим більше, що Кант поставивши питання “Що таке людина?” не розгорнув його в ФА).

Звідси виникає основне антропологічне питання Гайдеггера:

Що таке сутність людини і в чому справжній підсумок кантівського обгрунтування?